Історія родини з лівого берега, яким більше не має куди повертатися після катастрофи на Каховській ГЕС
«Наша родина досі знаходиться в стані шоку, хоча з трагедії минуло вже два місяці. До катастрофи на Каховській ГЕС ми розуміли, що в нас є ДІМ і коли хлопці відвоюють лівий беріг – ми обов’язково повернемося. Були готові до того, що доведеться щось ремонтувати та відбудовувати. Але нині в нас не залишилося нічого. Нам немає куди повертатися», – жителька села Корсунка Олена.
З таких слів розпочинається наша розмова з жителькою лівого берега пані Оленою. Її село знаходиться в низині Дніпра усього в 25 кілометрів від Каховської ГЕС. Тому вже за кілька годин після теракту Корсунка майже повністю опинилися під водою. Нині жінка разом з родиною перебуває за кордоном. Проте задля безпеки її рідних та знайомих, які залишаються в окупації – ми змінили її ім’я для матеріалу.
Затоплене село Корсунка
«Люді рятували себе самі»
«6-го червня я прокинулася від величезної кількості повідомлень. В групі села відбувався хаос та істерія. Вода почала прибувати до Корсунки ще в ночі. На ранок перші вулиці біля річки були затоплені, а о 10 годині під водою опинилося півсела. На окремих ділянках рівень води сягав вже три-чотири метри, і вода продовжувала стрімко прибувати», – розповідає пані Олега.
В груповому чаті люди намагалися зв’язатися з рідними та друзями, які залишилися в селі чи просили про допомогу для евакуації стареньких батьків. Олена теж намагалася додзвонитися до знайомих. Це вдалося зробити лише надвечір. Те, що почула жінка – стало для неї страшним потрясінням.
«Незважаючи на катастрофу – Корсунка увесь день перебувала під інтенсивним обстрілом, виїхати за її межи було неможливо. Тому єдине, що могли зробити люди – переміщатися в короткі інтервали «тиші» з однієї вулиці до іншої, яка ще не була затоплена. Багато односельчан ризикували та вивозили людей з інвалідністю і похилого віку на власних човнах. Вони продовжували це робити до пізнього вечора. Уявіть! Вони плавали не просто серед сміття та речей, а трун з небіжчиками! Бо сільський цвинтар першим зустрів велику воду й всі свіжі могили вимило. Знайомий, що рятував людей сказав: це був апокаліпсис, який ламав психологічно всіх без виключень», – зі сльозами говорить Олена.
Сільське кладовище після сходження великої води. Джерело: НК до Зими
Вона додає, люди були залишені з лихом на самоті. Евакуація з боку окупаційної влади почалася лише наступного дня, 7-го червня, здебільше для створення картинки для їх телебачення. На той момент велика вода не затопила в селі лише одну вулицю з п’яти будинків, що розташована на пагорбі.
«Коли випала можливість ввечері 6-го червня більшість односельчан пішки чи на машинах евакуювалися до сусідніх населених пунктів. Ніхто не розумів подальшого розвитку подій та масштабів трагедії, тому всі намагалися покинути Корсунку. Хоча, не буду приховувати, були й такі люди, хто за власним бажанням залишився в затоплених будинках на других поверхах чи горищах й кілька дні до спаду води перебували там», – ділиться пані Олена.
«Після сходження води – половина села опинилася в руїнах»
Велика вода протрималася в Корсунці кілька днів, а потім її рівень почав поступово спадати. Наслідки катастрофи були настільки жахливими, що окупаційна влада закрила село на карантин на кілька тижнів. Заїхати чи виїхати з населеного пункту не міг ніхто крім спецслужб та російських військових. Навіть з місцевою пропискою люди не могли потрапити до своїх домівок.
Супутникові знімки затоплення села
«Все село було всіяне мертвою рибою. Також багато загинуло домашніх тварин. Якщо котів та собак люди похапцем хапали та рятували на руках, то рогату худобу і птицю часу рятувати просто не було. Принесло течією і мертвих диких тварин, адже вода дійшла до лісу біля села. Все це під сонцем почало швидко розкладатися», – зазначає Олена.
