У краях крижаної пустелі та безмежних льодів вже понад півроку перебуває єдиний представник Херсонщини в команді 29-ї Української антарктичної експедиції (УАЕ) – Сергій Якущенко. Разом з іншими науковцями йому вдалося вперше потрапити до складу УАЕ, яка рік живе та працює на станції «Академік Вернадський» на мисі Марина-Пойнт острова Галіндез, за сім кілометрів від західного узбережжя Антарктичного півострова. Для пана Сергія поїздка до південного континенту – не лише залученість до важливої наукової роботи, а й здійснення власної мрії.
Команда 29-ї Української антарктичної експедиції, до якої долучився Сергій Якущенко. Джерело: Національний антарктичний науковий центр
Щоденно Сергій Якущенко робить від 5 до 60 вимірювань загального вмісту озону, бо в експедиції обіймає посаду озонометриста й спеціалізується на моніторингу «озонової діри». Та попри шалену зайнятість, полярник знайшов час, аби поділитися з командою «Херсон Плюс» результатами досліджень, своїми враженнями від отриманого досвіду та розповісти про сусідство з пінгвінами.
Мріяв про Антарктику сім років
Сергій Якущенко – народився та зростав у селі Воскресенка Генічеського району, що на Херсонщині. Дитинство провів серед полів пшениці та баштанів. І завжди мріяв подорожувати. Як доводять реалії сьогодення – дитяча мрія херсонця здійснилася.
«Я любив і люблю нашу Херсонщину, її природу, красу, але завжди хотів побачити щось нове. Пам’ятаю, що в дитинстві вважав справжньою подією, коли раз на рік вдавалося родиною виїхати кудись за межі населеного пункту. Тому вдома я гортав книжки та мріяв подорожувати. І з роками цей потяг нікуди не зникав», – згадує науковець.
Житель Херсонщини переконаний, йти до своїх мрій треба завжди, незалежно від віку. Джерело: Сергій Якущенко
До 2014 року Сергій Якущенко навчався у Херсонському державному університеті за спеціальністю «Фізика» та здобув кваліфікацію «Фізик. Викладач фізики. Вчитель астрономії». А після пов’язав своє життя з Херсонською державною морською академією, де отримав другу вищу освіту «Навігація і управління морськими суднами», закінчив аспірантуру, здобув ступінь доктора філософії та нині викладає. З 2020 року він очолює Наукове товариство студентів (слухачів), аспірантів, докторантів і молодих вчених морської академії.
«Мрія – потрапити на українську антарктичну станцію виникла років п’ять тому. Коли був аспірантом, побачив оголошення у соціальних мережах про те, що Національний антарктичний науковий центр проводить відкритий конкурс. Це дало мені надію, що податися може будь-хто. Я моніторив, читав, які саме фахівці необхідні на станції, і розумів, чого не вистачає мені, аби долучитися. Бо все одно є певні критерії, за яким відбирають. Всі ці п’ять років я розвивався, отримував досвід, знання і тільки потім планував подавати заявку», – каже пан Сергій.
Першу спробу херсонець планував зробити ще у 2021 році, але через робочі обставини довелося відкласти. Далі повномасштабне вторгнення росії, окупація і виїзд з Херсона до Коростеня, що на Житомирщині. Тоді херсонцю було не до експедицій, не до наукової діяльності, адже головне було – врятувати родину.
Налагодивши дистанційну роботу таоблаштувавшись у новій області, Сергій вирішив, що нарешті є всі можливості, аби здійснити свою мрію. Влітку 2023 року він вперше подав заявку на участь у експедиції УАЕ.
Ось такий вигляд має станція «Академік Вернадський», яка приймає українських науковців. Джерело: НАНЦ
«Я мав сумніви, що з першого разу вдасться потрапити до експедиції. Тому одразу ставив за мету – дійти до другого етапу відбору, де є спілкування з комісією та психологом. Я хотів зрозуміти критерії відбору, чому можу не підійти, які вміння та навички ще треба покращити, щоб мене прийняли до експедиції. Моїй радості не було меж, коли прийшов лист на пошту із запрошенням на співбесіду», – розповідає Сергій Якущенко.
