1762 дитини на Херсонщині сьогодні мають статус сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування. Це більше, ніж населення невеликого села. Повномасштабне вторгнення зробило проблему сирітства ще болючішою. Окупація, обстріли, вимушена евакуація змінили долі тисяч українських дітей. Частина з них втратила батьків, частина була розлучена з рідними, а деяких росія намагалася назавжди відірвати від України, вивозячи під приводом «порятунку», «відпочинку» та «евакуації».
Водночас поруч із цією тривожною статистикою з’являються й інші цифри. За час повномасштабної війни десятки дітей з Херсонщини знайшли нові родини, сотні повернулися з окупації, а українці продовжують створювати прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейного типу в ці надскладні часи.
Як сьогодні на Херсонщині працюють сімейні форми виховання, хто наважується відкрити свій дім дітям, які втратили батьківську опіку, як повертають маленьких українців з окупації та що потрібно зробити, аби стати для дитини родиною, опікуном чи наставником – розповідаємо далі.
Дев’ять дитячих історій під одним дахом
Напередодні повномасштабного вторгнення Віра та Олександр Кожушки повернулися з-за кордону до рідного Берислава. Власних дітей подружжя не мало, проте давно замислювалося над тим, щоб подарувати родину тим, хто її потребує. Так вони стали прийомними батьками для трьох дівчат.
«Ми поїхали познайомитися з ними, і вони нам дуже сподобалися. З першого дня було відчуття, ніби знаємо одне одного давно. Відвідували їх у лікарні, поки оформлювали документи, і поступово прив’язалися. Тоді й вирішили забрати їх у родину, а нині вони живуть і навчаються разом із нами», – розповідає Віра Кожушко.
Вихованці дитячого будинку сімейного типу родини Кожушків, які знайшли тут любов і турботу. Джерело: МикВісті
Разом родина пережила окупацію та обстріли, а згодом евакуювалися до Миколаєва. Саме там їм запропонували збільшити кількість вихованців та створити дитячий будинок сімейного типу. Загалом подружжя виховують дев’ятьох дітей різного віку – від одного до дванадцяти років
Історія родини Кожушків – один із прикладів того, як працює дитячий будинок сімейного типу. Це форма сімейного виховання, яка дозволяє приймати до родини кількох дітей, зокрема братів і сестер, яких важливо не розлучати. Для багатьох із них це шанс зростати не в закладі, а в сімейному середовищі, де є щоденна турбота, підтримка та відчуття дому.
Виховання великої родини потребує чимало сил і часу, адже кожна дитина має свої потреби, характер та пережитий досвід.
«Водночас у сім’ї намагаємося організувати побут так, щоб кожен відчував підтримку. Старші діти допомагають молодшим із навчанням, разом проводять час, займаються творчістю та підтримують одне одного. Ми також долучаємося до їхніх розваг, разом готуємо, постійно спілкуємося», – додає пані Віра.
Віра та Олександр Кожушки переконані: сімейні форми виховання кращі за інтернати, адже в родині діти мають більше шансів розкритися й будувати майбутнє. Джерело: МикВісті
Спершу сім’ю тимчасово розмістили в гуртожитку, згодом для них придбали будинок у Миколаєві, де вони проживають і до нині. Родина також отримує грошове забезпечення та соціальні виплати на утримання дітей.
Загалом під час повномасштабної війни органи опіки, піклування Херсонської області створили сім дитячих будинків сімейного типу на базі прийомних родин, розповіла Тетяна Лушнікова, начальниця служби у справах дітей Херсонської ОДА. Процес оформлення довготривалий і потребує обов’язкового проходження кожного етапу, а все починається із зібрання пакету документів – їхній перелік дивіться нижче на графіку.
Перелік документів, який знадобиться людині або родині, які планують створювати дитячий будинок сімейного типу
Також треба подати заяву – це можливо зробити двома способами: онлайн через портал Дія або особисто у службі у справах дітей за місцем проживання.
