У XXI столітті люди на окупованій Херсонщині знову згадують рецепти хліба часів Голодомору, печуть його із простроченого борошна, міняють вишні на картоплю, ховають генератори від окупантів і щодня ризикують життям заради води та їжі. Наразі під російською окупацією перебувають 468 населених пунктів області, жителі яких щодня стикаються з тотальним контролем, постійними обшуками, дефіцитом продуктів і ліків, відсутністю зв’язку, електро- та водопостачання, а також браком пального.
Фактично російські окупанти тримають цивільне населення у заручниках. У низці населених пунктів ситуація вже набула ознак гуманітарної катастрофи. Нині тривають перемовини щодо можливості організації гуманітарного коридору для цивільного населення, а Міністерство закордонних справ України закликає міжнародну спільноту докласти зусиль для порятунку мешканців регіону.
Ми поговорили з жительками лівобережжя. Дві жінки – Олеся Духач з Олешківської громади та Олександра Клочко з Новокаховської громади розповіли, як щодня борються не за комфорт, а за право залишитися живими. З міркувань безпеки їхні імена та прізвища змінено.
Дві історії виживання з окупованого лівобережжя Херсонщини
«Наше село більше схоже на привида. До війни тут було багато молоді, дітей, працювали підприємства. А нині – один магазин із захмарними цінами, зачинена амбулаторія, не працюють ні школа, ні садочок. Залишилися переважно пенсіонери, і тих майже щотижня ховаємо – чи через хвороби, чи через атаки дронів», – розповідає 60-річна Олександра Клочко, яка досі проживає в селі Новокаховської громади
До повномасштабного вторгнення жінка займалася сільським господарством. Коли російські війська окупували лівобережжя Херсонщини, вона вирішила залишитися вдома, щоб доглядати літніх батьків. Рік тому через онкологічне захворювання помер її батько. Тепер Олександра живе разом із матір’ю та щодня намагається виживати в умовах окупації
Безлюдні вулиці, узбіччя, зарослі травою, та розбиті будинки — саме такий вигляд нині має Новокаховська громада. Джерело: Нова Каховка інформаційна
«Якщо на світі існує пекло – це наша окупована Херсонщина. А якщо існують ще й чорти – це росіяни, які позбавили наших земляків нормального життя й продовжують гвалтувати, обкрадати й убивати. Люди, які залишаються в окупації, – дуже стійкі, вони хапаються за кожну соломинку життя», – говорить 50-річна Олеся Духач з Олешківської громади.
До повномасштабного вторгнення жінка працювала у закладі дошкільної освіти, жила з чоловіком, двома доньками, маленьким онуком та мамою. Через відсутність належного лікування та медикаментів чоловік помер на третій рік війни, а діти роз’їхалися.
«Коли діти у 2022 році евакуювалися до Європи, то кликали мене, але я сподівалася, що нас швидко визволять і все буде як раніше. Ми з чоловіком ще автівкою їздили із села в Олешки, Голу Пристань на ринок чи в магазини, за продуктами, ліками. Пам’ятаю, навіть городину возили свою на продаж: зелень, картоплю, полуницю. Бо ж роботи не було, на росіян я не хотіла працювати, звільнилася. Та і чоловік також. Справжня катастрофа почалася наприкінці 2025 року»,– згадує пані Олеся.
Жодного вцілілого будинку, заміновані дороги — такий вигляд нині мають окуповані Олешки та прилеглі населені пункти. Джерело: Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець
До останнього Олеся не хотіла залишати рідний дім. Рішення про евакуацію вона ухвалила лише у квітні 2026 року, коли ворожий дрон вибухнув просто на подвір’ї, й виїхала. Втім, частина її родини, зокрема літня мати, досі залишається в окупації.
«Трималася за дім, а потім зрозуміла, кому він буде потрібен, якщо я помру? Ти живеш постійно в страху, прислухаєшся до дронів, до ракет, що свистять над головами. Світла і води нема, добре, що пічка нас рятувала взимку. А росіяни могли розмістити військову техніку просто між будинками, відстрілятися й поїхати. Їм байдуже, що поруч живуть люди. Ми для них просто як матеріал для відпрацювання», – говорить пані Олеся.
Точна кількість людей, які залишаються на окупованій частині Херсонщини, наразі невідома. За словами начальниці Олешківської міської військової адміністрації Тетяни Гасаненко, лише на ТОТ Олешківської громади сьогодні проживають близько 6 тисяч людей, серед яких 182 дитини.
Хліб із простроченого борошна та продукти по крихтах: як виживають люди на окупованій Херсонщині
Сьогодні похід до магазину в окупованій Новокаховській громаді перетворився на випробування. Полиці тут не порожні, але більшість товарів людям просто не по кишені. Базові продукти – крупи, олія, молоко чи м’ясо ще можна знайти, однак їхня вартість для багатьох жителів стала непосильною. Частину товарів продавці привозять із Криму під замовлення, проте за сири, м’ясні вироби чи фрукти доводиться платити сотні, а інколи й тисячі рублів.
