118 стаття для Каті: як в Україні захищають жертв домашнього насильства

«Я боялася, що у нього щось западе в голові. І він вб’є спершу маму, потім сестру і все завершиться мною… Я схопила ніж, аби його втихомирити. Натомість літала по кімнаті та билася головою об стіни», – пригадує трагічний вечір 17-річна Катя.  

Коли дівчина отямилась, то її вітчим був вже мертвий. Вона нанесла йому численні поранення. Подія сталася в одному із сіл на Херсонщині. Спершу дії Каті кваліфікували за ч. 1 ст. 115 КК – умисне вбивство. На стадії завершення слідства кваліфікацію змінили на іншу статтю – 118, умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони. Тобто якщо спершу їй загрожувало від 7 до 15 років позбавлення волі, то наразі не більше двох.

ПОЖАЛІЙ АГРЕСОРА?

Протягом року Катя бачила, як 26-річний чоловік бив її матір. Сама ж дівчина терпіла його домагання та образи. Жінки неодноразово викликали поліцію, але було марно. Для кривдника все завершувалося профілактичними бесідами. Влітку 2020 року дівчина вчергове стала свідком того, як п’яний вітчим знущався з матері та 4-місячної сестрички. Катя пригадує:

Аби я його не вбила. Він вбив би нас… В той вечір у мене був страх, що він маму просто вб’є. У мене є подруги, батьки яких дуже сильно били своїх дружин. Жінки потрапляли в лікарні і просто не виживали. Помирали. І от тоді у мене з’явився страх, що я також можу втрати маму.

За статистикою, в Україні щороку від домашнього насильства гине близько 600 жінок. Лише у січні-червні 2020 року в поліцію надійшло понад 100 тисяч заяв про домашнє насильство.

Трагічну звітність могли поповнити Катя та її матір. Сьогодні ж, зберігши життя близьким, вона змушена проходити через лаву підсудних. Хоча плани на майбутнє у неї були зовсім інші. Дівчини навчається в ліцеї, обрала спеціальність пекаря. Планує йти далі:

Я мрію здати ЗНО, вступити в університет. Мрію про власний бізнес та великий дім, аби жити із мамою, братами і сестрами разом.

На запитання, що зараз вона відчуває, коли пригадує той вечір, дівчина говорить: «Я намагаюсь про це не думати. Але якщо думки з’являються, то дуже міцно стискаю кулаки. Я одразу починаю чимось займатись, перемикати увагу на інше». 

ПРОЦЕС

Справа Каті наразі розглядається в суді, відбулося лише підготовче засідання – розгляду по суті ще не було. Разом із тим, зі слів адвоката дівчини Максима Магди, батько убитого заявив позов щодо компенсації моральної шкоди у 500 тисяч гривень.

На сьогодні правозахисник говорить, що для дівчини буде добиватися виправдання. Та попереду чимало роботи, як було і на стадії перекваліфікації справи.

«Аби справу дівчини перекваліфікували на 118 статтю, довелося попрацювати. Наприклад, слідчий експеримент за участі дівчини проводили двічі. Було чимало й інших слідчих дій. І маю відверто зізнатися, що місцева поліція адекватно зреагувала на ситуацію з моменту повідомлення про подію.Теоретично дівчину могли затримати, але цього не відбулося. Прокуратура просила запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту. Але адекватна позиція слідчої судді на доводи захисту зруйнувала плани сторони обвинувачення. Було обрано лише особисте зобов’язання. Дівчина жодного разу не порушувала вимоги запобіжного заходу», – пояснює адвокат.

На запитання, чи потребує українське законодавство якихось змін у питаннях самозахисту або ж домашнього насильства, Максим Магда говорить, що скоріше слід робити так, аби вже існуючі закони працювали.

Якщо гарантія захисту свого життя передбачена, то вона має забезпечуватись. Але тенденція така, що досить часто слід безальтернативно обирати між смертю і тюремним строком. Суспільний запит на забезпечення права на необхідну оборону наразі є надзвичайно великим. Хочеться вірити, що органи влади колись його почують.