«Впродовж 5 робочих днів фахівці опрацьовують заявку, а далі обстежують житлово-побутові умови та складають відповідний акт. Також передбачене обов’язкове навчання для кандидатів у Регіональному центрі соціальних служб, після чого вони отримують довідку та рекомендації про можливість включення до реєстру. Лише після цього фахівці роблять висновки і можуть взяти на облік кандидатів як потенційних батьків-вихователів. Служба у справах дітей підбирає кандидатам дітей для знайомства та встановлення контакту, після чого виконавчий орган ухвалює рішення про створення ДБСТ і влаштування дітей, укладається договір, а діти переїжджають до родини і за ними закріплюється соціальний працівник для постійного супроводження», – каже Тетяна Лушнікова.
Як родина Драбовських, попри війну та втрату власного дому, продовжує дарувати сім’ю дітям Херсонщини
Для родини Драбовських із Білозерки допомога дітям, які залишилися без батьківської опіки, давно стала частиною життя. Ольга та Юрій виховували трьох власних дітей, а у 2009 році вирішили стати прийомними батьками для дітей-сиріт.
«Думали, візьмемо одне дитятко, виростимо, допоможемо в житті… Але вже за два роки у нас було семеро прийомних дітей. Так у 2012 році й з’явився наш дитячий будинок сімейного типу», – згадує Юрій Драбовський.
У теплі й любові діти зростають і навчаються, а Ольга та Юрій визнають: вони теж вчаться разом із ними. Джерело: Чернівецька обласна державна адміністрація, Державна служба України у справах дітей
Після початку повномасштабної війни родина змушена була залишити дім в окупованій Білозерці, шукала прихисток у різних регіонах України, понад рік жила в Польщі, а нині оселилася на Чернівеччині. За час існування дитячого будинку сімейного типу через родину Драбовських пройшли понад 20 дітей.
«Після переїзду ми взяли до родини трьох дітей – Христину, а також Олену і Славіка, рідних брата й сестру, сиріт із Високопілля. Їхні батьки загинули під час спроби виїхати з окупованої території. Нині в родині також живуть Аліна, Кирило, Максим, а ще Микита з Генічеська, який у грудні 2023 року став частиною нашої великої родини. Він самостійно вийшов з окупації – втік від співмешканця матері, який над ним знущався, і дістався до українських військових. Разом із ними залишаються й Ваня з Льошею – хлопці з інвалідністю, яких родина виховує змалечку», – розповідає сім’я Драбовських.
Будинок родини в Білозерці зазнав руйнувань: 13 червня 2025 року поруч із ним влучив дрон. Знищено майже все – теплиці, господарські споруди та подвір’я. Нині родина мешкає у Вашківцях, де отримала новий будинок площею 400 квадратних метрів із 11 кімнатами. Родина Драбовських продовжує брати на виховання дітей із Херсонщини. Вони добре розуміють біль тих, хто втратив рідних або зростав під звуками обстрілів, адже й самі пройшли через подібний досвід.
Ось такий вигляд має будинок родини Драбовських у Чернівецькій області, де вони зараз живуть разом. Оселя — комунальна. Джерело: Державна служба України у справах дітей
Історія родини Драбовських не поодинока. Попри війну, українці продовжують усиновлювати дітей та брати їх під опіку.
Загалом за час повномасштабної війни усиновили 27 дітей з Херсонської області, найбільше усиновлень було у 2022 та у 2024 роках. Водночас значно частіше дітей беруть під опіку.
«У 2022 році нові родини знайшли 14 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, з Херсонщини. У 2023 році усиновлень не було, у 2024-му всиновили 11 дітей, а у 2025 році та за перші чотири місяці 2026-го – по одній дитині. Водночас частіше дітей беруть під опіку: у 2022 році – 72 дитини, у 2023-му – 104, у 2024-му – 184, у 2025-му – 139, а від початку 2026 року – ще 28», – розповіла Тетяна Лушнікова.
