TikTok, Telegram, Instagram та YouTube стали головними джерелами інформації для молодого покоління. Разом із новинами та розвагами вони несуть фейки, маніпуляції та пропаганду. Як працює сучасна дезінформація, чому саме молодь стає її головною ціллю та які наслідки це має для українського суспільства під час війни.
Новий фронт війни — у смартфоні
Ранок для більшості молодих українців починається не з телевізійних новин і не зі стрічки новинного сайту. Першими відкриваються TikTok, Threads, Telegram, Instagram або YouTube. Саме там сьогодні формується значна частина уявлень про події в Україні та світі.
Останніми роками соціальні мережі остаточно перетворилися на одне з головних джерел інформації для молоді. За даними Digital News Report 2025 Reuters Institute, представники молодших вікових груп дедалі частіше отримують новини саме через соціальні платформи, тоді як аудиторія традиційних медіа продовжує скорочуватися. Українські дослідження підтверджують цю тенденцію: молоді люди дедалі частіше споживають новини через короткі відео, дописи в Telegram або рекомендації блогерів, а не через класичні новинні сайти.
Водночас експерти звертають увагу, що проблема полягає не в самих соціальних мережах. Їхні алгоритми створені таким чином, щоб максимально довго утримувати увагу користувача. Саме тому найбільше поширення отримує контент, який викликає сильні емоції — здивування, страх, обурення або захоплення. У таких умовах неправдива або маніпулятивна інформація часто поширюється швидше, ніж її встигають перевірити журналісти чи фактчекери.
Інформаційний вимір російської агресії також не виник у 2022 році. Як зазначає голова Інституту Демократії та Розвитку “PolitA” Катерина Одарченко, ще задовго до відкритої військової агресії Росія системно формувала сприятливий для себе інформаційний простір у Криму та на Донбасі. Через контрольовані медіа, політичний вплив і цілеспрямоване поширення пропагандистських наративів Кремль роками працював над зміною суспільних настроїв, підриваючи довіру до українських державних інституцій та створюючи альтернативну картину реальності.
Саме тому сьогодні інформаційна безпека дедалі більше залежить не лише від держави чи медіа, а й від того, як кожен користувач сприймає, оцінює та поширює інформацію. Особливо це стосується молодого покоління, для якого цифровий простір давно став природною частиною повсякденного життя.
Чому молодь особливо вразлива
Молодь дедалі частіше отримує інформацію через короткі відео, сторіз або дописи, які можна переглянути за кілька секунд. Такий формат дозволяє швидко ознайомитися з великою кількістю новин, але водночас майже не залишає часу на перевірку фактів чи аналіз джерела. Яскрава картинка, динамічний монтаж і впевнена манера подачі нерідко створюють враження достовірності навіть тоді, коли інформація є неповною або неправдивою.
Особливу роль у цьому процесі відіграють алгоритми соціальних мереж. Їхнє завдання — утримати увагу користувача якомога довше, тому вони пропонують контент, схожий на той, який уже викликав інтерес. Якщо людина активно реагує на емоційні або суперечливі повідомлення, алгоритм поступово формує навколо неї інформаційне середовище, де подібного контенту стає дедалі більше. Так виникають так звані «ехо-камери», коли користувач постійно стикається з однаковими поглядами та рідше бачить альтернативні точки зору.
Саме тому дедалі більше інформаційних операцій адаптуються під логіку соціальних мереж. Якщо ще кілька років тому дезінформація асоціювалася переважно з фейковими новинами або пропагандистськими сюжетами на телебаченні, то сьогодні вона дедалі частіше маскується під звичайний контент TikTok, Instagram Reels чи YouTube Shorts. Короткі відео тривають лише кілька десятків секунд, але саме цього часу достатньо, щоб сформувати емоційне враження. Натомість перевірити джерело, знайти першоджерело чи ознайомитися з повним контекстом користувачі зазвичай не встигають.
Змінюються й підходи до протидії таким загрозам. Усвідомлюючи, що молодь дедалі частіше отримує інформацію саме через короткі відео, українські державні інституції також почали використовувати цей формат для просвітницької роботи. Зокрема, Центр протидії дезінформації при РНБО України веде офіційний акаунт у TikTok, де у доступній формі пояснює механізми інформаційних маніпуляцій, аналізує поширені фейки та навчає перевіряти інформацію. Це демонструє, що боротьба з дезінформацією сьогодні відбувається не лише через офіційні заяви чи аналітичні звіти, а й безпосередньо на платформах, де перебуває основна аудиторія.