«За кілограм курячої грудки треба віддати 400–500 рублів, ціни на свинину також коливаються від 350 до 500 рублів. Навіть звичайні кістки коштують 200 рублів. Вершкове масло для більшості людей давно стало розкішшю, бо пачка коштує 300–500 рублів, тому краще за ці гроші взяти олію чи маргарин. У нашому селі працює лише один магазин, і ціни там у два-три рази вищі, ніж у місті. Більшість людей не можуть дозволити собі навіть базові продукти – виживають або на пенсію, або допомогу від рідних», – розповіла 60-річна Олександра Клочко.
Ціни на продукти в окупації захмарні, не всі люди можуть дозволити собі купити навіть молока. Джерело: «Жовта Стрічка»
Якщо в Новокаховській громаді продукти ще можна придбати, то в Олешківській ситуація значно драматичніша. Тут давно не працюють ринки, а більшість магазинів зачинилися. Для багатьох людей головним питанням стало вже не те, що купити, а де взяти бодай щось їстівне. Олеся Духач каже: якщо в перші роки окупації місцеві ще ділилися один з одним крупами, яйцями чи борошном, то зараз кожен виживає самотужки.
«Ринок не працює ще з минулого року. Росіяни продовжують мінувати територію, і він не став винятком. Магазини теж зачинені. Люди покладаються на випадок: якщо хтось із знайомих їде до Криму, просять привезти хоча б борошно, олію чи ліки. Потім усе ділять буквально по крихтах, щоб вистачило якомога на довше», – розповідає жителька Олешківської громади.
Ось такий хліб змушені пекти жителі Олешківської громади з тих продуктів, які їм вдається знайти. Джерело: Громадське
Найбільше в окупації родина пані Олесі мріяла про теплий запашний хліб – той, який щойно дістаєш із духовки й вдихаєш його аромат. Та він став недосяжною розкішшю, бо якщо й пекли, то без дріжджів і з протермінованого борошна.
«Моя мама та бабуся мали у записниках рецепти пісних млинців і хліба, де були лише вода, трохи борошна й олія. Тоді я не розуміла, навіщо це все, а вони згадували важкі часи, Голодомор, і казали: «Не дай Боже вам цього застати». Саме ці записи й врятували нашу родину в селі. Борошно так просто не купиш, тому використовували те, що залишилося ще з 2024 року. Навіть якщо там заводилися мушки, ми одразу просіювали його знову і знову, бо викинути рука не підіймалася. Так само було й із крупами. За рецептами бабусі оладки й хліб більше нагадували цеглину, але іншого в нас не було. Якщо здоїти козу, випити теплого молока і з’їсти такий хліб – це вже було найбільшою смакотою», – говорить жителька Олешківської громади.
Окрім нестачі продуктів, жителі Олешківської громади вже тривалий час живуть без централізованого водопостачання та газу. Питну воду люди добувають зі свердловин, а виїзд за межі громади часто пов’язаний із ризиком для життя
За словами начальниці Олешківської міської військової адміністрації Тетяни Гасаненко, безпекова ситуація в громаді залишається критичною.
«Олешки розташовані безпосередньо на лінії бойового зіткнення, а через активні бойові дії, постійні обстріли та заміновані дороги виїзд із міста фактично неможливий. Російські окупанти припинили постачання продуктів жителям Олешок. Останні машини із товарами змогли заїхати 26 травня. А 2 червня чотири машини при спробі заїхати в місто підірвалися на міні. Дві людини, на жаль, загинули», – наголосила Тетяна Гасаненко.
Городина, яка рятує від голоду
Кілька відер вишень, кілька дерев персиків та грядка картоплі. Те, що до війни вважалося звичайним урожаєм, сьогодні для жителів окупованої Херсонщини стало запорукою виживання.
Жителька Новокаховської громади Олександра Клочко розповідає: після підриву Каховської ГЕС стабільного водопостачання немає, але люди все одно висаджують городину й годинами стоять біля кожної рослини зі шлангом, намагаючись дати їй хоча б кілька крапель води.
Жителі Новокаховської громади радіють кожному персику, сливі чи полуниці, які вдається виростити на власних городах. Джерело: власні архіви редакції
Цього року природа частково допомогла людям. Завдяки дощам урожай виявився кращим, ніж торік. Однак навіть це не вирішує проблему нестачі продуктів.