Коли батьки живі, а дитину можуть забрати: як повертають дітей з окупованої Херсонщини
Діти, які за певних обставин залишаються на окупованому лівобережжі Херсонщини, ризикують стати сиротами навіть попри те, що їхні батьки живі та не відмовлялися від них. Російська сторона шукає будь-які підстави, щоб вилучати дітей із родин і депортувати їх до інтернатів на території росії. Щоб уберегти своїх дітей, які залишилися в окупації з бабусями, дідусями чи іншими родичами, батьки звертаються по допомогу до різних організацій та представників влади.
Одним із результатів такої співпраці стало повернення трьох дітей з Херсонщини, яких незаконно вивезли до Криму
«У лютому в Україну вдалося повернути трьох дітей, яких незаконно вивезли з Херсонщини до Крима. Це – 2 хлопчики й 1 дівчинка віком від 4 до 7 років. Семирічний хлопчик перебував у Херсонському будинку дитини, звідки росіяни його депортували під час окупації міста. Але мама весь час боролася за повернення дитини. Схоже пережили і чотирирічний хлопчик та шестирічна дівчинка. Брата та сестру теж викрали окупанти. Чотири роки діти не бачилися зі своєю мамою, фактично жінка бачила їх ще немовлятами. І таких історій тисячі», – розповіли в Херсонській ОВА.
Повернення дітей відбулося у межах ініціативи Президента України Bring Kids Back UA та за сприяння Уповноваженого Верховної Ради з прав людини й посередництва першої леді США Меланії Трамп. Джерело: Омбудсман України
У благодійній організації Save Ukraine зазначають: за поверненням кожної дитини стоять тижні, а інколи й місяці роботи. Кожна історія потребує окремого маршруту порятунку, переговорів та підготовки.
«Семирічний хлопчик три роки жив із бабусею та дідусем на лівому березі Херсонщини. Його батьки поїхали до Херсона, коли місто ще було окуповане, але повернутися назад уже не встигли — міст підірвали, а переправу закрили. Рідні ховали хлопчика від окупантів, навіть оформили російські документи, але окупаційна влада готувалася вилучити дитину з родини. Та завдяки спільним зусиллям нам вдалося врятувати дитину від російського інтернату, – кажуть у благодійній організації Save Ukraine. – У схожій ситуації опинилася і 14-річна жителька Херсонщини. Дитина понад три з половиною роки була розлучена з мамою, оскільки напередодні великої війни жінка виїхала до Києва на заробітки. Дівчинка залишилася з дідусем у рідному тимчасово окупованому містечку. Дитину змушували у школі прославляти росію, а дідусю неодноразово погрожували забрати онуку до інтернату, якщо він спробує відправити її до матері. Попри всі утиски дівчинка наразі поруч з мамою».
Евакуація дітей з окупованих територій без супроводу дорослих є одним із найскладніших напрямків роботи, зазначає керівниця юридичного департаменту благодійної організації Save Ukraine Мирослава Харченко. Часто діти залишаються без батьків через смерть рідних, відсутність доступу до медичної допомоги або наслідки бойових дій.
У випадках, коли йдеться про малолітніх дітей, для них підбирають сторонніх супроводжуючих осіб, які забезпечують безпечну евакуацію.
«Коли росіяни бачать, що дитина на окупованій території залишилася без батьків і живе з іншими родичами, вони змушують оформлювати на неї тимчасову опіку за своїм законодавством. Часто таку опіку навмисно не продовжують, щоб згодом забрати дітей до інтернатів у Росії, де на них чинять тиск, нав’язують пропаганду і виховують у дусі ворожості до України. Тому кожна хвилина перебування дитини в окупації є ризиком, – наголошує Мирослава Харченко. – Був випадок, коли в окупації помер чоловік, і двоє дітей залишилися сиротами. Ми розуміли, що незабаром за ними може прийти російська соціальна служба. За добу нам вдалося організувати спецоперацію з їхнього порятунку, а на підконтрольній території їх уже чекали рідні».
