Цього року Олексій Борщенко знову оновлює свій футбольний дворик. Заслужений тренер України, майстер спорту з волейболу та футболу вирішив розширити імпровізований спортивний простір.
«Оце буде клумба “Бенфіка Бо”, а наступна — “Комплекс Макс”. Це на честь моїх дітей, доньок і зятів. Квітів у мене вже багато, тому частину пересаджую. Донька ще петуній пришле — буду досаджувати», — розповідає Олексій Борщенко.
Свій дворик чоловік символічно назвав «БЕНФІКА БО» — на честь родини Борщенків та португальської команди «Бенфіка», де зараз грає його донька Вікторія Борщенко. Тут росте понад 25 видів рослин, стоять дитячі іграшки, спортивні кубки та різні декоративні елементи.
«Хочеться, щоб навіть під час війни люди бачили красу. Щоб ішли повз, зупинялися і хоча б трохи усміхалися», — говорить херсонець.
Найважчою для Олексія Миколайовича стала ця зима. У квартирі не було опалення, а сам він фактично залишився єдиним мешканцем у своєму під’їзді.
«Опалення не було зовсім. Виживав один у квартирі разом із котами. Найбільше переживав за квіти — боявся, що все замерзне. Нагрівав пляшки з гарячою водою й обкладав ними вазони, щоб хоч якось урятувати рослини і сам грівся за допомогою цього», — згадує чоловік.
Попри небезпеку та постійні обстріли, виїжджати з Херсона Олексій Миколайович не захотів. Каже, не може залишити квартиру, яка за роки перетворилася на справжній родинний музей.
«Я міг би виїхати і на захід України, і в Португалію — діти кличуть до себе. Але не можу кинути свою оселю. Вона для мене вже як музей. Тут усе моє життя, мої фотографії, нагороди, пам’ять», — говорить Олексій Миколайович.
Особливе місце у квартирі займають фотографії та спортивні досягнення доньки Вікторії Борщенко — капітана жіночої збірної України та однієї з найуспішніших українських гандболісток.
«Вона пішла в мене — успадкувала мої гени. Уже п’ятий рік у “Бенфіці” в Португалії. Вона стала п’ятиразовою чемпіонкою. Зараз Вікторія вже займається тренерством, працює з командою. Я дуже нею пишаюся», — каже чоловік.
Серед експонатів домашнього музею є й особисті нагороди Олексія Борщенка. Чоловік показує старі фотографії зі стадіону «Кристал», де свого часу його визнали найкращим гравцем матчу.
«Оце фото — після гри на стадіоні “Кристал”. Я тоді забив три м’ячі, і мені вручили кубок найкращого гравця матчу. Такі моменти пам’ятаються на все життя», — усміхається тренер.
На свій футбольний дворик Олексій Борщенко любить дивитися з третього поверху власної квартири. Саме звідти він часто вмикає музику та спів пташок для людей, які приходять сюди перепочити.
«Люди приходять, сідають на лавочки й просять увімкнути музику. Я вмикаю або спів пташок, або щось спокійне — для душі. Щоб хоч трохи зняти стрес, напругу. Приходять пенсіонери, згадують молодість. Буває, сидять зі сльозами на очах. Я також згадую свою молодість, дитинство. Сумую», — говорить чоловік.
Сьогодні до футбольного дворика Олексія Борщенка приходять не лише мешканці сусідніх будинків, а й люди з інших дворів та навіть районів Херсона.
«Усі вже знають, що це мій дворик. Гукають: “Миколайович, виходь!” — і я виходжу. Люди хочуть поспілкуватися, подивитися на квіти, трохи відпочити душею», — каже херсонець.
Олексію Борщенку — 73 роки. Близько тридцяти з них він живе у Херсоні. Спортом почав займатися ще у дитинстві на Львівщині.
Для довідки. Олексій Борщенко з дев’яти років займався футболом і волейболом у місті Самбір на Львівщині. Спочатку була волейбольна кар’єра. Чемпіон України, чемпіон СРСР, за збірну України став чемпіоном Спартакіади. Потім запросили у київський футбольний клуб «Арсенал» спробувати себе у ролі футболіста. У першій же грі забив два м’ячі. На матчі були представники київського «Динамо», помітили й запросили в дубль. Так Олексій Борщенко з волейболу повністю перейшов у футбол. Після закінчення кар’єри футболіста тренував українські футбольні жіночі команди.
Текст і фото: команда “Херсон плюс”
