Замість Шевченка та Франка — Тургенєв, а Лесі Українки — методички патріарха Кирила. Саме так виглядали полиці херсонських бібліотек під час 255 днів російської окупації.
Українська література — одна з тих елементів, що намагалися знищити всеможливими методами. Окупанти закривали нею вікна, щоб врятуватися від обстрілів, використовували як туалетний папір та для розпалення вогнища. Не впускали можливості російські військові і викрасти з приміщення останню техніку.
Попри всі жахіття, храмам мудрості вдалося вистояти складні часи окупації, а після звільнення – щоденні обстріли. Наразі команди книгозбірень у тісній співпраці з волонтерами поповнюють полиці сучасною літературою, реалізують нові проєкти та допомагають людям пережити непрості часи.
Працювали підпільно для наших читачів
Час окупації колектив Центральної бібліотеки імені Лесі Українки називає справжнім випробуванням. Як і більшість колег, першочергово вони намагалися вивезти хоча б якусь частину цінної літератури, важливу документацію та комп’ютерну техніку. Звичайно ж, забрати у квартири все не вдалося, тож залишалося лише молитися, аби окупанти не завдали великої шкоди.
«На 24 лютого ми готувалися до спільної великої наради, але не до повномасштабного вторгнення. Тому ця новина стала для нас повним потрясінням. Звичайно ж, ніякої наради не було. Кожен з бібліотекарів працював у своїй філії. Зокрема, я та мої колеги приїхали до книгозбірні, аби забрати важливі документи для функціонування закладу та трудові книжки. Ми розуміли, якщо зараз Херсон окупують, то швидко це не закінчиться. Я наголосила працівникам, що всі мають бути вдома, підтримуємо зв’язок, але до книгозбірні більше не ходимо», – згадує керівниця книгозбірні Галина Нежинська.
Проте вже за кілька днів після окупації до працівників бібліотеки почали звертатися постійні читачі з проханням – видати книжку під підпис. Працівниці погоджувалися, проте в такому алгоритмі працювали виключно з перевіреними людьми. І у такому підпільному режимі працювали понад місяць.
«Це було щось нереальне….На вулиці окупація, а херсонці дзвонять і кажуть, що дочитали книжку і хочуть взяти вже іншу. І вони хотіли саме українські книжки. Тоді ми з ними домовлялися про час зустрічі, вони приходили до бібліотеки і ми швидко обмінювали книжки. Такі алгоритми роботи проводили тільки з тими людьми, яких ми добре знали, ми були впевнені, що вони не з проросійськими намірами. Бо ми не хотіли підставляти наших співробітників. Дуже боялися, що окупанти будуть схиляти нас до співпраці. Тому, як тільки нам повідомили, що російські військові зацікавилися нашою будівлею, то припинили обмінювати книжки», – розповідає Галина Вікторівна.
Спочатку окупанти облаштувалися біля будівлі Бібліотеки імені Лесі Українки і користувалися безкоштовним інтернетом, а згодом зайшли всередину і почали там встановлювати свої закони.
«Ближче до травня мені почали надходити пропозиції про співпрацю та відкриття закладу. Російські військові переконували, що нас ніхто не буде чіпати, що вони забезпечать порядок і комфорт. Але ми розуміли, що це все порожні обіцянки. Вони хочуть, щоб ми працювали за російською програмою, щоб вивезли українську літературу. Тому я виїхала з окупації, а співробітники, які залишились навіть близько не наближалися до будівлі», – каже керівниця.
Окупанти самостійно увірвалися до приміщення і тоді почали прибирати з полиць книжки українських авторів або ті, що написані українською мовою. Сергій Жадан, Леся Українка, Іван Нечуй-Левицький та інші книжки вони збирали у чорні пакети і складали все біля дверей.
«Фонди дитячої та дорослої бібліотек постраждали. Загалом за час правління окупантів, з фондів зникли 40% книжок. Я вважаю, що в бібліотеки є справжній янгол-охоронець, якщо 60% літератури все ж вдалося врятувати. Також тут могла зіграти і неосвіченість окупантів. Крім цього, їм вдалося вивезти багато комп’ютерної техніки, мультимедійні проектори, роутери, безперебійники, ксерокси. Вони не дуже соромилися і брали все те, що їм подобалося. Вони ще хотіли вивезти 10 комп’ютерів. Вже підготували і запакували їх, але просто не встигли забрати коли тікали», – ділиться співрозмовниця.
Після огляду приміщення спецслужбами, працівники бібліотеки отримали доступ до неї. Тоді вони і зрозуміли, що попри керування тут окупантами, приміщення книгозбірні вціліло, а отже можна повертатися до повноцінної роботи.
