201 добу бранець кремля

Історія виживання та боротьби херсонця Тараса Букрєєва, зустрічі в полоні з Ігорем Колихаєвим. Відверта розмова бранця кремля з журналістами «Херсон плюс»

Херсон, Гола Пристань, Чаплинка – російськими катівнями саме цих населених пунктів «подорожував» викладач історії Тарас Букрєєв. Під гнітом окупантів херсонець пробув 201 добу. Його умовними «друзями» стали: електричний струм, поліцейський кийок, приклад автомата та зброя біля скроні.

У грудні 2023 року він повернувся на підконтрольну Україні територію. Про обставини викрадення, утримання бранців, зустріч у полоні з мером Херсона Ігорем Колихаєвим та про виживання без документів, зв’язку та рідних.

Залишитися в Херсоні – свідомий вибір 

Тарас Букрєєв – кандидат історичних наук. За мирних часів він викладав історію у навчальних закладах, був пов’язаний з активізмом та політичною діяльністю. З перших днів повномасштабного вторгнення разом з друзями вирішили залишатися у рідному місті, щоб стати підтримкою для інших та допомогти звільнити територію від російських загарбників.

Спочатку допомагали пораненим внаслідок боїв на Антонівського мосту, забезпечували ліками та необхідними речами медзаклади разом з волонтерською командою «Котики-патріотики», а згодом долучився до руху опору.

«Ми допомагали переховуватися сім’ям військовослужбовців, зокрема і воїнів АТО/ООС. За потреби знаходили можливості, аби евакуювати їх на підконтрольні Україні території. Весь цей час ми тримали зв’язок з різними спецслужбами України, волонтерськими організаціями. Виїхати військовослужбовцям чи їхнім родинам з окупованого Херсона було максимально важко, тож працювали за чітким алгоритмом», – розповідає пан Тарас.

Не секрет, що першими в тимчасово окупованому Херсоні на підвал потрапляли саме військовослужбовці, волонтери або люди, які не приховували свою проукраїнську позицію. Тарас Букрєєв зізнається, він розумів, які наслідки можуть бути для нього. Але залишатися в окупації та допомагати – його свідомий вибір!

У кінці травня – на початку червня 2022 року Тараса Букреєва вперше попередили про те, що окупанти зацікавилися ним. Зі слів херсонця, росіяни віднайшли на роботі його особову справу, тож прийшли з обшуками до батьків, до колег та за всіма адреса, де історик колись винаймав житло.

«Я з перших місяців війни запевнив батьків, що виїхав з Херсона. Не хотів, щоб вони переймалися. Тож, коли окупанти прийшли з обшуками та розпитували про моє місце перебування, їхня відповідь була короткою: «Тараса у Херсоні немає», – розповідає чоловік. – Але я розумів, вони просто так від мене не відчепляться. Тож, доводилося регулярно змінювати місце проживання та виконувати всі вказівки українських правоохоронців. Виїзд з окупованого міста для людини, яку вже розшукують, – ще небезпечніша пастка. Ви ж розумієте, мої світлини, дані вже були на ворожих блок-постах. Мене б одразу затримали і невідомо, чим би це закінчилося.»

Зі зручностей – бетонована підлога та одне простирадло

Переховуватися херсонському історику вдалося до початку осені 2022 року. 4 вересня російські спецслужби побили його разом із другом прямо на вулиці та забрали до автівки. Чоловік і досі пам’ятає той день по секундах….

«Орієнтовно об 11.00 ми з товаришем виходили з кав’ярні в Річпорту. До нас під’їхали дві тоновані машини, звідки вискочили росіяни і почали нас бити прикладами, ногами. Били до втрати свідомості. Під час затримання мені зламали надбрівку кістку, залишили кілька чималих ран на голові. Далі пригадую запах нашатирного спирту. Коли відкрив очі, то побачив в автівці наші з товаришем світлини. Отже, росіяни стежили за мною. Після побиття вони повернули мене до тями, бо їм треба було провести обшук за адресою, де я востаннє проживав», – зізнається херсонець.