«Колись ми вирощували городину не лише для себе, а й на продаж. Персики, полуницю, малину, картоплю – усе це возили до міста. Зараз радіємо навіть кільком деревам із плодами. Добре вродили вишні — будемо сушити їх на зиму. Малини вистачає, щоб поїсти влітку. А от із картоплею та овочами складніше: бракує води й добрив. Якщо щось і виростає, то дрібне», – говорить Олександра.
У багатьох селах знову набув поширення натуральний обмін. Люди міняють ягоди на молоко, фрукти на картоплю чи інші продукти.
«Минулого року ми віддавали персики, а нам привозили картоплю. Обмінювали вишні на молоко та сметану. Так і виживали. Але цієї весни чоловіка, який возив продукцію між селами велосипедом, убив дрон», – розповідає жінка.
Солодкі черешні, малина, полуниця та персики – усе, що вдалося виростити цього літа в умовах гострого дефіциту води. Джерело: власні джерела редакції
До повномасштабного вторгнення Олешківська громада славилася полями овочів і баштанних культур, а майже в кожному дворі тримали худобу – корів, свиней, курей, гусей і кіз. Тепер навіть одна коза чи кілька курей стали розкішшю, адже годувати їх нічим.
«До війни ми тримали велике господарство – кілька десятків курей, гусей, свиней і козу. Саме це врятувало нас від голоду під час окупації. Згодом більшість худоби довелося забити – годувати її вже не було чим. Лише козу залишили, бо вона давала молоко. Саме завдяки цьому ми трималися. Я навіть не можу уявити, як виживають люди в Олешках, там же місто, багатоповерхівки…Ніяких городів», – каже пані Олеся.
«Вона не помирає – чому викликаєте?»
Отримати медичну допомогу на окупованому лівобережжі майже нереально. Більшість лікарень та амбулаторій зачинилися ще в перші місяці війни, а обладнання окупанти розікрали й вивезли – або ближче до адміністративного кордону з Кримом, або безпосередньо на півострів. У медзакладах залишилися працювати лише ті фахівці, які не змогли або не встигли виїхати.
Для жителів Новокаховської громади похід до лікаря сьогодні перетворився на складний квест із пошуку транспорту, медикаментів та спеціалістів
«Раніше записався телефоном до сімейного лікаря, приїхав на огляд і того ж дня міг потрапити до вузькопрофільного спеціаліста. А зараз хоч приїжджай, хоч не приїжджай – отримати допомогу майже нереально, – каже Олександра Клочко. – Щоб потрапити до стаціонару, треба мати знайомих, які за тебе домовляться, інакше – помирай удома. У Каховці та Новій Каховці ще можна зробити УЗД чи здати аналізи, але хто їх розшифрує і призначить лікування, якщо спеціалістів не вистачає? А МРТ можна зробити лише в Генічеську або в Криму, але для цього потрібні російський паспорт і страховка».
За її словами, проблемою залишається не лише нестача лікарів, а й ставлення до пацієнтів. Людям треба доводити, що вони дійсно потребують допомоги.
Одним із найбільш болючих спогадів для жінки став випадок із 90-річною сусідкою Галиною.
«Вона просто йшла й раптом втратила свідомість, а коли вдалося привести її до тями, не могла вимовити й слова. Ми подумали, що це інсульт, тому одразу викликали швидку. Карета приїхала до нашого села більш ніж за годину. І перше, що ми почули: «Вона не помирає – чому викликаєте?» Ми були шоковані. Бо кілька місяців тому в нашому селі чоловік помирав від онкології нирок, і коли медики приїхали, то сказали: «Навіщо витрачати знеболювальне? Він помирає, більше не викликайте», – розповіла жителька Новокаховської громади.
У районі Горностаївки окупанти заборонили місцевим жителям їздити до Каховки та Нової Каховки — населених пунктів, де вони могли отримати базову медичну допомогу. Джерело: «Жовта Стрічка»
Через проблеми із серцем Олеся Духач особисто потребувала медичної допомоги під час перебування в окупації. Насилу додзвонившись до медиків, вона почула лише: якщо хочете – їдьте самі, якщо ні – це ваші проблеми.
«Я зрозуміла, що в Олешках допомоги не отримаю. Тому сусід погодився відвезти мене до Скадовська. Це була дорога майже у 70 кілометрів. У лікарні зробили кардіограму, поставили крапельниці й сказали або їхати до Криму, або повертатися додому. Врятувало те, що знайома змогла привезти необхідні ліки, а медична сестра із нашого села погодилася робити уколи й ставити крапельниці. Без цієї допомоги я б навряд чи вижила», – говорить Олеся Духач.
Жителька Олешківської громади додає: більшість пенсіонерів залишилися в окупації сам на сам зі своїми проблемами. Їм часто немає кому привезти ліки чи відвезти на обстеження – навіть сусіди не наважуються їхати, адже бояться атак дронів. Через це чимало людей помирають удома, а їхні тіла знаходять уже без ознак життя.
