Російська література – на макулатуру. Бібліотеки Херсона відновлюються після окупації

Команда телеканалу “Херсон плюс” продовжує розповідати про те, як наші бібліотеки виживали та вистояли під час окупації міста. У першій частині ми розказали, наскільки жахливими видалися наслідки для міських та обласних бібліотек, як працівники підпільно працювали для людей та як вже зараз повертаються до повноцінної роботи.

У другій частині ви дізнаєтеся, чи вдалося зберегти бодай якусь українську літературу шкільним та селищним книгозбірням. Як працівникам бібліотек вдалося без сторонньої допомоги за кілька годин перенести 300 книжок і сховати у власному приміщенні.

Кожна історія важлива, кожна історія варта уваги.

Здається, що потрапила у радянський союз

Гімназія № 6 – одна з найстаріших шкіл у Херсоні, до повномасштабного вторгнення в якій навчалися 997 дітей. Крім облаштованих сучасних класів, великого двору та спортивної зали освітній заклад мав ще й повноцінну бібліотеку. За роки існування навчального закладу вдалося зібрати справжню скарбницю ексклюзивних, важливих для України видань. Думки про те, що все напрацьоване роками можуть знищити за секунду, лякали завідувачку бібліотекою Наталю Шальнову. Тож, при першій же можливості вона приїхала до бібліотеки, аби забрати книжки та техніку.

«У квітні 2022 року директорка гімназії Світлана Корж звернулась до педагогічного колективу з проханням, за можливості, вивести з гімназії цінні речі. Ми з чоловіком вирішили, що варто поїхати і спробувати хоча б щось забрати з книгозбірні. Тоді нам вдалося врятувати від рук окупантів ноутбуки, проектор для мультимедійної дошки і саме головне краєзнавчу літературу, книжки про революцію гідності. Я розуміла, якщо окупанти зайдуть до приміщення, то від цього всього нічого не залишиться. Я рятувала все, що могла», – каже Наталя Шальнова.

Думки пані Наталі справдилися і вже незабаром в окупованому Херсоні бібліотека відкрила свої двері, але вже під російським прапором. Пані Наталя розповідає, закладом «керувала» дружина призначеного московитами очільника гімназії, яка власне впоралася із задачею і перетворила храм мудрості на склад російської макулатури.

«То людина без освіти. І перше, що вона зробила – винесла з приміщення підручники української школи, знищила стенди з державною символікою України, а це і: Державний Прапор України, Герб, зірвала надрукований Гімн. Окупантам також заважали журнали роботи бібліотеки і формуляри учнів гімназії. Тому це також все просто знищили. Вони дісталися і до наших грамот, дипломів та подяк, які ми отримували від української влади за лабораторію перспективного досвіду «Краєзнавча діяльність шкільної бібліотеки», гуртки «Євроклуб» і «Юні екскурсоводи». Не залишили вони на полицях і чисельні матеріали з краєзнавства та література з євроінтеграції», – згадує співрозмовниця.

Коли вперше вдалося потрапити до закладу після деокупації, Наталя Шальнова була обурена та неприємно здивована. Як виявляється, окупанти повноцінно готувалися до навчального року за російською програмою, наповнювали полиці бібліотек пропагандистською літературою.

«Хочете знати, що лишилося в моїй бібліотеці після того, як тут побував «братній народ»? Вони залишили свої погані підручники. Русский язык для восьмого класу, історія росії для сьомого класу, а ось і знову русский язык, тільки вже для третього класу. А ось у нас ще є книжка під назвою «Дитинство у пілотці», яка теж російськомовна. Ви уявляєте, щоб такі книжки читали наші діти? Окупанти змалечку вчать дітей ненавидіти всіх, готуватися до війни. Ну і звичайно ж, куди без їхньої москви та книги «Здравствуй, юность моя». Боже, який жах. Ми це на макулатуру звісно здамо, але хто дозволяв їм заходити, наводити свій лад і щось перероблювати?», – обурюється пані Наталя.

Завідувачка бібліотекою не лише ці книжки прибрала з полиць, а й переглянула загальний фонд книгозбірні. Василевський, Карпов, Кісельов та інші – більше не займатимуть місця у книгозбірні.

«Згідно з рекомендацією Міністерства культури та інформаційної політики України щодо актуалізації бібліотечних фондів у зв’язку зі збройною агресією російської федерації проти країни, художню літературу російською мовою, певних авторів треба вилучити з фонду бібліотеки. Також треба прибрати з відкритого доступу книжки певних авторів. Ми це зробили. Так, зараз наш фонд зменшився на 400-450 книжок. Але ми знаємо, що це не проблема і на їх місця ми поставимо нові книжки сучасних українських авторів», – наголошує жінка.

І справді, з поповненням бібліотечного фонду ніколи не виникало проблем, адже до повномасштабного вторгнення у гімназії була гарна традиція – дарувати художню літературу у бібліотеку. Це робили у жовтні під час місячника шкільних бібліотек.

