Повномасштабне вторгнення тоді ще 28-річний херсонець Микола Петровський зустрів у рідному місті. Попри серйозні травми та проблеми зі здоров’ям, він не виїхав з окупації, а почав волонтерити. Разом зі знайомими та колегами вони збирали, фасували продукти й розвозили їх літнім людям, а також допомагали різним проукраїнським організаціям.
Саме такі люди ставали для російських окупантів «червоною ганчіркою». Тож, аби вони не діяли «проти правил» загарбників, їх викрадали, залякували, катували та вбивали, а інколи – вивозили й незаконно засуджували. Микола Петровський – не виняток. У березні цього року виповниться чотири роки з моменту, як волонтера викрали, і востаннє він був у рідному домі.
Обожнював техніку і завжди був готовий допомогти
Ще з дитинства Микола був чуйним, добрим і непосидючим хлопцем. Більше надавав перевагу гуманітарним наукам, любив писати вірші. Та коли постало питання про здобуття професії, обрав юридичну академію.
«Він був співзасновником товариства захисту споживачів, мав юридичну практику. Також любив техніку – мотоцикли, автівки. Дуже дружелюбний, любив спілкуватися з людьми, завжди знаходив з ними спільну мову», – згадує батько, якого також звати Микола.
У херсонця було чимало планів на життя та кар’єру, однак через дві аварії, які трапилися у 2012 та 2014 роках, стан його здоров’я значно погіршився, тож не всі мрії він встиг здійснити.
«Микола має інвалідність третьої групи. Він пережив дві дорожньо-транспортні пригоди. У 2012 році після аварії лежав у комі з черепно-мозковою травмою, але попри все вижив. У 2014 році після другої ДТП втратив частину лівої ноги, тож користувався протезом. Але він ніколи не скаржився, не жалівся – за першої ж нагоди допомагав людям», – додає батько.
«Я мушу допомогти людям»
Коли росіяни розпочали повномасштабне вторгнення і поступово захоплювали кожен кілометр Херсонщини, Микола Петровський відмовився виїжджати з рідного міста. Він прийняв рішення залишитися і бути корисним для своїх земляків. Він мав проукраїнську позицію, виступав проти окупації і допомагав місцевим з продуктами і ліками.
«27 березня 2022 року Микола поїхав на зустріч з товаришем. Я хвилювався, що невдовзі комендантська година, а сина досі немає вдома. На мій дзвінок Микола не відповів, але за кілька хвилин передзвонив, запевнивши, що з ним усе добре. Сказав, що вони з друзями готують м’ясні пакети для людей, які планують розвезти зранку. Я заспокоївся… але якби знав, що сталося. Бо під час зустрічі з товаришем його і затримали представники росгвардії та ФСБ. Вони просто під’їхали на автівці, завантажили нашого сина й повезли у невідомому напрямку», – каже батько волонтера.
А вже 28 березня Миколу привезли до батьківського дому у супроводі окупаційних військ. Вони провели обшук і суворо заборонили йому спілкуватися з рідними.
«У той момент я зрозумів, що у нас біда… Жодних документів чи пояснень вони не надали, лише почали обшук у будинку. Їхні обличчя були наполовину закриті балаклавами. Шукали телефони та іншу техніку. Все, що знайшли, забрали із собою, – додає херсонець. – Син кульгав, у нього були два чорних пальці на нозі, мав втомлений вигляд, але поговорити з ним я не міг. Також я звернув увагу, що плече у нього було опущене й сильно боліло, а на обличчі були садна. Ба більше – окупанти сказали і мені збиратися з ними на допити. Везли нас із мішками на голові у різних автівках. У мене запитали, ким я працюю, але, оскільки я інженер, це їх не зацікавило, і мене відпустили. А 1 квітня мені зателефонували й сказали, що приїдуть із сином, щоб я підготував для нього їжу та одяг. Але це була дезінформація, так Миколу ми більше і не бачили».