Попри всі труднощі, спільна робота державних структур, волонтерів та громадських організацій уже допомогла повернути додому сотні дітей з окупованої Херсонщини та території росії.
«З тимчасово окупованої частини Херсонської області та рф вже повернули 790 дітей, серед яких 107 дітей-сиріт, позбавлених батьківського піклування, а також ще 32 з їх числа, – розповіла Тетяна Лушнікова, начальниця служби у справах дітей Херсонської ОДА. – Загалом найбільше – 288 дітей вдалося повернути спільними зусиллями у 2025 році. А якщо говорити саме за сиріт та позбавленого батьківського піклування або з їхнього числа, то це у 2024 році – 46 дітей».
За кожною евакуйованою дитиною з окупованої Херсонщини стоїть велика і наполеглива робота. Джерело: Save Ukraine
Після повернення діти отримують не лише необхідний статус, а й фінансову, соціальну та психологічну підтримку.
«На Херсонщині діє обласна програма підтримки дітей, яких депортували або примусово вивезли під час війни, а згодом повернули в Україну. Для таких дітей, які до повномасштабного вторгнення проживали в області, передбачена одноразова матеріальна допомога з обласного бюджету – 30 000 гривень. Також підтримку можуть отримати новостворені прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу та патронатні родини. Окрім фінансової допомоги, в області запровадили систему супроводу дітей після повернення. Фахівці відвідують родини, оцінюють потреби дітей та допомагають отримати необхідні соціальні, освітні, медичні й психологічні послуги. Для кожної дитини розробляють індивідуальний план підтримки та реінтеграції», – розповіла Тетяна Лушнікова.
Влаштувати евакуйованих дітей до закладів інституційного догляду на Херсонщині наразі неможливо. Через безпекову ситуацію в області не працюють Центр соціальної підтримки дітей та сімей, Херсонський обласний будинок дитини, а також заклади освіти, у структурі яких є пансіони для цілодобового перебування дітей.
Як змінився процес усиновлення через війну
Основні зміни в системі усиновлення під час повномасштабної війни:
• жителям сіл і селищ, які хочуть усиновити дитину, тепер потрібно звертатися до служби у справах дітей у своїй громаді, а не до районної адміністрації;
• з’явився механізм усиновлення дітей, яких через війну евакуювали за кордон разом із закладами, де вони перебували;
• термін дії документів кандидатів в усиновлювачі продовжили з 12 до 18 місяців;
• усиновлення тимчасово не проводять для людей, які проживають на окупованих територіях, у зонах активних бойових дій або там, де триває обов’язкова евакуації;
• українці, які через війну переїхали до іншого регіону, можуть стати на облік кандидатів в усиновлювачі за новим місцем проживання;
• у деяких випадках під час воєнного стану стати кандидатом в усиновлювачі можна без проходження обов’язкового навчання, але пройти його доведеться після відновлення роботи таких курсів;
• під час воєнного стану усиновлення для громадян України, які проживають за кордоном, а також для іноземців залишається обмеженим. Виняток становлять випадки, коли йдеться про усиновлення родичів, братів чи сестер уже усиновлених дітей або дитини одного з подружжя.
Допомогти дитині без усиновлення: які ще можливості існують
Якщо ви ще не готові до усиновлення, можна стати патронатним вихователем. Така людина тимчасово приймає дитину до своєї родини, поки фахівці шукають для неї постійне рішення: повернення до біологічної сім’ї, влаштування під опіку, усиновлення або іншу форму сімейного виховання. Патронатним вихователем може стати повнолітня людина з досвідом виховання дітей, яка готова прийняти дитину у свою сім’ю. Обов’язковою умовою є наявність помічника.
