Каша із сокири: чим харчуються люди у «червоній» зоні

Що готують, коли в селі немає жодного магазину, холодильник не працює, а за продуктами доводиться їхати в інше селище під загрозою дронів? Тут кожен прийом їжі дедалі більше нагадує кашу із сокири: береш те, що залишилося, і намагаєшся скласти з цього повноцінну страву. Тільки у казці хитрий солдат зрештою дістає і масло, і сіль, і крупу. А в прифронтовому селі додати до страви часто просто нічого.

«Сьогодні картоплина є, завтра курка яйце знесе, десь трохи крупи залишилося. Ото й думаєш, що з цього приготувати. Як та каша із сокири: щось сюди додав, щось туди — дивишся, вже й обід. Запасатися продуктами надовго теж немає сенсу. Без електрики холодильник перетворився на звичайну шафу», – розповідає Тетяна Коновалова, жителька одного із сіл Станіславської громади.

Дуже рятують кури, які ще залишилися у дворі. Яйця стали одним із небагатьох продуктів, які родина має майже постійно.

«Раніше на яйця такої уваги не звертали. А зараз кожне забираєш і радієш. Бо знаєш: це вже якась їжа на сьогодні. Можна самим поїсти, а можна щось спекти чи посмажити», – додає жінка.

Готує родина у літній кухні. Господар Віктор Васильович власноруч облаштував там невелику піч, яку називає «прольоткою». Тепер вона замінила і газову плиту, і електричну піч. Розпалюють зранку, поки не так спекотно і швидко готують один раз на цілий день.

«Зранку розпалили, швидко все приготували. Треба одразу думати, що буде на обід, що залишиться на вечерю. Бо кілька разів піч топити – це і дрова, і спека в кухні. Волонтери давали газові балони, але ми їх майже не використовували. Це недоторканний запас на випадок, якщо закінчаться дрова », — розповідає Віктор Васильович.

Тут навчилися економити все: їжу, воду, газ, дрова, пальне. Особливо бензин, бо без нього не запустити генератор, не зарядити телефони й не набрати воду зі свердловини.

Без поливу навіть щось росте і на городі. Цього літа рятують дощі: на грядках виросла картопля, кабачки і навіть дині. Урожай невеликий, але в умовах «червоної» зони кожен зірваний овоч стає справжньою цінністю. Навесні люди не знали, чи зможуть взагалі вийти на свою ділянку. Над селом постійно кружляли російські дрони, а людина просто неба могла будь-якої миті стати мішенню.

Ось так вишлядають городи в селі влітку 2026 року без поливу

«Ми розуміли: якщо хоча б картоплю не посадимо, то що взимку їстимемо? Для роботи обрали туманний день. У селі таку погоду називають антидроновою: крізь густий туман оператору безпілотника складніше розгледіти людей. Працювали швидко. Один кидав картоплю, інший стояв поруч, стежив за небом і прислухався до звуків. Частину городу саджали на Великдень, коли оголосили про перемир’я», — згадує Віктор Васильович.

Нещодавно на городі зірвали перші три кабачки. У мирний час така кількість навряд чи здалася б урожаєм. Тут же їм зраділи, наче справжньому подарунку.

«Усього три кабачки виросло, а ми так раділи. Оладок насмажили — для нас це зараз розкіш і насолода. Раніше кабачків було стільки, що сусідам роздавали, не знали, куди їх дівати. А тепер кожен  — як делікатес», — усміхається Тетяна.

Виросло лише кілька кабачків та динька

Приблизно раз на місяць один із односельців наважується їхати до Білозерки. Для нього родина готує список потреб. Треба придбати ліки, спробувати зняти пенсію, поповнити запаси круп, солі, олії та всього, що можна швидко схопити в магазині. Але навіть така поїздка не гарантує результату. Банкомати у Білозерці працюють не завжди, готівки може не бути, а дорога кожного разу перетворюється на небезпечну лотерею.

«Дорога до Білозерки пролягає через небезпечні ділянки, де будь який транспорт може стати мішенню для FPV-дрона. Коли він їде, я собі місця не знаходжу. Зв’язку немає, не запитаєш, де він і чи вже повертається. Якщо пощастить, чоловік повертається з ліками й кількома пакетами продуктів. Якщо ні — доводиться знову чекати наступної можливості», — говорить Тетяна.

Так і виживає родина. Тут уже не складають меню на тиждень і не обирають, що приготувати на вечерю. Готують із того, що вдалося виростити, зберегти або привезти небезпечною дорогою. У «червоній» зоні каша із сокири перестала бути казкою. Вона стала щоденною реальністю людей, які вчаться виживати з мінімальними запасами, берегти кожен продукт і радіти навіть найпростішій їжі.

Ірина Мєзєнцева