Без палива, без лікарні, транспорту та зв’язку: реалії окупованих громад
Через дефіцит пального громадський транспорт у Новокаховській громаді працює лише частково. Якщо до повномасштабного вторгнення автобуси між селами та містом курсували щогодини, то зараз їх залишилося лише кілька на тиждень.
Така поїздка стала дорогим задоволенням. Квиток на автобус в одну сторону коштує 200 рублів, а якщо доводиться винаймати машину – поїздка із села до міста, відстань між якими до 20 кілометрів, обійдеться до 3000 рублів.
«Колись у Каховці працювали кілька заправок, а літр бензину коштував трохи більше 30 рублів. Зараз більшість заправок або зруйновані, або закриті через відсутність пального. Щоб зробити запас бензину, ми із сусідом їздили до Чаплинки. Там літр коштував уже близько 300 рублів. Уявіть, ми їхали автівкою по трасі з кількома каністрами бензину та двома балонами газу. Всю дорогу молилися, щоб не влучив дрон чи ракета у нас, бо могли згоріти живцем. Та і такі випадки дійсно вже були», – каже 60-річна Олександра Клочко.
Окупаційна влада на Херсонщині скорочує кількість маршрутів громадського транспорту: рейс «Генічеськ – Нова Каховка» взагалі скасували. Джерело: «Жовта Стрічка»
Втім, паливо необхідне не лише для транспорту. Через часті перебої з електропостачанням генератори стали для багатьох родин єдиним способом підтримувати зв’язок із зовнішнім світом.
«Ми можемо по кілька тижнів залишатися без світла. Тоді рятує генератор. Завдяки йому вдається підключити інтернет і хоча б написати дітям чи рідним, що ми живі. Саме тому родини намагаються берегти кожен літр бензину та дизелю», – говорить Олександра.
Люди намагаються ховати від очей окупантів усе, що пов’язане з паливом: каністри, генератори, запаси бензину чи дизелю. Якщо росіяни бачать у дворі автомобіль, то можуть перевіряти, чи є в ньому пальне. У когось його просто зливають на місці, в інших забирають запаси. Через це люди намагаються не привертати до себе уваги й тримають усе схованим.
Росіяни маскують бензовози під цивільні вантажівки на шляху з Херсонщини до Криму, а також масово закуповують каністри в окупованому Криму. Джерело: «Жовта Стрічка»
На межі гуманітарної катастрофи: боротьба за евакуацію цивільних
Із 13 населених пунктів Олешківської громади п’ять – Кринки, Підстепне, Піщанівка, Саги та Заплава – знищені повністю. Ще близько 80% руйнувань зазнали села Козачі Лагері, Солонці та Підлісне. В інших населених пунктах люди продовжують жити під постійними обстрілами та атаками дронів. Також відрізаними від світу залишається і Голопристанська громада, зокрема місто Гола Пристань, Стара та Нова Збур’ївка.
«Цивільні, які намагаються придбати продукти або виїхати власним транспортом, стають мішенями для атак російських дронів. Станом на зараз до державних органів надійшло понад 220 звернень щодо евакуації мешканців із цих територій. Маємо жахливі свідчення людей, які втратили близьких унаслідок російських атак, але не мають змоги належно їх поховати через постійні бойові дії. Люди змушені виживати без доступу до питної води, їжі та необхідних медикаментів», – йдеться у заяві Міністерства закордонних справ України.
Наразі МЗС спільно з Координаційним штабом проводить консультації з ООН та Міжнародним комітетом Червоного Хреста щодо евакуації цивільних. Україна також закликає міжнародних партнерів посилити тиск на Росію для створення гуманітарних коридорів. Тему гуманітарної ситуації в Олешках, Голій Пристані, Старій та Новій Збур’ївці Україна планує порушити на майданчиках ООН та ОБСЄ.
«Ми сподіваємося, що і Міжнародний комітет Червоного Хреста, і ОБСЄ, і посередництво ООН стане гарантією безпеки для цивільного населення і буде організований гуманітарний коридор. Про що найбільше я переймаюся, що буде з боку Російської Федерації чергове порушення норм міжнародного гуманітарного права і будуть провокації», – зазначила начальниця Олешківської міської військової адміністрації Тетяна Гасаненко.
Крім того, Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець повідомив, що він звертався до російської сторони – закликав забезпечити гуманітарний коридор для безпечної евакуації цивільних з Олешок і навколишніх населених пунктів. А також – про необхідність дотримання норм міжнародного гуманітарного права щодо захисту цивільного населення, натомість російська сторона продовжує ігнорувати всі норми та заклики.
Автори: Ірина Мєзєнцева, Поліна Дайнега
Цей матеріал створений у співпраці з Центром прав людини ZMINA