Важливо! Через окупацію частини Херсонщини та постійні обстріли створювати нові патронатні сім’ї в області наразі неможливо. Водночас родини, які виїхали до безпечніших регіонів України, можуть пройти підготовку та створити патронатну сім’ю за місцем свого фактичного проживання.
Ще один спосіб підтримати дитину – стати наставником. Такий формат не передбачає проживання дитини в родині, проте допомагає їй підготуватися до самостійного життя та знайти дорослого, якому можна довіряти.
Щоб стати наставником, не обов’язково мати багато вільного часу чи особливі здібності — достатньо бажання допомогти, пройти навчання і стати опорою для дитини, яка цього потребує. Джерело: Державна служба України у справах дітей
«Це можливість підтримати дітей-сиріт віком від 10 чи 18 років. При наставництві дитину не влаштовують в родину. Наставники підтримують її в інтернаті, приходячи до неї щотижня. Щоб стати наставником, потрібно звертатися в центр соціальних служб. Там охочі заповнюють заяву й після цього починають збирати пакет документів. Потрібні медична довідка, довідка про несудимість, паспортні дані. Після цього людину направляють на чотириденне навчання в обласному центрі соціальних служб. Соціальні працівники разом із керівництвом дитячого закладу підбирають пару «наставник-дитина» відповідно до потреб вихованця та ресурсів кандидатів. Перша зустріч та налагодження контакту відбуваються у присутності психолога», – розповіла Тетяна Лушнікова.
Для багатьох дітей наставник стає першою дорослою людиною поза межами закладу, яка допомагає з вибором професії, навчає побутових навичок, підтримує у складних ситуаціях та просто залишається поруч. Саме тому наставництво вважають одним із дієвих інструментів підготовки дітей до самостійного життя.
Перша «Сімейна домівка» для дітей-сиріт
Щоб діти-сироти або діти, які позбавлені батьківського піклування, краще соціалізувалися та підготувалися до самостійного життя, їм пропонують скористатися оновленою соціальною послугою «Сімейна домівка». Найбільше така модель потрібна дітям, які цілодобово перебувають в інституційних закладах і з різних причин поки не можуть (або не хочуть) бути влаштованими в родину чи усиновленими: підліткам від 13 років, дітям з інвалідністю чи тяжкими захворюваннями. Перші два будинки для надання соцпослуг планують звести у Київській та Чернівецькій областях у межах масштабування проєкту «Адреса дитинства».
«У такому будинку діти разом із відповідальними дорослими вестимуть звичний побут: ходитимуть до школи, долучатимуться до купівлі продуктів та приготування їжі, прибиратимуть. Також вони матимуть власний простір, можливість жити поруч із братами і сестрами. З дитиною працюватиме команда фахівців – сімейний вихователь, соціальний працівник, психолог, а за потреби й інші спеціалісти. Дизайн-проєкт будинку адаптований саме під формат проживання групи дітей. Наприклад, до 8 нормотипових, а якщо з інвалідністю – максимум 6, а також команда фахівців», – розповіли у Міністерстві соціальної політики, сім’ї та єдності України.
Для України це експериментальний проєкт, проте подібна модель уже понад десять років успішно працює в європейських країнах – Литві, Швеції, Хорватії та інших – і довела свою ефективність.
«Це не лише про новий формат проживання, а й про повагу до особистості дитини, її права на турботу, увагу та розвиток у безпечному середовищі. «Сімейна домівка» – це можливість для тих дітей, для яких сьогодні складно знайти родину, не залишитися в ізоляції, а навчитися довіряти дорослим, відчути себе потрібними й підготуватися до майбутнього», – зазначила Ірина Тулякова, голова Координаційного центру з розвитку сімейного виховання та догляду дітей.