«Наші батьки приділяли цьому велику увагу. Більшість творів за новою програмою була придбана саме завдяки батьківському комітету гімназії. Зараз батькам не до книжок, але нас рятують волонтери. Ось так моя знайома Ірина Мєзєнцева разом з командою подарувала нам нові книжки. Ми отримали різну літературу, серед яких навіть «Мавка Лісова пісня». І сподіваємося, що наш фонд буде надалі поповнюватися якісною українською літературою. Я та мої колеги готові над цим попрацювати», – додає пані Наталя.

Шкільні бібліотеки майже одразу стали доступними для окупантів, адже влітку вони вже заселялися в освітні заклади і почали готувати їх до навчального року. Виносили все українське, що траплялося на очі, а на заміну привозили пропагандистську літературу. Наталя Шальнова вважає, що проросійським книжкам не місце навіть на руїнах українських шкіл. А дії окупантів аморальні.

Переносили майже 300 книжок, щоб врятувати від окупантів

Бібліотека-філія № 20 знаходиться у селищі Текстильний, що поблизу міста Херсон. Коли працівники книгозбірні дізналися про повномасштабне вторгнення, першочергово прийняли рішення призупинити роботу книгозбірні та врятувати якомога більше української літератури.

«Я пам’ятаю 24 лютого 2022 року як сьогодні….Ми із завідувачкою філії власноруч у пакетах носили українську літературу до неї додому, аби врятувати від знищення. Ми розуміли, якщо російські військові почнуть заселятися у заклади, то все українське буде повністю випалене. Книжки Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, історична література – близько 300 примірників вдалося перенести вдвох у сховища. І щоб ви розуміли, сховищами слугували дивани, сейфи в гаражі, горища. Коли ми носили ці книжки, то було дуже страшно. Ми боялися, що люди щось побачать, а потім ще розкажуть про це російським військовим. Бо як виявилося згодом, колаборантів було чимало. Крім того, ми прибирали всі надписи, всі таблички, що символізували б будівлю з бібліотекою», – розповідає бібліотекарка бібліотеки-філії №20 Анастасія Полторацька.

Також вдалося вивезти комп’ютери, принтер, каталоги та важливу інформацію про працівників книгозбірні. Частину книжок Анастасія Полторацька забирала і до себе додому. Це була переважно дитяча література, яка зайняла всі полиці у кімнаті малечі пані Анастасії.

«Коли окупанти вже почали частіше з‘являтися біля нашого закладу, то я на роботу взагалі не приходила. Мені телефонували сусіди бібліотеки і розповідали про все, що там відбувається. Я боялася, що російські військові приїдуть до мене додому і питатимуть про ключі від закладу. Тому поки завідувачка перебувала на окупованій території, то я їй їх віддала. Згодом завідувачка вирішила виїжджати й віддала ключі сусідці. А сусідка пішла на співпрацю з колаборантами. Вона мала просто приглядатися, але взяла і зустріла окупантів, все розповіла про наш заклад. Ось такі є люди в нашому житті», – каже пані Анастасія.

Вперше за час окупації Текстильного пані Анастасія прийшла на роботу лише в серпні. Тоді знайомі їй і повідомили, що біля закладу вже крутилися російські військові. А згодом вони почали навідуватися і додому до бібліотекарки.

«Я тоді зайшла до приміщення і вже побачила, що тут були сторонні люди. Що у приміщенні відбувалося — не знаю, але великої руйнації я не помітила. Безладу теж не було. Лише було тріснуте вікно. До звільнення я більше не навідувалася до закладу, а ось російські військові тричі приходили до мене додому. Література, яку я забрала додому, просто стояла у мене на полиці в дитячій кімнаті. Коли військовий заходив і оглядав кожну кімнату, то для мене це був страх. Вони постійно призупиняли свій зір на дитячій українській літературі, але нічого не питали. Можливо подумали, що це книжки дітей», – ділиться бібліотекар.

Одразу після звільнення Анастасія Полторацька почала навідуватися на роботу, а разом з нею і читачі. Листопад-грудень були важкими для жителів Текстильного. Адже майже цілодобово люди були без електроенергії й рятував тільки один генератор на кілька будинків, потужність якого дозволяла заряджати телефони. Тоді люди масово приходили за книжками, хотіли читати.

«Вже у грудні я вийшла з простою. Поступово почала повертати книжки на полиці. Дякуючи Богові, приміщення не постраждало, тож було де і книжки поставити, і людей прийняти. А згодом знайомий волонтер запропонував мені відкрити на базі книгозбірні пункт незламності. Як тільки керівництво погодило, то вже стояв тут і генератор, і старлінк і різні засоби, щоб робити людям чай, каву, дати зігрітися, підзарядити телефон. Потім пішли перші партії гуманітарної допомоги», – згадує бібліотекарка.

У бібліотеці-філії №20 видавали одяг, харчові продукти, гігієнічні набори, дитяче харчування, канцелярію. Люди постійно приходять до закладу, аби поспілкуватися, обмінятися новинами та взяти нову книжку.

Пані Анастасія тішиться, що попри постійні обстріли, намагання росіян залякати людей, життя більш-менш налагоджується і є можливість дбати про своїх відвідувачів. На додаток, вдалося і залучити до допомоги команду херсонських медійників, які поповнили полиці сучасними книжками.

