Юрій Погребний: «Проєкт «Повернення херсонців» необхідно розробляти вже ЗАРАЗ»

«Всього рік тому я був класним тренером з ефективних комунікацій. Всього рік тому на моїх тренінгах люди сміялися та вчилися ефективному спілкуванню. Всього рік тому я був щасливим і наївно не вірив ні в яку війну. І все це було зруйновано за примхою одного божевільного диктатора. Хоча я впевнений, що сьогодні він вже цьому зовсім не радий», – херсонець Юрій Погребний.

326 днів в окупації провів Юрій Погребний, людина відома на Херсонщині в політичних, журналістських, культурних та бізнесових колах. Він проводив навчання для колективів громадських організацій, медичних установ, бізнесу тощо. А серед його клієнтів в якості політтехнологічного консалтингу були політики від місцевого до всеукраїнського рівня.

Та після 24-го лютого 2022 року життя пана Юрія, як і в усіх в Україні, змінилося кардинально. Замість публічних виступів – дописи у соціальних мережах, а багатолюдних тренінгів – риболовля та збір ягід у плавнях на самоті. Сам же чоловік в одному зі своїх постів цей період описує так:

Коли закінчиться війна і я буду чимось невдоволений, то нагадайте мені, як я ходив за 1,5 км у плавні, вилазив на вербу, щоб спіймати зв’язок і спитати рідних: «Чи живі вони в Херсоні під обстрілами». Цінності трансформувалися так суттєво, що я їх не впізнаю».

Ми вже давно хотіли поспілкуватися з Юрієм Погрібним та через зрозуміли всім ризики – змогли зробити це тільки після його виїзду на підконтрольну територію України. Тож про окупацію на лівобережжі, евакуацію через Крим, наслідки вторгнення Росії та шляхи відновлення Херсонської області – далі у нашому інтерв’ю.

Про життя в окупації

– Юрій Борисович, ви людина, яка часто робила політичний аналіз. Чи були готові до війни? Чи прогнозували її?

– Мій політичний аналіз виявився неякісним. Я не вірив, що почнеться війна і навіть відмовився збирати «тривожну валізу». Був впевнений, що в 21-ому століття колективний Захід не дозволить Путіну розпочати таку масштабну війну. На жаль, помилявся і для мене це стало потрясінням.

– Скільки часу ви пробули в окупації та що найбільше запам’яталося?

– 24 лютого 2022 року я тікав з лівого берега в Херсон уже попереду російських танків. Ще півгодини і я потрапив би під обстріли на Антонівському мості. В місті мене і застала окупація. Тут я провів місяць, а коли російські військові наприкінці березня відкрили проїзд на лівий берег – повернувся до себе додому. Поки було сполучення з Херсоном (спочатку авто, а потім і водні перевезення) я десь два рази на місяць їздив до міста на кілька днів, аби побачитися з рідними. З 10 жовтня окупанти перекрили будь-які шляхи і до 21 січня 2023 року я вже перебував виключно на лівобережжі.  

Вражень – більше ніж хотілося б. Коли в радіусі 200-300 метрів від твого дому стоїть танк, міномет, «Град», гаубиця, які гатять цілодобово по Херсону, а ЗСУ з правого берега намагається їх спіймати і снаряди лягають в тому ж радіусі – то враження «яскраві»… Не знаю чи можна про таке говорити назагал, але дуже багато будинків в селах і на дачах розбито нашою артою, бо в них і за ними ховаються російські військові. Такою є реальна правда війни…

А ось окупація запам’яталася відмінною огидною ознакою – відсутністю вихідних, понеділків та інших днів тижня. Суцільна чорно-сіра смуга з череди днів. Сумно, але можна звикнути. На відміну від того, що на кожному кроці поруч з тобою люди в камуфляжі, балаклавах, з автоматами в руках. Такий візуальний пресинг складно витримати. Бо психіка нормальної людини, а особливо яка вже відчула свободу, не може прийняти наявність поруч постійної загрози.

– Чому ви вирішили повернутися на лівий беріг? Чи було там безпечніше для вас, ніж у Херсоні?

