Психологиня Світлана Горішна проводить черговий сеанс. «Доброго дня, заходьте», – з усмішкою зустрічає своїх клієнтів. Уже за кілька хвилин у кабінеті починається знайомство через малюнки, прості вправи та невимушену розмову.
Сьогодні херсонка Світлана Горішна допомагає родинам внутрішньо переміщених осіб в Одесі. Серед її клієнтів – люди, які пережили російську окупацію, евакуацію, втрату дому, постійні обстріли або смерть близьких. Багато хто приходить із тривогою, виснаженням та відчуттям невизначеності. Психологиня добре розуміє їхній стан, адже сама пройшла через схожі випробування.
Повномасштабне вторгнення Світлана зустріла у Херсоні. Той ранок вона пам’ятає до найменших деталей.
«Як дружина військового, я прокинулася трохи раніше, ніж вся наша країна. Потім почалися перші вибухи. Пам’ятаю цей страх і нерозуміння, що буде далі», – згадує жінка.
Разом із родиною вона чотири місяці прожила в російській окупації. Каже, найбільше виснажувало не лише обмеження чи побутові труднощі, а постійне відчуття небезпеки та невідомості.
«Після чотирьох місяців окупації вже не було сил залишатися. Постійні обшуки, тривога, страх. Ми були вимушені виїжджати через чисельні блокпости», – говорить Світлана.
Після евакуації родина певний час перебувала у Києві, а згодом оселилася в Одесі. Нове місто стало місцем, де довелося заново адаптуватися до нових обставин..
«Тут зовсім інші люди, інший темперамент. Тож довелося починати все спочатку – шукати роботу, облаштовувати побут, знайомитися з містом, будувати нове коло спілкування та заново знаходити своє місце в новій громаді», – каже психологиня.
Ще до початку повномасштабної війни Світлана працювала у сфері медицини. Водночас її завжди приваблювала робота з дітьми та бажання допомагати їм долати труднощі розвитку й емоційні переживання. Саме тому вона почала поглиблено вивчати особливості роботи з дитячою психікою.
«Я дуже хотіла допомагати саме діткам, тому активно займаюся дитячою нейропсихологією. Найважче було знайти той підхід, який дозволить дитині розслабитися, посміхатися та бути більш відкритою», – розповідає вона.
Під час занять психологиня використовує творчі вправи, малювання та спеціальні нейропсихологічні методики. Каже: через гру дітям та підліткам легше говорити про свої страхи та переживання.
«Познайомлю вас, що таке нейропсихологія. Це коли ми розвиваємо наш мозок новою дією», – пояснює Світлана під час вправ.
У кабінеті постійно звучать прості фрази: «Вдих – видих», «Розслабимо мозок», «Спробуймо разом». Але за цими словами – велика щоденна робота з людським болем.
Найчастіше до психологині звертаються родини ВПО, діти військових та люди, які втратили відчуття стабільності після війни.
«Найчастіше люди приходять із тривогою, фінансовими проблемами, повною зневірою в себе. Дуже багато звертається сімей військових. У когось загинув тато, і вони просто не знають, де знайти місце далі в цьому житті», – говорить Світлана.
Особливо складно, каже психологиня, працювати з дитячими травмами війни. Діти часто бояться гучних звуків, не можуть нормально спати, закриваються в собі або постійно живуть у напрузі.
«Іноді дитина просто мовчить. Вона не може словами пояснити свій страх, тривогу чи те, що пережила. А потім через малюнок показує все — дім, вибухи, дорогу евакуації або свої переживання. Через творчість дітям легше випустити емоції, які вони тримають у собі. Малюнок часто допомагає побачити те, про що дитина поки боїться або не вміє говорити вголос», — ділиться Світлана.
За словами психологині, наслідки війни ще довго впливатимуть на дорослих і дітей. Саме тому важливо не залишатися зі своїми переживаннями наодинці та вчасно звертатися по допомогу.
«Люди часто думають, що мають впоратися самі. Але просити про допомогу — це нормально. Вірте в себе», – говорить вона.
Для самої Світлани ці слова мають особливе значення. Колись вони допомогли їй пройти через власний досвід війни, окупації та вимушеного переїзду. Сьогодні жінка допомагає знаходити внутрішню опору тим, хто ще тільки вчиться жити далі після пережитих втрат.
Ірина Мєзєнцева, фото Станіслав Огневський