Після тотальних обшуків у Тараса Букрєєва забрали документи, телефон та відвезли на тригодинний допит катівні на вулиці Теплоенергетиків, аби нічого не бачив, одягли шапку, перемотали голову скотчем. Зі слів херсонця, під час допиту ставили банальні питання – місце розміщення ДРГ, його причетність до діяльності активістів та обстрілів міста.

«У перший день фізичну силу до мене не прикладали, а ось товариш пройшов через всі побиття. Пригадую, як у першу ніч заборонили сидіти та спати. Сказали вивчити гімн росії та ознайомили з усіма правилами. Я нічого не порушував, бо знав, що відповідатиме вся камера. До речі, камера була розрахована на три особи, але нас там було восьмеро. На другий день мене фотографували, брали відбитки. А далі знову допити, пропозиція про співпрацю», – згадує історик.

Враховуючи те що місця на всіх не вистачало, старшим або хворим людям віддавали кращі місця. А ось сам Тарас був змушений спати на простирадлах на бетонній підлозі. У херсонській катвні викладач історії перебував з 4 вересня до 20 жовтня 2022 року. І весь цей час у камері №13.

Увтівня на вулиці Теплоенергетиків у Херсоні, після деокупації міста. Джерела: Суспільне. Херсон, Радіо Свобода

Ні вбиральні, ні води… і земляна підлога

20 жовтня російські військові масово вивозили полонених на лівобережжя Херсонщини. Зі слів Тараса, їх закидали в автозак, після чого машина поїхала на Голу Пристань. У місцевому райвідділку поліції їх тримали десять днів, а далі – до Чаплинки.

«У Чаплинці – нелюдські умови для утримання людей. Це підвальне приміщення колишнього ізолятора, який закрили ще в 90-ті роки. Там земляна підлога, води та вбиральні не було. Тобто, щоб вмитися чи сходити до вбиральні, ми терпіли до прогулянки на вулицю, – розповідає пан Тарас. – Нам принесли розвалені ліжка – п’ять штук на десятьох. У таких умовах нас утримували п’ять місяців. Більшість, зокрема й мене, там просто тримали. Кілька разів викликали на допит для уточнення якихось моментів.»

Щодо їжі в Чаплинці, то окупанти не поспішали годувати полонених. Раз або два рази на день хлопці отримували мізерні порції. Тому здебільшого хлопців рятували торбинки від небайдужих місцевих жителів. Передавали печиво, випечку, звичайну їжу, теплі речі. Тарас Букрєєв і досі згадує те добро, що робили для нього невідомі.

«Чимало жителів Чаплинки пройшли через той полон. Вони та їхні рідні знали про ці нелюдські умови, тож просто допомагали нам. Окупанти перевіряли сумки і тільки потім ми їх отримували. А згодом росіяни принесли до однієї з будівель райвідділку стару плиту, балон з газом, каструлі, пательні та інші речі. Певно, десь ходили по будинках і мародерили. То ми вже з хлопцями самостійно собі готували їжу. Звичайно, готували з того що було…. Вмиватися, підтримувати гігієну не було де. Якийсь кран з холодною водою і на тому все»,- наголошує пан Тарас.

Під час перебування в полоні Тараса залучали до прибирання територій, а декого забирали на риття окопів навколо Чаплинки. Тобто, експлуатували як могли, і як хотіли…

Ми були шоковані, коли побачили Ігоря Колихаєва

Вперше у статусі полонених Тарас Букрєєв зустрівся з міським головою Херсона Ігорем Колихаєвим 20 жовтня 2022 року. В одному автозаку їх перевозили до Голої Пристані.

«Ми всі пам’ятаємо, які чутки ходили в місті та і думки щодо нього були неоднозначні. Але я на власні очі бачив його, їхав з ним в одній автівці. Потім ми ще перетиналися у коридорах райвідділку поліції у Голій Пристані, а згодом взагалі перебували в одній камері у Чаплинці», – згадує пан Тарас.