Засудили на 16 років…
Пів року з моменту викрадення родина не мала жодної звістки про місцеперебування Миколи Петровського та стан його здоров’я, каже батько. Аж доки 29 вересня 2022 року з ними не зв’язався адвокат, який повідомив, що захищатиме херсонця у суді.
«Поки не провели псевдореферендум, Миколу приховували – тримали у якомусь підвалі, і все… Тому коли подзвонив адвокат, ми були шоковані: не могли зрозуміти, який адвокат і про який суд йдеться. Він пояснив, що Миколу судять у кримінальній справі, відкритій проти нього за статтею 276 КК РФ – «шпигунство». На той момент наш син перебував у Сімферопольському СІЗО-1. Згодом його етапували у Сімферопольське СІЗО-2. Засідання були закриті, але водночас показові: усе записували й викладали на російських платформах, щоб показати, як вони «борються зі шпигунами та ворогами». Навіть те, що людина має інвалідність, їх не зупиняло. Я побачив, що в чому Миколу забрали, так він і залишався в тому одязі. Адвокат сказав, що Микола у жахливому стані, розгублений. Також адвокат дав можливість сказати синові два слова. Ми почули від Миколи, що він живий і тримається», – каже батько волонтера.
27 вересня 2023 року відбувся незаконний суд, на якому херсонця засудили до 16 років позбавлення волі у виправній колонії суворого режиму. Вирок набув чинності 13 лютого 2024 року.
«З 21 травня 2024 року сина утримують у колонії Саратовської області. Напередодні 2026 року почали шукати причини, щоб ще більше тиснути на нього. У Миколи зламаний протез, тож він не може постійно стояти, а сидіти на ліжку заборонено. Через це йому приписали «порушення правил», відправили до СІЗО та присвоїли статус злісного порушника. У СІЗО він пробув 20 днів, а потім його перевели у відокремлене місце на території колонії», – додає батько волонтера.
Йому терміново потрібен медичний нагляд
Стан здоров’я Миколи Петровського погіршився. Рідні кажуть: хлопець потребує постійного медичного нагляду.
«Наразі Миколі 32 роки… Він кульгає, практично не може пересуватись. Через травмування здорової ноги та нерівномірне навантаження почалося всихання м’язів. У сина з’явилася кіста в паху, сильні болі, викривлення хребта, протрузії, грижі міжхребцевих дисків. У крові виявлено золотистий стафілокок, на тілі – фурункули й абсцеси, що супроводжуються високою температурою. Ця інфекція стрімко прогресує і загрожує сепсисом. Рани не загоюються. Стан критичний. Також у нього сильні головні болі, проблеми зі шлунково-кишковим трактом і глибоке виснаження», – додає батько.
«Будемо боротися за сина до останнього подиху»
Останню звістку про Миколу родина отримала наприкінці січня 2026 року від адвоката. За словами батька, 32-річний син тримається і вірить у краще. Родина Миколи Петровського вкотре наголошує, що їхнього сина незаконно вивезли та засудили на території росії. Вони сподіваються, що українським організаціям і владі вдасться повернути херсонця додому, адже, враховуючи стан його здоров’я, у будь-який момент він може опинитися на межі життя та смерті.
«Ми знаємо, що наші організації роблять усе можливе, аби повернути цивільних і військових з російського полону. Водночас ворожі структури можуть місяцями не відповідати, не надавати інформації та максимально відтягувати процес обміну. Миколу засудили на 16 років, а враховуючи те, що нормальної медичної допомоги йому не надають, його стан ще більше погіршується. Хочемо вірити, що він витримає це пекло, що живим повернеться в Україну і ми ще обов’язково обіймемося. Нам його дуже не вистачає, але ми не лише чекаємо – ми боремося за нього і будемо боротися до останнього подиху», – додає батько Миколи.
Вдома на Миколу чекають друзі, бабуся, а також мама й тато.
Автор: команда «Херсон плюс»