TikTok акаунт Центру протидії дезінформації
Ще одним фактором є вплив блогерів та інфлюенсерів. Для багатьох молодих людей вони стали не лише авторами розважального контенту, а й джерелом новин, політичних коментарів і пояснень суспільних подій. На відміну від професійних журналістів, більшість таких авторів не зобов’язані дотримуватися редакційних стандартів або перевіряти інформацію перед її публікацією. Високий рівень довіри до улюблених блогерів може призводити до того, що їхні твердження сприймаються без критичної оцінки.
Дослідження Інституту масової інформації звертає увагу ще на одну важливу проблему — ілюзію компетентності. Молоді користувачі добре розуміють, як працюють соціальні мережі, легко користуються цифровими сервісами та впевнено орієнтуються в онлайн-просторі. Саме тому багато хто переконаний, що здатний безпомилково розпізнавати неправдиву інформацію. Проте ця впевненість не завжди супроводжується звичкою перевіряти першоджерела, звертати увагу на автора матеріалу або шукати підтвердження в інших незалежних медіа. Як наслідок, усвідомлення існування алгоритмів і дезінформації саме по собі не гарантує стійкості до маніпуляцій.
Показовим прикладом стали події після підриву Каховської ГЕС у червні 2023 року. Майже одразу після катастрофи Telegram-каналами та соціальними мережами почали масово поширюватися старі відео, які видавали за кадри моменту вибуху, а також взаємовиключні версії причин руйнування дамби. Частина повідомлень стверджувала, що вибуху взагалі не було, інші покладали відповідальність на українську сторону або пояснювали руйнування «природним зношенням» споруди. Фактчекери спростували ці твердження, довівши, що вірусне відео було зняте ще восени 2022 року, а не в день катастрофи, і було виявлено, як одночасно було запущено кілька взаємовиключних наративів, створюючи інформаційний хаос. Для користувачів, які отримували новини переважно через Telegram або короткі відео в соцмережах, перевірити їхню достовірність було значно складніше.
Джерело: https://www.stopfake.org/en/fake-kakhovka-dam-explosion-captured-on-video/
Для України ці ризики мають особливе значення. Під час повномасштабної війни дезінформація використовується не лише для поширення неправдивих повідомлень, а й для посилення паніки, підриву довіри до державних інституцій та деморалізації населення. Особливо помітно це проявилося на тимчасово окупованих територіях і в прифронтових регіонах, де інформаційний простір став таким самим полем боротьби, як і лінія фронту. Одним із найяскравіших прикладів стала Херсонщина, де російська пропаганда системно поєднувала військовий контроль із інформаційним впливом.
Як змінилася дезінформація у 2025–2026 роках
Дезінформація більше не виглядає так, як ще кілька років тому. Якщо раніше її легко було впізнати за відверто неправдивими заголовками або сумнівними сайтами, то сьогодні інформаційні маніпуляції стали значно складнішими. Вони дедалі рідше ґрунтуються на повністю вигаданих фактах. Натомість використовуються справжні фотографії, відео чи цитати, які подаються без контексту, доповнюються неправдивими поясненнями або поєднуються з емоційними інтерпретаціями.
Новим викликом стало стрімке поширення інструментів штучного інтелекту. Генеративні моделі дозволяють за лічені хвилини створювати реалістичні зображення, синтетичні голоси або відео, які важко відрізнити від справжніх.
Втім, експерти зазначають, що навіть без використання штучного інтелекту маніпуляції можуть бути надзвичайно ефективними. Часто для цього достатньо змінити заголовок, обрізати відео або вилучити кілька речень із виступу політика. У результаті справжній факт отримує зовсім інше трактування, а користувачі, які бачать лише короткий фрагмент інформації, сприймають його як повну картину подій.
Катерина Одарченко наголошує, що сучасна інформаційна війна точиться не лише за факти, а й за довіру. Інформаційні операції дедалі частіше спрямовані не на те, щоб переконати аудиторію в одній конкретній версії подій, а щоб посіяти сумніви, створити відчуття хаосу та сформувати переконання, що встановити правду взагалі неможливо. У такому середовищі люди починають менше довіряти журналістам, державним інституціям і навіть очевидним доказам.
У таких умовах боротьба з дезінформацією вже не обмежується спростуванням окремих фейків. Вона дедалі більше пов’язана з розвитком критичного мислення, медіаграмотності та здатності аналізувати джерела інформації. Адже в сучасному цифровому середовищі неправдивим може бути не лише сам факт, а й спосіб його подачі, емоційний контекст або навмисно приховані деталі. Подібну роль відіграють і меми, які через гумор та іронію здатні непомітно закріплювати пропагандистські наративи та формувати ставлення до подій.