– По-перше, я там живу більше десяти років. Тут побудував дім, який мені дуже подобається і жити мені тут дуже подобається. По-друге, я не міг покинути свого собаку. А по-третє, десь до листопада в селі насправді було небагато російській військових. Це вже після звільнення Херсона їх наїхало безліч і вони заселилися в хати, з яких виїхали місцеві.

– Що наразі відбувається на лівому березі? В яких умовах вимушені перебувати люди?

– Я жив в селі біля плавнів. Там майже немає цивілізації, тому за продуктами та ліками необхідно їхати в Голу Пристань чи Олешки. Моя машина, на щастя, залишилася в Херсоні. Автобуси з листопада не ходили. Єдиний вихід – їхати за покупками з кимось із сусідів на їх авто. Зауважу, що з січня 2023 року окупанти повністю заборонили обіг гривні. Тож до проблеми із нестачею працюючих крамниць та аптек ще й додалося проблема з розрахунком.

Я гадаю, що люди будуть просто вимушені отримувати російські паспорти та оформлювати пенсії, гуманітарну допомогу, тощо… Бо чесно не знаю, як вони виживуть, якщо в найближчий час лівий берег не звільнять. Там дійсно критична ситуація з продуктами та ліками! Кіло м’яса – 500 рублів, шоколадка – 170, десяток яєць – 100, хліб – 30. Ліки: препарат, який я купив в Одесі за 800 гривень, там коштує більше 2000 рублів. Люди в селах масово вмирають, бо відсутня елементарна медична допомога. Лікарні закриті, а стоматолога нема ВЗАГАЛІ! Моєму сусіду ми всі разом видаляли залишок зубу виделкою, бо було страшне запалення і загроза зараження.

Проте! Щоб там не казали, а люди, які залишаються на лівому березі, не маючи змоги виїхати з різних причин і зберігаючи вже рік проукраїнську позицію – це герої! Бо там пекло: і психологічне, і фізичне. Але є й ті, на жаль, до кого в мене буде дуже багато запитань після звільнення лівобережжя Херсонщини.

– Попри проблеми зі зв’язком ви весь час продовжували «соціальне життя», викладаючи свої думки у дописах у Facebook. Це досить ризиковано, зважаючи на всі обставини, тож навіщо ви це робили?

– Дійсно, зв’язку та інтернету в мене майже не було. Трохи було через VPN з російської сім-карти, а після визволення Херсона – ходив в плавні ближче до Дніпра, залазив на вербу і ловив український Vodafone. Телесигнал був тільки через супутникову антену і можна було бачити декілька наших каналів, але в січні провайдер XTRA TV змінив налаштування і люди на лівому березі залишилися повністю без українського контенту.

Попри це, за можливості, я робив дописи у Facebook. Чому? Бо був зовсім один, і мені потрібно було хоч якесь спілкування аби «не їхав дах». Та, якщо чесно, то майже завжди мої записи мають ціль спровокувати дискусію й зворотній зв’язок, щоб зрозуміти об’єктивні обставини того чи іншого аспекту.

Про шлях на «волю» та зрадника Сальдо

– Що стало вирішальним для прийняття рішення виїжджати з окупації?

– Десь в середині січня серед білого дня, коли я вийшов до сусіда, окупанти ломом вибили двері в моєму будинку. Вони забрали телевізор, теплу одежу, гроші і ще багато чого. Та цього виявилося не достатнім, ввечері вони прийшли знову. Причина – наче хтось з сусідів заявив, що я зберігаю форму ЗСУ.

Обшук тривав дві години. Російські військові знайшли мисливсько-рибальську камуфляжну одежу, перевірили телефон, забрали флешки і пішли. Обіцяли повернутися. Тому я домовився з сусідами, що вони годуватимуть мого собаку, а я виїду з лівого берега. Зовсім не був впевненим, що з моїм «багатим» політичним минулим і активністю в соціальних мережах ФСБ пропустять мене на КПП в Криму. Та з Божою поміччю я доїхав до грузинської столиці – Тбілісі.