Співбесіди з комісією та психологами він успішно пройшов. Далі були медогляд та двотижневий тренінг у Києві, де науковці вчилися працювати в команді, покращували свої вміння та навички та більше дізнавалися про умови перебування на станції «Академік Вернадський».
«На третьому етапі готують одразу два склади команди: перший (основний) та другий (запасний). Ми проходили однакові психологічні тренінги, навчання та медогляд. Це роблять задля перестрахування. Якщо з одним учасником щось трапляється, то його може замінити вже інша підготовлена людина. Спільні навчання також важливі, оскільки трапляються випадки, коли треба виконувати не лише свої завдання, а й розуміти алгоритм роботи своїх колег», – ділиться полярник з Херсонщини.
Щороку станція «Академік Вернадський» приймає експедицію з 12-14 людей. Всі вони з різних регіонів України. Джерело: Національний антарктичний науковий центр
Автобусом, літаком і тиждень на судні
Про те, що проведе цілий рік на станції серед великої крижаної пустелі, краю безмежних льодовиків та пінгвінів, Сергій Якущенко дізнався вже у лютому 2024 року. Майже через пів року з моменту прийняття заявки на відборі.
Разом із Сергієм раділи не лише сім’я, а й колеги. Для Херсонської державної морської академії той факт, що викладач Сергій Якущенко вирушив у складі 29-ї Української антарктичної експедиції на станцію «Академік Вернадський», – надзвичайна подія. Це підтверджує, що викладачі не зупиняються на теорії, вони розвиваються, пізнають нове, аби потім поділитися своїм практичним досвідом зі студентами.
Не менше пишаються своїм випускником і викладачі Херсонського державного університету. З їхніх слів, Сергій завжди був цілеспрямованою людиною, ніколи не обмежувався лекційним матеріалом і наголошував, що всі знання треба використовувати з користю для України та навколишнього світу.
«Сергій Якущенко – це яскравий приклад вмотивованості та захоплення наукою, а ще підтвердження того, що точні науки – це безмежний горизонт можливостей, які відкриваються під час навчання. До речі, викладачі завжди відгукуються про Сергія дуже позитивно, згадують, що він був старостою хору. Ось така він багатогранна людина», – поділився ректор ХДУ Олександр Співаковський.
Та остаточне усвідомлення про здійснену мрію до Сергія Якущенка прийшло, коли разом з колегами, а їх було 13, вирушав в далеку подорож. Ділиться, що вона була не легкою – довелося змінити три види транспорту.
«Ми їхали до Польщі автобусом, а потім літаком з Варшави, з пересадками в Парижі та в столиці Чилі Сантьяго, ми дісталися до містечка Пунта-Аренас. Там на нас чекало науково-дослідницьке судно “Ноосфера”, на якому шість днів йшли до станції. Зранку 21 березня 2024 року ми вже були на місці. І почалася перезмінка. Кілька тижнів попередники ознайомлювали нас з роботою станції, умовами та ділилися досвідом. Часу на акліматизацію чи хвороби не було. Ми одразу включилися в нове, в науку і це дійсно добре», – пригадує херсонець.
Сергій Якущенко разом з колегами прибули в Антарктику наприкінці березня цього року. Там перебуватимуть до квітня 2025 року. Джерело: Національний антарктичний науковий центр
Зв’язок із зовнішнім світом полярники тримають переважно за допомогою інтернету. Перше туристичне судно може прийти сюди не раніше листопада, та й то – якщо навколо станції буде відсутній лід. До того часу зимівники залишаються ізольованими від зовнішнього світу.
«Кожному учаснику експедиції видали спецформу та взуття за індивідуальними розмірами. Їжу, ліки та всі необхідні засоби для роботи на станцію зазвичай привозять один раз, разом із командою. Зі свіжих фруктів маємо зараз лише яблука, ще залишилась картопля, частину овочів і фруктів заморозили, щоб зберегти їх. Також є крупи, консерви, заморожене м’ясо, риба. Їжі вистачає. Харчування збалансоване, майже не відрізняється від звичайного, – розповідає науковець з Херсонщини. – Також кожному зимівнику дозволили взяти в експедицію дві сумки з особистими речами. Це можуть бути книги, спідня білизна, звичайний одяг, додаткові гаджети. Тому треба ретельно готуватися і наперед продумати, що може знадобитися на той чи інший випадок. Коли робиш це вперше, то дійсно непросто», – зізнається полярник.