«Першочергово ми почистили фонд від російської літератури. Ми підходили толерантно до цього процесу. Але є книжки, на сторінках яких прописана агресія до українського народу до всього світу. Такі книжки залишити на полицях ми не можемо, бо це зрада перед хлопцями, які захищають, які гинуть за нашу свободу. Далі ми поступово запрошували до книгозбірні відвідувачів. Було видно, що вони скучили за літературою, за розмовами. А ще й проблеми зі світлом були, тож книжки заходили на ура. Паралельно вдається поповнювати фонди бібліотеки новою українською літературою. Завдяки начальниці управління Херсонської міської ради Світлани Думинської нам передали книжки з різних регіонів України. Також проводимо акції «Подаруй бібліотеці книгу» або «Українська книжка для українського Херсона», звертаємося до різноманітних видань», – додає Галина Вікторівна.
Окупація змусила змінити плани та призупинила майже на рік розвиток книгозбірень. Та після звільнення бібліотеки стали для людей не лише приміщенням, де можна взяти книгу. А й місцем, де грають весілля, оформлюють документи, розвивають дітей та волонтерять.
До серпня на бібліотеці майорів український прапор
Від самого початку війни, коли минув перший шок, команда Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва імені Лавреньова перейшла на дистанційну форму роботи. Працівники мали чітку проукраїнську позицію і задля своєї безпеки прийняли рішення зачинити приміщення, а всі необхідні послуги надавати в онлайн.
«Фонд книгозбірні налічує майже 90 тисяч примірників, тож не було ніякої реальної можливості кудись його перемістити в окупованому місті. Єдине, що нам одразу вдалося врятувати від рук окупантів – сервер, кадрову документацію, а також мультимедійне обладнання, оргтехніку, картини, деякі коштовні видання. Задля безпеки працівників також довелося закрити сайт бібліотеки, на якому розміщені ресурси патріотичного змісту, в тому числі база даних, що містить інформацію про воїнів-земляків, які загинули в зоні АТО/ООС», – згадує директорка книгозбірні Вікторія Лобзова.
Аби не сидіти без діла та не піддаватися паніці, працівники бібліотеки почали поновлювати зв’язки з навчальними закладами. Вони проводили для дітей цікаві онлайн-тренінги, майстер-класи та налаштовували їх на позитив. А ось для юнацтва на базі онлайн-бібліотеки працювали фахівці, які консультували херсонців та допомагали їм.
«Переважно всі заняття з учнями та студентами були просвітницького й патріотичного характеру. Не зупиняв свою роботу і Центр соціально-психологічної підтримки молоді, команда якого надається корисна інформація щодо соціальної адаптації, психологічної і правової допомоги юнацтву. Під час війни психологи, юристи у форматі онлайн постійно надають консультації, поради юнацтву, молоді, родинам, які знаходиться в складних життєвих ситуаціях та переживають важкі емоційні стани. До співпраці залучаються фахівці державних установ та громадських організацій», – каже пані Вікторія.
Ось в такому режимі працював весь колектив, одна частина якого виїхала на підконтрольну територію, а інша – понад шість місяців залишалася в окупованому Херсоні. На щастя, обійшлося без візитів та погроз з боку російських військових. Більше того, до дев’ятого серпня окупанти оминали і будівлю закладу, на фасаді якого майорів український прапор.
А після в заклад заломилися російські військові. Як це було – невідомо, та судячи з наслідків, що вже зафіксували після звільнення Херсона, мета окупантів – знищити, потрощити і нав’язати своє.
«У січні 2023 року нам дозволили зайти до приміщення. Як ми тоді колективом раділи, що книжки вціліли, що російські військові і колаборанти не встигли реалізувати всі свої задуми. Відкритий ними бібліотечний заклад проіснував недовго і виглядав жалюгідною пародією на обласну книгозбірню. Проте в ньому був передбачений відділ «націоналістично-екстремістської літератури», який і мав, напевне, вилучити і знищити всі проукраїнські видання. Напередодні звільнення Херсона псевдокерівники цієї «установи» накивали п‘ятами, забравши все більш-менш цінне, а лишили безлад, потрощені двері у відділах, мотлох, в тому числі книжки про фальшиву історію росії та «вєлікій рускій язик», – розповідає пані Вікторія.
Без зайвих вагань працівники бібліотеки почали прибирати з фондів літературу російських видань. І хоча фонд порідшав, але команда переконана, метри сучасної української літератури Сергій Жадан, Оксана Забужко, Тарас Прохасько, Юрій Андрухович будуть найкращою заміною.
Після деокупації Херсона колективу бібліотеки вдалося не лише відновити повноцінну роботу, а й відкрити на базі закладу Молодіжний хаб. Зі слів пані Вікторії, разом намагаються залучати якомога більше партнерів до роботи, щоб бути корисними для херсонців у такий нелегкий час.