Увесь цей час в груповому чаті села люди продовжували шукати своїх рідних. Більшість евакуювалися буквально в чому були, залишаючи вдома документи та мобільні телефони.
«Передавали через знайомих, що ту чи іншу людину бачили на човні чи евакуювали в таке то село. Більшість знайшли живими, але були й загиблі. Одну знайому жінку знайшли у власному домі. Сусіди вмовляли її евакуюватися та вона відмовилася, маючи надію перечекати затоплення на горищі. Однак рівень води був такий, що всі одноповерхові будинки пішли під воду разом з дахами. І це не поодиний випадок, на жаль… До того ж, після сходження води десь 30% будинків «склалися». Тому достовірно ніхто не знає справжню кількість жертв…», – пояснює пані Олена.
Зруйнований магазин у Корсунці. Джерело: НК до Зими
На сьогодні ситуація в Корсунці залишається критичною. Те, що не зруйнувала велика вода – знищують щоденні обстріли. Нещодавно прямим влучанням була розбита єдина працююча крамниця в селі. А за будь-якою допомогою, зокрема медичною, необхідно їхати в сусідні села. За словами Олени, є значні проблеми і з комунікаціями:
«Через місяць після руйнування Каховської ГЕС в селі відновили електропостачання. А ось вода у свердловинах та криницях і досі є непридатною для вживання. Тому питну та технічну воду окупанти привозять раз у кілька днів у великих бочках, які ставлять в двох-трьох місцях для видачі людям. Також в селі не має газу, а зв’язок періодично глушать».
«Нам не має куди повертатися»
Будинок пані Олени був затоплений в перший день катастрофи майже під самий дах та знаходився у воді три доби. І хоча помешкання встояло після сходження великої води – воно не придатне для життя.
«Нас врятувало тільки те, що будинок відносно новий та збудований з цегли. Але його стан жахливий: все внутрішнє оздоблення осипалося, а на деяких стінах пішли тріщини. З речей дивом вцілив портрет дитини, який лежав на шафі вниз полотном. А так все в будинку перевернуто та змішано з брудом, і нічого з меблів чи техніки ми не врятуємо. Бо ми не можемо повернутися туди зараз та почати щось прибирати, вичищати. Тож що буде з всім цим через кілька місяців складно уявити… Що ж стосується подвір’я, то там нічого не залишилося. Всі господарчі споруди зруйновано, а сам двір всіяний сміттям та чужими речами. Наприклад, звідкись принесло чиїсь стіл», – ділиться Олена.
Під час нашого спілкування жінка звертає увагу, що жителям лівого берега зафіксувати пошкодження майна внаслідок катастрофи на Каховській ГЕС досить проблематично. Особисто їх родина зіштовхнулася з кількома проблемними моментами.
«По-перше, ми спеціально просили знайомих зняти на відео стан нашого будинку. Бо це важливо при поданні заяви – підтвердити слова про втрачене. По-друге, ми просили сестру чоловіка, яка перебуває в Україні, подати від нашого імені заяву до поліції та отримати на руки документ про відкриття кримінального провадження. І по-третє, це компенсація… Сума допомоги в 5 тисяч та 6,5 тисяч гривен вартує окремих слів… Однак, щоб отримати їх необхідно перебувати в Україні. Загалом бракує інформації по процедури саме для лівого берега, багато аспектів не враховано та не пояснено», – говорить пані Олена.
Та попри все наша героїня наголошує, разом з родиною планує 100% повертатися до рідної країни. Проте вони не розуміють куди саме:
«Належної підтримки від держави на сьогодні не має. Мова йде про надання нових будинків людям, які втратили дім. Чи про нормальну грошову компенсацію, аби можна було відремонтувати свої будинки, в нашому випадку після звільнення лівого берега. Маю надію, що щось зміниться в цьому напрямку. Бо хочеться жити, працювати та виховувати дітей в Україні».
Автор: команда «Херсон плюс»