Озоновий шар є справжнім щитом планети
Команда полярників складається з 14 осіб: дев’ять науковців, які виконують дослідження за напрямами «Метеорологія», «Геофізика» і «Біологія». Ще п’ять осіб команди відповідають за життєзабезпечення експедиції та функціонування станції. Йдеться про: лікаря, кухаря, системного механіка, дизеліст-електрика і системного адміністратора.
Озонометрист під час роботи зі спектрофотометром Добсона, що розташували у спеціальному кабінеті. Джерело: Сергій Якущенко
Херсонець увійшов до складу трьох метеорологів, він – озонометрист. Зазвичай вчений робить п’ять вимірювань за день: два сеанси перед місцевим полуднем, один поблизу і два після. Але іноді їхня кількість сягає й 60-ти за добу, залежно від погодних умов та пори року. Тому інколи у Сергія Якущенка залишається мінімум часу на сон, обід та власні справи.
«На горищі станції облаштували офіс озонометриста. Дослідження загального вмісту озону відбувається за допомогою спектрофотометра Добсона, який розташований під спеціальним вікном для спостережень. Найбільше вимірювань може бути у грудні, коли тривалість світлового дня понад 20 годин», – розповідає пан Сергій.
Досліджувати озоновий шар вкрай важливо, адже він є своєрідним «щитом планети». Він поглинає більшу частину ультрафіолетового випромінювання, яке є небезпечним для живих організмів. Товщина озонового шару становить в середньому 300-400 мм або, якщо перевести в «озонові» одиниці виміру – 300-400 одиниць Добсона. «Озоновою дірою» вважається рівень нижче 220 одиниць: саме такий показник вже є небезпечним для живих істот.
«Якщо не буде озонового шару, то все живе на планеті зникне. Бо він створює захист від ультрафіолетового випромінювання. Наприклад, коли вміст озону зменшується нижче 220 одиниць Добсона, то обов’язково треба захищати відкриті ділянки шкіри сонцезахисними кремами й користуватися окулярами з підвищеним захистом від ультрафіолету», – додає пан Сергій.
Такий наземний моніторинг є надзвичайно важливим, адже дає змогу не лише відслідковувати стан «озонової діри», а й перевіряти точність роботи супутників з вимірювання рівня озону та робити спостереження там, куди супутники не можуть «зазирнути». Джерело: Національний антарктичний науковий центр
Результати вимірювань щоденно передаються в Україну та British Antarctic Survey (урядова наукова організація, відповідальна за британські полярні дослідження). Аналізуючи ці дані, науковці роблять висновки, як відновлюється озоновий шар.
Для інформації. 16 вересня 1987 року був підписаний Монреальський протокол про речовини, що руйнують озоновий шар. Це єдиний міжнародний документ ратифікований всіма країнами світу. Кожна держава підписант припиняла або обмежувала виробництво низки речовин, що за висновками вчених виснажували озоновий шар. Першочергово йшлося про хлорфторкарбони, фреони. Ці рішення дозволили зупинити швидкий ріст площі «діри». Також виснаження озонового шару спричиняють запуски космічних кораблів, польоти реактивних літаків, сонячні цикли, вулканічна активність тощо.
Тисячі кілометрів – не перепона для допомоги ЗСУ
Попри те, що колектив 29-ї Української антарктичної експедиції вже понад пів року не чує сигналів повітряних тривог та не здригається від вибухів, за подіями повномасштабної війни в Україні слідкують ретельно.
«У кожного є рідні, знайомі, друзі, колеги які перебувають на війні та захищають Україну. Добре, що зараз є інтернет, відеозв’язок, і ми постійно спілкуємось, тому знаємо, що коїться в рідному місті кожного із нас. До речі, колектив готували до того, якщо щось трапиться вдома, то ми не зможемо на це вплинути. Можливості повернутися в Україну раніше квітня 2025 року не буде», – ділиться херсонець.
Сергій Якущенко разом з колегами обирають плідну роботу та допомогу ЗСУ. Вони допомагають проводити аукціони, донатять і закликають інших людей долучатися до добрих справ.
Так, нещодавно відбувся спільний благодійний аукціон Національного антарктичного наукового центру та INSCIENCE.