На які емоції впливають інформаційні атаки
Головна мета сучасної дезінформації — не стільки змусити людину повірити конкретному фейку, скільки викликати сильну емоційну реакцію. Страх, гнів, обурення чи тривога поширюються значно швидше, ніж перевірені факти, а алгоритми соціальних мереж лише підсилюють цей ефект, просуваючи контент із високою залученістю.
Саме тому інформаційні кампанії дедалі частіше будуються не навколо одного великого фейку, а навколо десятків повідомлень, що підривають довіру до державних інституцій, медіа та міжнародних партнерів. Одним із найпоширеніших наративів залишається твердження, що «правду приховують усі». Поряд із цим регулярно поширюються повідомлення про нібито «втому Заходу від України», неминучість поразки чи «зовнішнє управління» державою. Незалежно від конкретної теми їхня мета одна — послабити суспільну стійкість і змусити людей сумніватися в можливості отримати достовірну інформацію.
Найбільшого впливу такі кампанії набувають під час криз — масованих обстрілів, техногенних катастроф чи інших надзвичайних подій, коли потреба в оперативній інформації особливо висока. Саме за таким принципом Росія діяла і на тимчасово окупованих територіях України, де інформаційний контроль став частиною військової стратегії. Найяскравіший приклад цього — Херсонщина.
Херсонщина: коли інформація стала ще однією зброєю
Херсонщина стала одним із перших українських регіонів, де Росія намагалася встановити контроль не лише над територією, а й над інформаційним простором. Після окупації частини області навесні 2022 року місцеві телеканали та радіостанції були відключені або замінені російським мовленням, українські медіа припинили роботу, а жителі отримували новини переважно через Telegram-канали, соціальні мережі та російські інформаційні ресурси. У таких умовах інформація перетворилася на ще один інструмент контролю над населенням.
Однак інформаційний тиск не завершився після деокупації Херсона. Навпаки, російські інформаційні операції змінили свою форму. Замість повного контролю над медіапростором вони почали активно використовувати цифрові платформи, де поширювали повідомлення про нібито «покинуте місто», «відсутність допомоги», «неминучий повторний наступ» або «безперспективність відновлення регіону». Такі повідомлення були спрямовані не лише на жителів Херсонщини, а й на ширшу українську аудиторію, формуючи відчуття безнадії та постійної небезпеки.
Водночас досвід регіону демонструє й іншу важливу тенденцію. Попри спроби інформаційної ізоляції, жителі Херсонщини активно шукали альтернативні джерела інформації, користувалися українськими онлайн-медіа, VPN-сервісами, незалежними Telegram-каналами та рекомендаціями фактчекерських організацій. Це ще раз підтверджує, що інформаційна стійкість залежить не лише від роботи державних інституцій, а й від здатності самих громадян критично оцінювати отриману інформацію та перевіряти її в кількох незалежних джерелах.
Саме тому сьогодні медіаграмотність стає питанням не лише освіти, а й національної безпеки. У світі, де інформація може бути зброєю, уміння поставити під сумнів емоційний заголовок, перевірити джерело чи знайти підтвердження фактам є такою ж важливою навичкою, як і цифрова грамотність загалом.
Інформаційний імунітет: що може зробити кожен
Повністю уникнути дезінформації сьогодні неможливо. Але можна навчитися не ставати її мимовільним поширювачем. Перевіряти джерела, не довіряти емоційним заголовкам, порівнювати інформацію з кількох незалежних ресурсів — прості звички, які значно зменшують вплив маніпуляцій.
Для України це питання виходить далеко за межі особистої цифрової гігієни. В умовах війни інформація стала ще одним полем бою, а кожен користувач соціальних мереж — потенційним учасником цього протистояння. Один необережний репост може поширити паніку, тоді як одна хвилина, витрачена на перевірку фактів, здатна цьому запобігти.
Соціальні мережі навряд чи перестануть бути головним джерелом новин для молодого покоління. Тому справжній захист полягає не у відмові від цифрових платформ, а у формуванні критичного мислення. Адже в сучасній інформаційній війні перемагає не той, хто говорить найголосніше, а той, хто вміє відрізняти факти від маніпуляцій.
Валентина Косюк
Цей матеріал створено в межах проєкту «Голоси молоді проти дезінформації та пропаганди: розвиток молодіжних медіа майбутнього», що фінансується Шведським інститутом і втілюється ГО «Інтерньюз-Україна», Fanzingo (Швеція) та Independent Journalism Center (Молдова).