«Молодіжний хаб – це майданчик для обговорення та напрацювання з громадськими організаціями проєктів щодо розвитку громад Херсонщини, посилення ролі молоді у повоєнній відбудові. На розв’язання гострих проблем – психологічної реабілітації юнацтва і молоді, відновлення зруйнованих війною сімейних відносин буде спрямована діяльність Центру соціально-психологічної та правової підтримки молоді, «Школи подружнього життя», дівочого клубу «Камея», жіночого клубу «Лада», студії пісочної анімації «Фантазери». «Школа медіаграмотності» та ІТ-курси допоможуть користувачам різних вікових категорій отримати навички критичного мислення, відповідального споживання інформації, підвищать рівень володіння комп’ютерними технологіями. Які ми отримуємо теплі відгуки від користувачів, ви навіть не уявляєте, які вони раді, що можуть прийти в бібліотеку поспілкуватися, взяти книги та просто за те що ми разом з ними», – наголошує вона.
Вісім місяців окупації Херсона лише зміцнили колектив та показали, наскільки багато у херсонських бібліотекарів є вірних друзів. Навіть зараз, після затоплення, вони готові не лише передати книжки чи підтримати словами, а й організувати прихисток для колективів у різних містах України.
Спочатку розграбували та спалили книжки, а зараз ще й обстрілюють
Наша Гончарівка – саме так називали місцеві жителі обласну універсальну наукову бібліотеку імені Олеся Гончара. Вона розташована на схилах річки Дніпро, тож тут можна було не лише знайти необхідну літературу, а й помилуватися гарним краєвидом.
Гончарівка – найбільша бібліотека Херсонщини і найбільша книгозбірня серед обласних бібліотек України. До повномасштабного російського вторгнення у фондах налічувалося близько мільйона примірників 45 мовами світу. Під час окупації російські військові не оминули книгозбірню і всіляко намагалися її знищити.
«Після звільнення міста ми виявили багато пошкодженої літератури. Ті, що зникли, ймовірно, були спалені. Троє бібліотекарів та дехто з технічних працівників згодилися на співпрацю з окупантами — планували створити «нову» бібліотеку. З назви забрали ім’я Олеся Гончара. В останні дні перед звільненням вони закрили приміщення і вивозили усе, що хотіли. Ми мали відділ дуже цінних видань 18-19 століть. Зараз усі ці стелажі порожні. Точно відсутні прижиттєві видання Тараса Шевченка, які були родзинкою фондів, та ще деякі дореволюційні видання. На щастя, вдалося заховати атлас світу якому майже 300 років та раритетне видання “Майстер і Маргарита», – розповідає директорка книгозбірні Надія Коротун.
Бібліотека розташована на схилах річки, тож будівля під постійними обстрілами. Відомо, про пошкодження близько тисячі квадратних метрів скла віконних блоків, стелі та дверей. Попри постійні обстріли працівники рятують фонди та залатують будівлю.
«Найбільше постраждали вікна та опалювальна система. Через несвоєчасні роботи по перевірці вибухонебезпечних матеріалів в бібліотеці проступила волога, пішли дощі і почала сипатися стеля. Ми закрили фонди плівкою, а також закрили паркетну підлогу», – розказала директорка бібліотеки.
Під час розмови з журналістами пані Надія зізнається, щоразу розповідати про збитки в бібліотеці, знищену частину фонду та матеріально-технічну базу – як розкривати стару рану. Керівниця понад усе хоче, аби бібліотека повернулася на рівень та можливості, які були до 24 лютого 2022 року.
«Я завжди кажу, наша бібліотека – не лише про книжки. За книжками приходили школярі для підготовки, студенти та наукові керівники, якщо писали курсові чи дисертації. Наша бібліотека мала сучасно 3D-принтер, у нас функціонували гуртки, де діти вчилися користуватися комп’ютерами, займалися фотомистецтвом. У бібліотеці займалися і дітки з особливими освітніми потребами. У них були заняття, вони показували вистави. До 24 лютого ні дня не проходило без дитячого сміху, веселощів. І зараз у нас майже нічого немає. Окупанти вкрали і комп’ютери і спеціальне обладнання. Завдяки підтримці колег з різних регіонів ми відновимо фонд бібліотеки, а ось зібрати всю ту техніку вже не так легко. Але ми працюємо над цим і зробимо все можливе, аби наш заклад знову розквітнув після окупації та важких часів», – наголошує керівниця.
Поки росія продовжує знищувати Херсон та все, що з ним пов’язано, працівники бібліотеки гуртуються та працюють в онлайн. Чи не щодня на офіційному сайті книгозбірні анонсують про нові курси, пізнавальні та тематичні заходи. Зокрема, ви можете долучатися до курсів з вивчення іноземної та української мов, вечорів історії з краєзнавцем Єгором Сидоровичем, презентації книжок.
Бібліотека потребує капітального відновлення після Перемоги України. Надія Коротун каже, аби повернути заклад на належний рівень вставити вікна та привезти нові книжки – замало. Йдеться про серйозні втрати техніки, обладнання для проведення гуртків та навчання дітей. І для цього вже зараз треба плідно працювати.
У другій частині матеріалу команда телеканалу “Херсон плюс” розкаже про те, як пережили окупацію шкільні та селищні бібліотеки. А також, як книгозбірні поповнюють свої фонди українською літературою.
Автор: команда “Херсон плюс”