«Від керівництва нам надійшло розпорядження, що ми маємо списати 60% російської літератури. Зараз, я знаходжуся одна у філіалі, то без завідувачки не можу зробити це. Списання велика робота. Треба складати акти. До цього треба залучати керівництво. Я прибрала з полиць російську літературу, аби людям вона траплялася на очі. Натомість я поставила нові книжки, які привезла нам команда Ірини Мєзєнцевої. Це дуже класно, що волонтери не забувають про нас. Що вони розуміють, наскільки важливо забезпечувати не лише продуктами, гігієною, а й якісною літературою. Я та наші читачі вдячні», – завершує співрозмовниця.

Історія Анастасії Полторацької доводить, більшість книжок у бібліотеках вдалося зберегти саме завдяки таким відважним працівникам. Бо попри власні страхи, переживання за дітей та рідних, вони виходили на роботу і власними зусиллями переносили сотні книжок по підвалах та горищах. А деякі навіть зберігали вдома на полицях.

Одні бібліотеки без вікон, а від інших залишилися лише стіни

До повномасштабного вторгнення у Херсоні функціонували 33 бібліотеки-філії. 11 з них функціонують на території селищ, а вісім розраховані на дітей. Через російську окупацію, а згодом і щоденні масові обстріли 12 бібліотек без вікон, дверей чи мають інші дрібні пошкодження. А ось три бібліотеки-філії потребують капітального відновлення або ж заміни приміщень.

«У приміщенні бібліотеки-філії №1, що в мікрорайоні Таврійський, окупанти зробили свій штаб. Вони не просто вивозили звідти техніку та українську літературу, а постійно перебували там. Російські військові притягнули туди матраци, заклали вікна книжками, іншими речами і жили. Такі дії окупантів взагалі не здивували, адже приміщення наших бібліотек завжди були охайні, придатні для комфортної роботи і перебування читачів. От вони там і облаштувалися. Шкода, що окупанти також вивозили книжки які стосувалися воїнів АТО/ООС, проукраїнських настроїв, історії. Також серйозно постраждала бібліотека-філія №3», – розповідає директорка Херсонської бібліотечної системи Галина Нежинська.

Попри всі настанови від проукраїнського керівництва, серед працівників бібліотек також знайшлися «поціновувачі російського миру». Загалом з 220 працівників колаборантами виявилися 10 людей. Зі слів Галини Нежинської, зараз цими особами мають займатися правоохоронні органи. Але вона запевнила команду «Херсон плюс», що одразу з цими людьми припинили співпрацю й українську зарплату вони не отримали.

«Одна з моїх заступниць пішла на співпрацю з колаборантами. Її рішення мене збентежило, бо ніяких натяків та невдоволень від неї не було. Тільки шкода, що перед вторгненням я завезла до неї нові ноутбуки, які мала розподілити між бібліотеками. Просто не встигла і тепер їх вже неможливо знайти. Я знаю, що під час окупації Херсона, в місті працювали п’ять бібліотек. Зокрема, працювала дитяча, бібліотека імені Лесі Українки, філія №5, здається №14 і там ще якась. Але це треба довезти, бо працівники можуть не мати жодного відношення до роботи закладу під час окупації. Російські військові цілком самостійно відкривали заклади і набирали працівників з вулиці», – каже пані Галина.

Якби окупанти не намагалися знищити українську літературу та культуру, проте більша частина фондів все ж таки вціліла. І керівництво називає це справжнім подарунком.

«Через повномасштабне вторгнення фонди бібліотек спорожніли. В основному це україномовні видання, що висвітлюють історію України, події Майдана, книги про учасників АТО, видання українських авторів: Сергія Жадана, Василя Шкляра, Андрія Кокотюхи, Юрія Вінничука, Ірени Роздобудько та інші. Але все не настільки критично, як ми думали. Ми не сподівалися взагалі побачити українську літературу у приміщеннях після окупаційної влади. Ми розуміли, що вони можуть все спалити, вивезти, знищити її. Проте дуже раділи, коли після проведення інвентаризації побачили, що основна частина україномовної літератури збереглася», – ділиться директорка Херсонської бібліотечної системи.

А ось після звільнення та розмінування Херсона, працівники бібліотек серйозно зайнялися очищенням фондів від пропагандистської літератури.

«Інвентаризація та актуалізація фондів міських бібліотек відбувається з першого січня 2023 року. Наразі вже списали понад 45 000 літератури російських авторів та російськомовних книг. Бо вони втратили моральну та фізичну цінність. Ми знаємо, що зможемо забезпечити наших відвідувачів якісними українськими виданнями», – завершує співрозмовниця.

Також у Херсонській бібліотечній системі підтвердили журналістам «Херсон плюс», що внаслідок підриву Каховської гідроелектростанції жодна з бібліотек не постраждала. Тобто, потік води не дійшов до приміщень. Єдиною небезпекою залишаються щоденні обстріли.

Першу частину матеріалу “Ніякою духовності та культури… лише варварство. Як окупація вплинула на стан та діяльність бібліотек Херсона” можете прочитати за посиланням.

Автор: команда «Херсон плюс»