– Наразі виїзд через Василівку закритий і єдиний виїзд з тимчасово окупованої території Херсонщини можливий тільки через Крим. До чого варто бути готовим?

– Дорога через Крим до Європи коштує 600-700 доларів. Дорога займає від трьох до шести діб, в залежності від пункту призначення. Черг на КПП наразі вже майже немає, але декого фсб-шники допитують по чотири години.

Перевізники не кажуть об’єктивної правди про умови переїзду, тому людям похилого віку та зі слабким здоров’ям дуже важко витримати цей шлях. Особисто в мене не було обіцяного прямого рейсу. Чотири пересадки з одного автобуса на інший: чекати іноді доводилося на вулиці до п’яти годин. А на КПП «Армянск» потрібно було пройти пішки з валізою: спочатку 0,5 км, а після паспортного контролю ще таку ж відстань.

– Якими були перші відчуття під мирним небом?

– Коли я проїхав кордон з Грузією, то не дуже радів бо вже забув як це… Було спустошення і виснаження. А ще я викинув одежу, в якій проїхав всі блок-пости, навіть збився з рахунку скільки їх було. Бо після того, як мій дім пограбували – я їхав у пальто, яке мені дала сусідка, якій 86 років. Воно залишилося від її чоловіка, який помер 30 років тому.

Але в Херсоні я вже почуваю себе по-іншому. Це відчуття безпеки та свободи, до якого я не міг звикнути певний час після виїзду. Адже всі 11 місяців я постійно виглядав у вікно на кожний стук-грюк. Бо чекав, що за мною прийдуть через мою проукраїнську позицію, а ще й зважаючи на мої давні ворожі відносини з Сальдо, Черевком, Стремоусовим та іншими зрадниками, які склалися між нами ще за довго до війни.

– До речі, серед людей яких ви особисто знали чимало колоборантів, в тому числі і Сальдо. Ваші оцінки, що підштовхує людину піти на зраду?

– Так, Сальдо я знаю близько 35 років. Він далеко не дурень, яким був Стремоусов, і все добре розуміє. Але він вимушений відробляти гроші, які багато років отримував від РФ на побудову тут «руського миру». Йому вже давно зрозуміло,  що Росія програла війну і «капець» дуже близько. Але в нього немає іншого виходу, тому каже те, що від нього вимагають окупанти.

Так склалося що я працював з Сальдо чотири роки: в 2006-2010 рр., як секретар Херсонської міської ради. Тому я професійно вивчив його міміку, жести, пози, голос і манеру спілкування. Я ж тренер з публічних комунікацій. Так ось, з того що я бачу – йому самому незручно казати на камеру ту божевільню дурню. Саме тому він поводить себе дуже невпевнено і його аж сіпає від розуміння, що він виглядає повним ідіотом. Він же все життя мріяв бути «маччо», в якого закохані всі громадяни, особливо жіночої статі, а натомість отримав образ «дешевого клоуна».

Знаю добре і всіх інших «знакових» колоборантів. Можу поділити їх на дві основні групи. Перша – ті, хто не зміг себе реалізувати в Україні. Вони були ображені за це на державу і намагалися таким чином зробити кар’єру. Друга – це іуди, яким потрібні гроші, їх 30 сребреників будь-якою ціною. І таких значно більше.

Про поточну ситуацію на Херсонщині

– Тож ви наразі в Херсоні. Чому фактично повернулися під цілодобові обстріли та які маєте плани?

– Після обстрілів на лівобережжі, обстріли в Херсоні незначні, це по-чесному. Я вже побував в деяких містах України по декілька днів в пошуках свого ймовірного нового місця в житті. Та поки приїхав в Херсон, бо тут ще залишилась частина моїх близьких і я їх дуже давно не бачив. Але чи зостанусь – залежить від того, чи знайду я тут собі якесь застосування. Бо після року бездіяльності є велика потреба в активній роботі. 