Для привернення уваги під час збору коштів розробили такі яскраві віжуали. Джерело: НАНЦ
Завдяки цьому збору вдалося зібрати 553 598 гривень на потреби «бойових пінгвінів» – полярників, які захищають Україну в лавах ЗСУ. Кошти пішли на закупівлю квадрокоптерів Dji Mavic 3Pro, звʼязку Starlink, зарядних станцій EcoFlow та Bandera Power, окопного РЕБ. Це обладнання необхідне для військових, які зараз на харківському, північному та південному напрямках.
Долучаються до добрих справ українських науковців й іноземці. Нещодавно норвежці Ukrainian Freedom Convoys спільно з полярниками станції зібрали кошти та допомогли придбати позашляховик Toyota Land Cruiser для захисників. Ключі передали військовослужбовцю Ігорю Артеменку, який у 2020 році працював метеорологом у складі 25-ї Української антарктичної експедиції.
Норвежці приїхали до Києва, аби передати автомобіль для захисника України. Джерело: НАНЦ
Ігор Артеменко очолює підрозділ зв’язку в одній з бригад Сухопутних військ. Виконує завдання на харківському напрямку. За традицією норвежців машину перефарбували в захисний зелений колір і дали унікальне ім’я – «Полярник». Далі в позашляховика була довга дорога з Осло до Києва. А Ігор на один день відпросився з фронту, щоб забрати «Полярника» та особисто подякувати волонтерам.
Непрохані гості для пінгвінів
З 21 травня по 21 липня тривають «озонові канікули». В цей період Сонце знаходиться дуже низько і вимірювання рівня озону в атмосфері за допомогою спектрофотометра Добсона неможливі. У цей період полярник Сергій Якущенко знаходить час на особистий розвиток, допомагає колегам, відпочиває.
Сергій Якущенко допомагає колегами проводити дослідження та насолоджується красою Антарктики. Джерело: архів полярника
«Ми – велика родина. Разом не лише проводимо виміри, досліджуємо цей світ, а й готуємо їсти, прибираємо, чергуємо у нічні та денні зміни. Так, у нас немає магазинів, ми здебільшого перебуваємо на одному місці. Але навкруги така неймовірна природа, тварини, птахи. Природа постійно дивує та захоплює. На початку зимівлі, у травні, ми бачили багато веселок. За останні два місяці декілька разів – перламутрові хмари. А якщо ще вдається потрапити на інші острови на човнах, то взагалі затамовуєш подих», – розповідає озонометрист з Херсонщини.
Також полярники долучаються до освітніх програм і проводять школярам онлайн-екскурсії.
Одна з віртуальних екскурсій станцією, яку вже вдалося провести Сергію Якущенко для дітей. Джерело: YouTube-канал сайту «Нова українська школа»
За пів року проживання на мисі Марина-Пойнт острова Галіндез Сергій Якущенко вже звик до місцевого клімату та жителів. Тут херсонець вже відсвяткував своє 33-річчя. З його слів, весь час відчуває себе гостем у пінгвінів.
«З травня пінгвіни перебували у тепліших водах, а ось у жовтні починають поступово повертатися. Минулого року біологи нарахували на нашому острові орієнтовно 7 тисяч цих птахів. Вони живуть колоніями, вони тут місцеві, а ми у них у гостях. Якщо їм цікаво, то вони приходять на метеомайданчик, все розглядають. Їм байдуже, чи треба тобі щось вимірювати, чи впливає його присутність на ці виміри», – розповідає озонометрист.
Краса Антарктики очима уродженця Херсонщини. Джерело: Сергій Якущенко
Сергій Якущенко пишається, що став частиною великої наукової родини, що йому вдалося потрапити на станцію та зробити вклад у розвиток науки. Чи подаватиметься ще для участі у подальших експедиціях? Поки що це питання – без відповіді, адже ніколи не знаєш, що підготує життя.
«Щось планувати, коли в Україні триває велика війна – важко. Але, якщо буде такий шанс, то я не відмовлюсь повернутися до Антарктики. Я є зараз частиною публічної спільноти країни і для мене важливо, що я вже увійшов в історію та зроблю певну користь для держави, для науки, для майбутніх поколінь», – резюмує пан Сергій.
Автор: команда “Херсон плюс”