Фахівці «Лінії турботи» консультують з питань усиновлення, прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу, опіки та патронату над дитиною. Джерело: Державна служба України у справах дітей
Якщо ви маєте бажання допомогти дітям-сиротам та дітям, позбавлених батьківського піклування, але не можете визначитися з формою – в Україні працює гаряча лінія з питань усиновлення і сімейних форм виховання – «Лінія турботи» на єдиній державній платформі «Україна для кожної дитини». Звертайтеся до фахівців за посиланням.
Автори: Ірина Мєзєнцева, Поліна Дайнега
Цей матеріал підготовлено в межах проєкту «Посилення місцевих медіа для демократичної стійкості та публічного діалогу в Україні», який реалізується та фінансується Фондом Ірондель (Швейцарія). Погляди, висловлені в матеріалі, належать виключно авторам і не обов’язково відображають позицію Фонду Ірондель.
4 коментарі. Leave new
Читаю такі історії й розумію, наскільки по‑різному складається життя у людей. Я мама п’ятьох дітей, ми живемо в Херсоні від початку війни й тримаємося як можемо. На жаль, про таку підтримку держави, про яку йдеться в матеріалі, я навіть мріяти не можу. У нас — постійні обстріли, страх за дітей, проблеми з роботою, з медициною, з елементарними побутовими речами. І ніхто не приходить і не питає, як ми тут виживаємо.
Я щиро рада за тих, кому вдалося отримати допомогу, але інколи боляче усвідомлювати, що система працює дуже вибірково. Хотілося б, щоб держава однаково бачила всіх дітей — і тих, хто в прийомних родинах, і тих, хто росте у багатодітних сім’ях у прифронтових містах. Бо наші діти теж заслуговують на безпеку, стабільність і підтримку.
Працюючи волонтеркою й допомагаючи кільком дитячим будинкам сімейного типу, я добре знаю, скільки сил і ресурсів потребує турбота про дітей, особливо про тих, хто має особливі потреби. Ми разом із соціальними працівниками не раз оголошували збори, шукали теплі речі, продукти, ліки. Найважче завжди було з безлактозними та безглютеновими продуктами — у прифронтовій зоні їх просто немає, а дітям вони життєво необхідні.
Тому такі матеріали для мене дуже важливі. Вони показують, що за кожною історією стоїть величезна робота — і держави, і служб, і волонтерів, і самих родин. Але водночас хочеться, щоб підтримка була більш системною, щоб ДБСТ не виживали завдяки зборам у соцмережах, а мали стабільну допомогу. Бо ці родини роблять неймовірно важливу справу — дають дітям дім і шанс на нормальне життя навіть під час війни.
Як психолог, я один раз працювала з дитиною, яка три роки прожила в окупованому Генічеську. Це був дуже непростий досвід. Російська пропаганда діє на дітей набагато сильніше, ніж дорослі уявляють. Їм системно й щодня нав’язують страх, недовіру, образ ворога, а будь‑які українські символи чи слова подають як загрозу. Дитина, з якою я працювала, повернулася агресивною, замкненою, вона не довіряла нікому — ні дорослим, ні одноліткам. Вона боялася говорити українською, боялася помилитися, боялася навіть думати інакше, ніж її вчили там.
Такі історії показують, наскільки важливою є психологічна підтримка після повернення. Дітям потрібен час, безпечне середовище й фахівці, які допоможуть відновити відчуття реальності, повернути довіру й навчитися знову бути собою. Пропаганда руйнує дитячу психіку дуже глибоко, але з правильним супроводом ці рани можна залікувати.
Дякуємо вам за цей важливий коментар. Те, що ви описали, — надзвичайно цінний досвід, який допомагає краще розуміти, через що проходять діти після окупації. Ми дуже хотіли б зв’язатися з вами особисто, якщо ви не проти. Ваша експертиза і ваші спостереження можуть стати основою для матеріалу, який допоможе іншим родинам і фахівцям. Напишіть, будь ласка, нам у приватні повідомлення.