Тож зараз я намагаюся знайти своє місце в новій реальності. В мене немає ілюзій про те, що все владнається і буде, як було. Тому шукаю роботу, яка б задовольнила мене і була потрібна новій Україні. Якщо ми будемо реалістами, то зрозуміємо що старої України вже не існує.

– Про життя після Перемоги. Ви прихильник саме побудови НОВОЇ України. Про що мова?

– Після війни в Україні сформується, як мінімум, п’ять великих і дуже різних соціальних груп людей. Ті, хто воював на фронті, хто прожив війну в окупації, хто жив на підконтрольній Україні території, хто виїхав закордон та повернувся і хто втратив своїх близьких, житло або майно (остання категорія буде єдиною для всіх).

Спільним в них буде любов до своєї землі та надія на позитивні зміни в країни. А ось погляди на війну будуть дуже різними, тому що всі ці люди пережили різні відчуття. Тож і вимоги до української влади від Києва до Херсона в них будуть різні. Життя своє вони теж будуть будувати по-різному, ґрунтуючись на отриманому досвіді. Тому думати необхідно вже сьогодні, як зробити аби всі ці групи людей об’єдналися, а не почали з’ясовувати між собою «хто герой, а хто слабак».

Ідея відновлення України – гарна, але це занадто розмите поняття. На мою думку, треба сформулювати більш точну пропозицію всім соціальним групам, щоб залучити їх в єдиний глобальний проєкт побудови нової країни. Уважно шукаю поглядом особистостей, які здатні надихнути і примирити українців. Поки не бачу, але дуже сподіваюся, що такі люди є і вони вже працюють над цим надважливим проектом.

– А якщо говорити у розрізі Херсонщини. Що необхідно реанімувати в першу чергу в регіоні? Чи можливо це робити, поки частина територій ще перебуває під окупацією?

– Хто вміє аналізувати реальні обставини, тому буде абсолютно ясно – Херсонщина  знаходиться зараз і буде знаходитись після війни в найгіршому стані серед областей України. Найгірше, що тут майже не залишилось людей «продуктивного віку». Це катастрофа: і демографічна, і економічна. Наївні мантри «та всі повернуться» – це самозаспокоєння, яке не має позитивних перспектив якщо не буде сильного державного проєкту «Повернення херсонців». Навіть мої близькі, які тут мають добре житло й інші можливості, не мають наміру повертатися поки не зміниться відношення держави до нашого регіону і не запрацюють реальні програми відновлення економічної та соціальної сфер. Ми маємо дуже великі ризики опинитися в «сірій» зоні деградації й занепаду. І такий проєкт відродження потрібно готувати зараз, а не потім, коли херсонці вже пристосуються до чужих країв.

– За час війни в Херсонській області вже вкотре змінюється очільник. На вашу думку, яка людина необхідна на цій посаді, аби в регіони почалися реальні зміни?

– Те, що відбувається з призначенням керівників на Херсонщині, цей кадровий безлад – ганьба і така ж сама зрада херсонців, як і 24-го лютого 2022 року.

Четвертим за період війни очільником обласної ВЦА став полковник поліції Олександр Прокудін, в минулому начальник обласного управління МВС. Зараз мені важко об’єктивно оцінювати це призначення, тому поки втримаюсь від будь-яких оцінок. Головне, що мене цікавить: яке завдання поставив перед ним Президент відносно нашого регіону. Якщо це тільки підтримання порядку – то це одне. А якщо це розробка програми розвитку області й плану повернення херсонців – то це зовсім інше. Від цього залежить, як його сприйматимуть херсонці та чи підтримають.

Зрозуміло, що голова ВЦА не має ніякого реального впливу на війну. Тому чекати від нього дій щодо звільнення лівобережжя області – марна справа. А от вимагати від політичного і військового керівництва країни максимального захисту Херсона і звільненого правобережжя – це його прямий обов’язок. Тож наша справа нині – дуже пильно спостерігати за діями пана Олександра, складом його команди і результатами їх роботи. Ми допомагатимемо або критикуватимемо – залежить виключно від них.

Автор: команда “Херсон плюс”

Матеріал вийшов у співпраці з Центром прав людини ZMINA.