З його слів, Ігор Колихаєв тримався та не опускав руки.

«Я був вражений його стійкістю і моральним духом. Він чотири місяці провів в окремій камері. А вже у Голій Пристані та Чаплинці було хоча б якесь спілкування. Звичайно, я бачив, що людині важко. Але морально і фізично він тримався, намагався підбадьорити інших. Якось ми з ним попросили в окупантів олівець та папір і зробили умовні шахи, нарди. Грали в що було, нормальних книжок нам не давали, прогулянки з конвоєм теж короткотривалі.»

В одній камері Ігор Колихаєв та Тарас Букрєєв перебували від кінця жовтня до кінця листопада 2022 року. На сьогодні доля міського голови Херсона – невідома.

Вижив завдяки небайдужим місцевим

У січні 2023 року окупанти вперше заговорили з Тарасом Букрєєвим про можливе звільнення з полону. Херсонець не приховує, доводилося підписувати фейкові документи про подальшу співпрацю, погоджуватися на запис різних відео. Адже будь-яке неправильне слово і про світ за межами катівень можна забути.

«Окупанти встигли сфабрикувати справи на деяких полонених та привезти із собою. Але моя, мабуть, залишилася в Херсоні. Тобто, у Чаплинці на мене ніяких документів не було. Тож, просто тримали у невідомості. На допит після Херсона я вперше попав у кінці січня 2023 року. Я їм розповідав, що звичайний викладач, затримали з товаришем на вулиці. Але не казав, за що і чому. Вони мали робити якісь запити до Генічеська та Москви. А за місяць повідомили, що ніяких документів про мене немає», – каже Тарас Букрєєв.

23 березня 2023 року херсонець вперше переступив поріг катівні не під наглядом конвоїрів – його відпустили з полону. Враховуючи те, що в Чаплинці немає рідних та друзів, тож доводилося звертатися до небайдужих місцевих.

«Росіяни обіцяли зробити документи, забезпечити місцем проживання та роботою. Окупанти наголошували, що у мене немає варіантів для виїзду. За місяць, як мене відпустили, відбулася ротація. Тож, новим людям взагалі була нецікава моя справа. Вони мене не чіпали і я намагався не світитися, – наголошує херсонський історик. – У Чаплинці мені допомагали виключно небайдужі люди. Вони забезпечували мене речами, їжею, хтось надавав прихисток. Поступово вдавалося зв’язатися з рідними, відновити інтернет-банкінг. Я вдячний і назавжди запам’ятаю їхню доброту.»

Виїзд з окупації – по лезу ножа

Під час розмови Тарас Букрєєв наголошує, виїзд з тимчасово окупованої Чаплинки був запланований. Наразі херсонець не може розкривати всі деталі, адже можливо цей алгоритм дій стане у пригоді для інших полонених.

«Ми розглядали варіанти, що мене могли не пропустити. Тому на деяких блок-постах я розповідав, що їду до Краснодару, інших міст росії. Але на кордоні із Сумською та Бєлгородською областями на мене чекали. Загалом дорога зайняла дві доби. Після того, як я опинився на підконтрольній території України, то одразу зв’язався з дружиною, батьками, близькими та друзями», – розповідає чоловік.

Чоловіки, з якими Тарас Букрєєв перебував у катівнях. Фото зроблено вже після звільнення в Херсоні

Публічно про своє звільнення з полону та повернення на підконтрольну Україні території Тарас Букрєєв розповів у січні 2024 року. Наразі чоловік проживає у Миколаєві, займається відновленням документів та планує пройти медичне обстеження.

Вже їздив до Херсона аби обійняти батьків. Поступово звикає до вільного життя і мріє скоріше побачитися з маленькою донькою, яку через війну довелося вивезти до Польщі.

Автор: команда «Херсон плюс»