У Херсонській громаді понад 68% нинішніх мешканців — це люди пенсійного віку та особи з інвалідністю. Багато з них маломобільні через стан здоров’я або поважний вік, чимало живуть самотньо. Для них навіть звичайний вихід по хліб, воду, ліки чи до лікаря часто стає випробуванням.
Повномасштабна війна лише поглибила цю проблему. Через постійні обстріли, дронові атаки та поранення зростає кількість людей, які отримують інвалідність або тимчасово втрачають можливість самостійно пересуватися. У місті стає більше тих, хто потребує допомоги поруч — від соціальних служб, волонтерів, сусідів, рідних.
На запитання, чому вони не виїжджають з Херсона, найчастіше відповідають коротко і майже однаково: «А куди їхати? До кого? За які гроші?»
За цією відповіддю — не лише страх перед невідомістю. Для літніх людей евакуація часто означає втрату всього звичного життя. У Херсоні залишився їхній дім, двір, сусіди, речі, спогади, могили рідних. Тут вони знають, до кого звернутися по допомогу. А в іншому місті багато хто не має ні житла, ні близьких, ні сил починати спочатку.
Часто люди кажуть: «Це мій будинок. Тут моє життя. Я вже не освоюся в новому місті». Для когось переїзд здається неможливим через стан здоров’я, для когось — через маленьку пенсію, для когось — через самотність і відсутність підтримки.
Тому вони залишаються. Попри небезпеку, вибухи, перебої з комунальними послугами та щоденний ризик. Залишаються у своїх квартирах, приватних будинках, дворах і районах, які для них давно стали частиною життя.
Цей фоторепортаж — про Херсон, у якому сьогодні особливо багато людей поважного віку.
Текст і фото: команда “Херсон плюс”
