Суд визнав їх винними у співпраці з російськими окупантами та участі у створенні пропагандистських медіа
Українські суди заочно винесли вироки двом колишнім херсонським журналістам — Ганні Коробовій та Євгену Білому, які під час російської окупації Херсона добровільно долучилися до роботи в окупаційних медіаструктурах і сприяли поширенню пропаганди.
Ганна Коробова: 11 років за участь у виробництві понад тисячі пропагандистських сюжетів
Шевченківський районний суд Києва визнав винною у колабораційній діяльності колишню херсонську журналістку Ганну Коробову, яка під час окупації працювала в незаконно створеній росіянами телерадіокомпанії «Таврия».
Коробова разом із керівником ТРК Ісмаїлом Абдуллаєвим відповідала за редакційний напрям і випуск контенту, що мав дискредитувати Україну та підтримувати окупаційні адміністрації. За даними слідства, команда «Таврии» створила понад 1200 пропагандистських сюжетів, які транслювалися на захоплених частотах і в онлайн‑ресурсах окупантів.
Суд призначив Коробовій 11 років позбавлення волі за ч. 6 ст. 111‑1 ККУ («колабораційна діяльність»). Вирок ухвалено заочно.
Євген Білий: 12 років за створення «редакції» окупаційної газети
Ще один фігурант — колишній журналіст Євген Білий, який погодився очолити так звану «спільну редакцію» окупаційної газети «Наддніпрянська правда». Він також курував випуск кількох інших друкованих видань, що працювали за російськими стандартами та законодавством.
Слідство встановило, що Білий зареєстрував редакцію за російськими нормами, набрав персонал і забезпечив регулярний випуск газет, які просували наративи держави‑агресора.
Суд визнав його винним у колабораціонізмі та пособництві РФ і призначив 12 років ув’язнення.
Пропаганда як злочин: чому заочні вироки журналістам – більше, ніж покарання
Ці вироки підкреслюють, що інформаційна співпраця з окупантами — це реальний злочин, а не професійний компроміс. Коробова й Білий були частиною системи, яка через медіа мала легітимізувати російську присутність у Херсоні та нав’язувати місцевим жителям пропагандистську картину подій.
Пропаганда на окупованих територіях працює як інструмент контролю, і свідоме долучення до неї означає участь у репресивній машині. Вироки фіксують конкретні дії колаборантів і створюють юридичну основу для майбутньої відповідальності, навіть якщо вони перебувають поза підконтрольною територією.
Це також превентивний сигнал: інформаційна робота на користь агресора не буде виправдана обставинами. У ширшому сенсі йдеться про принцип — інформаційна окупація є частиною агресії, і відповідальність за неї неминуча.
Костянтин Середа, “Херсон плюс”