ЯК В УКРАЇНІ ЗАХИЩАЮТЬ ЖЕРТВ ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА?

Максим Магда говорить, що випадок Каті, саме із таким фіналом, у його практиці перший. Однак йому дуже часто доводиться захищати жертв домашнього насильства: «В більшості випадків йдеться про гарантування безпеки жінок від кривдників, вирішення їх супутніх проблем – допомога при розірванні шлюбу, призначенні аліментів, поділі майна, позбавленні батьківських прав».

На сьогодні одним із способів захисту жертви є обмежувальний припис для агресора. В Україні ця практика поширена та її виконання доволі важко прослідкувати, поясняє правозахисник: «Обмежувальний припис – це те, чого нам дуже не вистачало. Але і він не є абсолютним захистом. Часто кривдники порушують його вимоги, а поліція на це реагує не завжди адекватно. Тим не менш, позитивний результат є».

Разом із тим, Максим Магда говорить, наразі склалася така тенденція, що отримати обмежувальний припис складно. «Наприклад, якщо кривдник є власником чи співвласником житла, у якому проживає постраждала, то суди відмовляють у вимозі залишити будинок чи квартиру. Хоча закон цього не забороняє. Є ще одна практика, коли постраждалу зобов’язують доводити факти домашнього насильства, хоча вона не є ні слідчим, ні дізнавачем, ні прокурором. Доказуватись мають ризики, а не факти насильства – так прописано у законі. Але, на жаль, реалії зовсім інші».

Діє в Україні і практика термінового заборонного припису, тобто коли поліцейські на місці забороняють кривднику наближатися до жертви. Так, за інформацією Управління превентивної діяльності Херсонського обласного главку поліції, у 2020 році правоохоронці винесли 1834 приписи та скали 5257 адмінпротоколів щодо домашнього насильства. Було відкрито 108 кримінальних проваджень.

На сьогодні в Україні виникає все більше ініціатив протидії домашньому насильству. Так, у Херсоні із 2019 року працює відповідний Кризовий центр. Місцезнаходження організації повністю засекречене, потрапити туди можна лише після звернення до поліції або ж дзвінка на гарячу лінію 0800307730.

Директорка Кризового центру Наталія Краска говорить, за час їх роботи до них потрапили 90 жінок.

Якщо Ви звернетесь до поліції, Центру соціальних служб на гарячу лінію з протидії домашньому насильству або мобільної бригади соціально-психологічної допомоги, то Вас можуть доставити до безпечного місця перебування, де агресор не знайде. Жінка, потрапивши до притулку, має усе необхідне для комфортного проживання, можливість знайти роботу, влаштувати дітей до школа та садочку.

У 50 % випадків жінки все ж повертаються до агресора. Аби цього не сталося, у притулку жертва має прожити місяць і більше, аби побачити альтернативне, краще, життя. Для тих жінок, які вирішують справу довести до суду, у Центрі також надають допомогу.

«У разі, якщо адвокату необхідна більш детальна інформація, ми надаємо довідки, психологічні висновки, які містять у собі відомості про стан жінки, коли вона потрапила до нас, яка робота із нею проводилась. Тож суддя може об’єктивно прийняти рішення щодо конкретного випадку», –пояснює пані Наталія.

ЙТИ ТРЕБА ОДРАЗУ …

Поведінка агресора є типовою, говорять психологи. За кожним «останнім» разом побиття, образ та приниження наступає наступний «останній» раз. Розбавлено усе це романтичною поведінкою та подарунками.

Але побиття прощати не можна, вважає 17-річна Катя:

Як тільки чоловік підняв на тебе руку, йти треба одразу. Одразу треба розлучатися… Я по мамі бачила, що вона його один раз пробачила, усе повторилося. Наступного разу пробачила – повторилось. Потім мама вже почала жалітися і побиття стали ще частішими. Разом із тим він бачив, що вона не йде і агресія ставала все більшою. Такі люди не змінюються.

Автор Юлія Соломахіна

Можливо, вам також сподобається…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *