«Після повномасштабного вторгнення в моїй творчості з’явилися графічні роботи. І коли я вперше представила їх публіці – люди виходили зі сльозами на очах… Відвідувачі зазначали, що в цій виставковій залі не можна знаходитися довго, бо емоційний посил від картин переймається за лічені секунди. А це такі почуття, як біль, страх, тривога, відчай, тощо. Власне це і була моя ціль. Я не хочу наразі писати натюрморти з квітами та метеликами – це не на часі. Зараз необхідно нагадувати людям по всьому світу, що війна в Україні триває і це дуже складний період для нашої країни», – художниця Альона Ковалеренко.
Херсонка Альона Ковалеренко все майже десять років живе та працює в Парижі. Сюди вона переїхала аби розвивати свій творчий талант, зокрема Альона займалася живописом в Academie de Porte Royal, яку заснував видатний французький художник Жан Максим Реланг та не менш відомій на талановитих митців майстерні Académie de la Grande-Chaumière. Як результат – роботи херсонки були представлені на численних міжнародних виставках, в тому числі у Великому палаці в Парижі.
Та 24-го лютого 2022 року життя пані Альони змінилося, як і всіх українців. Спочатку художниця допомагала співвітчизникам на гуманітарному фронті, а потім стала на «творчі барикади» для захисту рідної країни. Незважаючи на відстань, херсонка глибоко сприймає усі події в Україні, «виплескуючи» свої переживання через мистецтво. Зазначає, її малюнки це візуальна мова з певними меседжами до суспільства.
«Я не знаю жодного француза, який би не підтримував Україну»
«Я не вірила, що буде війна, на відміну від моїх друзів. Напередодні повномасштабного вторгнення вони відмовляли мене від запланованої поїздки до Києва у березні 2022 року та я казала їм, що все буде добре. Як же я помилялася… 24-го лютого я прокинулася від величезної кількості повідомлень від знайомих з Україні зі словами «почалася війна». І мама мені дзвонить з Херсона, вона сидить в підвалі нашого будинку, а на фоні чутно вибухи… Це був як страшний сон, від якого не можна прокинутися, бо все жахіття відбувається в реальності», – розпочинає нашу розмову Альона Ковалеренко.
Вже у перший день війни в Парижі відбувся масштабний мітинг на підтримку України
Рідні художниці категорично відмовилися виїжджати з окупації, адже принципово не хотіли полишати рідну землю. Мама з бабусею лише перебралися до квартири в Таврійському мікрорайоні, адже їх будинок біля Дніпра був пошкоджений вже в перші дні війни. Увесь цей час Альона відчувала провину, що знаходиться далеко.
«Я немов сиділа взаперті поки близьких мені людей били зсередини. Ти все чуєш, але не можеш ніяк допомогти. Подолати це відчуття допомогла волонтерська діяльність. Разом з іншими українцями, які проживають в Парижі, ми робили максимально все, що тільки могли. Наприклад, одна з дівчат зв’язалася зі знайомими українськими парамедиками та отримала від них перелік необхідного. Здебільше там були медикаменти першої необхідності для військових та речі для дітей: ліки, суміші для годування та памперси. Ми оголосили збір в соціальних мережах і розповсюдили інформацію через знайомих французів. І вже за тиждень нам вдалося відправити перші зібрані посилки до України», – згадує херсонка.
Вільно володіючи французькою мовою, як і українською – пані Альона також почала працювати перекладачем в Центрі біженців у Парижі. Не приховує, перші хвилі евакуації були масовими та сповнені відчаю, страху і сліз. Людей іноді привозили лише з одними документами, при цьому французька сторона приймала українців навіть без закордонних паспортів. Так як це була центральна установа – біженці отримували житло та харчування на один день, а потім їх влаштовували по інших регіонах.
«Запам’яталася жінка, яка просто влетіла в Центр у стані шоку, уся заплакана. З нею було дві дитини, жодної валізи, тільки невеличкі рюкзаки за плечима. Я підійшла до неї і тільки звернулася українською – вона обійняла мене та почала плакати ще дужче, розповідаючи свою історію. Ця родина була з Харкова, вони вийшли з дому і туди прилетіла ракета. Чоловік запхнув їх з дітьми в перший же евакуаційний автобус, не розбираючись куди він їде і так вони опинилися у Львові, а потім вже в Парижі. Я підтримую з нею зв’язок і досі, як і з багатьма іншими українцями, яких я супроводжувала», – ділиться Альона Ковалеренко.
За словами художниці українські біженці задоволені тими умовами, в яких перебувають сьогодні у Франції. Влаштуватися на новому місці та розпочати життя заново українцям допомагає не лише держава, а й звичайні громадяни. Наприклад, французи безкоштовно віддають свої речі чи купляють нові для соціальних квартир біженців, облаштовуючи помешкання від меблів до столових приборів.
«Загалом Франція підтримує Україну на всі 100%. Я не зустрічала жодного француза, який був би за іншу сторону. А ще на початку війни в нас проходило дуже багато мітингів на підтримку України. На площах збиралися люди з різних країн з синьо-жовтими стягами та плакати. Люди приходили цілими родинами. В мене дитини тоді було три роки, але вона неодмінно йшла зі мною, стояла там з великим прапором і намагалася кричати з усіма «Слава Україні», – говорить пані Альона.
Підтримати Україну на мітингах збиралися цілими родинами
«Творчі барикади»
Водночас із волонтерством Альона Ковалеренко не припиняла малювати. Свою творчість в цей період художниця називає візуальним щоденником, адже більшість картин є реакцію на новини з України. І хоча кілька полотен Альони засвідчують реальні трагічні події, наприклад тотальне знищення міста Маріуполь чи ракетний удар по багатоповерхівці в місті Дніпро – шукати в її роботах пряму хронологію воєнних подій не варто.
«Мої картини – це відображення емоцій та почуттів, які переживаємо всі ми з початку повномасштабного вторгнення. Ця війна створила колективний зв’язок, прописаний відтепер на рівні національного коду: біль від загиблого солдата, гіркота від втрати рідних чи рідної оселі, почуття відчаю та німоти перед жорстокістю ворога… Незалежно від місця перебування – наразі кожен з українців має всередині себе цей чорний ком, який не дає спокою голові та душі ні на хвилину», – пояснює пані Альона.
Альона за роботою
Крім того, художниця повністю змінила стиль та тематику картин. Якщо раніше вона працювала в маслі й в основному зображувала яскраві пейзажі, то нині її роботи сповнені темних відтінків та глибоких підтекстів. При цьому поряд з авторською ідею Альона завжди залишає глядачу простір для роздумів, щоб утворилося маленьке оповідання, сенс якого кожен знайде згідно власного емоційного стану та світогляду.
«23 лютого я зробила малюнок «Самий темний час перед світанком», наче щось передчувала… А коли все сталося, я відтворила схожу ідею, тільки в жіночому образі. Тож вже у березні з’явилася перша картина у воєнному доробку – «Втомлена, але незломлена». На ній зображена жінка, що є уособленням України. Героїня втомлена, але стоїть у повний зріст, бо її тримає незламний внутрішній стержень. Відзначу, що після початку війни в мене не було жодної творчої паузи, я би сказала якраз було навпаки… Я творила безперестану. Тому далі було створено ще кілька робіт, де головну сюжетну роль також відігравали жіночі постаті. Все це історії про сильних, вільних та незламних українських жінок, яких ніхто не здатен підкорити чи зламати. Вони здатні витримати біль, смуток, втрати, а їх сила полягає у любові, котру вони несуть крізь всі випробування долі», – розповідає Альона Ковалеренко.
Картини «Самий темний час перед світанком» та «Втомлена, але не зломлена»
В доробку Альони присутні роботи і в патріотичній стилістики, серед них «Берегиня» (прототипом якої стала дівчина з Монумента Незалежності у Києві) та «Козаки». Цей живопис виник через бажання херсонки показати всьому світові традиційне українське. Аби не допустити жодної «шароварщини» художниця ретельно підбирала образи героїв, їх вбрання та предмети поруч. Вона вивчала історичне позначення всіх зображувальних речей, наприклад вишивані орнаменти на сорочках.
Картини «Берегиня» та «Козаки»
«Є в мене і картини, присвячені рідному місті. Зокрема робота «Вітраж», де крізь кольорове скло можна побачити відому всім херсонцям скульптуру з Парка Слави – дівчина з вінком у руках. Я зобразила її у вікні католицької церкви, довкола якого лише темрява. Такий ось алегоричний образ на тему війни. А ще є картина «Сон. Південь» про мої спогади з дитинства. Перед тим як її написати я питала у знайомих херсонців: «Які три рослини асоціюються в тебе з дитинством?». Так на цьому полотні з’явилися дніпровські лілії, шовковиця та тополя-свічки, які кожен бачив під час подорожей на Азовське море», – ділиться Альона Ковалеренко.
Картини «Вітраж» та «Сон. Південь»
Окрему увагу пані Альона звертає на свої графічні роботи. Працювати в техніці діатипія вона почала тільки під час війни. Сюжетною основою чорно-білих малюнків є портретні замальовки, що позначають певні емоції та почуття людини.
«Ці роботи – візуальне повідомлення, вираз через зображення. Точка, лінія, пляма, їх конфігурація та композиційні прийоми в поєднанні з позами тіла, рук, обличчя людини на полотні відображають такі почуття, як страх, тривога, біль, горе, відчай, збентеження, хвилювання, страждання. Наприклад, якщо людина ставить свої руки під лоб, схиляючи голову донизу – це сум. В цілому всі ці малюнки є досить депресивними, вони просякнути жахіттям війни. Такого раніше не було в моїй творчості. Якби ці картини мені показали 3-4 роки назад і сказали, що це я зробила – я би не повірила. Немов хтось зверху дає мені посили малювати щось подібне», – зазначає Альона.
Приклади графічних робіт Альони Ковалеренко
«Аби перенести війну на полотно – її треба побачити»
Альона Ковалеренко переконана, аби достовірно висвітлювати війну крізь мистецтво – її необхідно побачити та відчути особисто. А так як військова тематика з часом стала домінантною у творчості херсонки – вона вирішила приїхати до України. Для першої поїздки, у жовтні 2022 року, Альона спеціально обрала маршрут Буча-Ірпінь-Бородянка.
«В мене перед очима досі стоїть кадр з Бородянки: вигорілий вщент будинок біля пам’ятника Тараса Шевченка, в якому життя більше немає… Але поступово на його фоні з’являються перехожі: матусі з колясками, діти на самокатах та пенсіонери, які тримаються за руки. Ці люди не помічають жахливого скелета будівлі за ними, наче нічого не трапилося… І ти розумієш, що життя насправді триває! Це мене вразило, бо я все не так собі уявляла. Я була впевнена, що буду лише плакати від побаченого… Однак ні! Навіть на випаленій землі ми здатні продовжувати знаходити радість в кожному дні, відновлювати зруйноване та будувати плани на майбутнє», – згадує художниця.
Під час поїздок до України Альона багато фотографує
А в травні 2023 року пані Альона приїхала до Херсона. Не приховує, було дуже боляче побачити місто порожнім від людей, із зруйнованими будівлями, забитими вікнами та занедбаними парками й клумбами.
«Херсон зустрів і проводив мене прильотами, тому напевно склалося враження міста-примари… А ще воно змінилося… Лише перед своїм виїздом я зробила фотографію залізничного вокзалу. За 30 хвилин там стався обстріл. Коли я побачила в новинах місце події – це вже був кардинально інший кадр, ніж мій… Загалом я багато фотографую під час поїздок до України, щось залишається в архіви, а щось перетворюється в малюнок, – говорить Альона. – Крім того, я багато спілкуюся з людьми. Наприклад, саме так я познайомилася з дівчиною з одного села на Херсонщини і нині ми з нею товаришуємо. Її родина виїжджала з окупації через поля. Навколо ні душі, тільки чутно десь вибухи та стрілянину. І раптом вони бачать жінку з дітьми та велосипедом, на якому висіли валізи. Недовго думаючи вони зупинили машину та підібрали їх, ледве вмістившись в ту автівку. Так усі разом вони і врятувалися. Такі історії теж знаходять своє відображення в мистецтві».
Приклад того, як фото може стати сюжетним малюнком
Відвідувала Альона Ковалеренко Україну і цього року. Влітку вона мала кілька персональних виставок у Києві, при цьому кожна з експозицій була унікальною. Адже мисткиня завжди змінює роботи згідно творчого задуму галереї та композиційної лінії, доповнюючи показ новими картинами. Саме тому ми розповімо детальніше лише про дві виставки: «Війною втомлена, але не зломлена» та «Одне непрочитане».
Ще кілька робіт Альони про Херсон
«Війною втомлена, але не зломлена»
Виставка «Війною втомлена, але не зломлена» проходила в київському Музей-квартири Павло Тичини та стала першою презентацією робіт пані Альони, як живопису, так і графіки. Таку назву і наповненість експозиції мисткиня обрала недаремно, адже саме з однойменної картини розпочався її військовий доробок.
Виставка «Війною втомлена, але незломлена» у Києві
«Для мене було важливо, аби глядачі повністю перейнялися творчістю: не просто подивилися на роботу, а зчитали з неї маленьке оповідання. Недарма кажуть, що художник пише, а не малює картину. І так мені прийшла думка доповнити свої полотна віршами. Але так як поезія це не моя стихія, я звернулася по допомогу до подруги та херсонської поетеси Інни Архіпової. Вона одразу відгукнулася на мою пропозицію, попри стислі терміни втілення задуму. Так до кожного малюнку в цій експозиції з’явився авторський вірш, який підкреслив та розкрив ще більше сказане мною на полотні», – розповідає Альона Ковалеренко.
В свою чергу панні Інна розповіла:
«Коли Альона написала мені – я перебувала в Ізмаїлі, Одеська область, куди разом з родиною виїхала з Херсона. Погодилася одразу, бо мені було і цікаво спробувати свої сили в такому проекті, і хотілося зробити щось корисне в підтримку нашої держави у такий важкий час. На той момент мені ще вкрай боліло від пережитого, адже окупація залишає по собі такі сліди, які не зникли і по цей час».
Вже за кілька днів після домовленостей – херсонки почали активно працювати у творчому тандемі. Альона надсилала Інни фотографії роботи, коротенький опис до неї, що вона хотіла передати у ній та інформаційні довідки, якщо полотно відображало якусь подію. А поетеса перетворювала усе написане у віршоване оформлення до картини.
Співпраця херсонок була оформлена в окреме видання на двох мовах: українській та французькій
«Ми обидві були націлені на максимальний результат, тому це дійсно була співпраця, а не поодинокі напрямки роботи над проектом. Кожен день ми були на зв’язку один з одним, обговорюючи найдрібніші моменти. Це було важливо, тому що картини Альони глибоко змістовні та мають приховані особисті змісти. І хоча картини були об’єднанні спільною темою – вони були різної направленості. Зокрема, мужність українців, героїчне протистояння наших воїнів ворогу, незламність віри, жіноча доля, історична цінність символів, тощо. Тому до кожного вірша я підходила з новими думками та натхненням», – зазначає Інна Архіпова.
Вірші Інни Архіпової до картин Альони Ковалеренко
Поетеса не приховує, в цілому процес написання віршованого доробку дався їй легко та швидко. Передусім через досвід окупації, багато із зображеного на картинах херсонка пережила особисто. Найбільше ж Інні запам’яталася робота над віршем про Маріуполь.
«Там були зображені маленькі янголята – загиблі діточки… Навіть зараз в мене перехоплює подих та проступають сльози на очах. Впевнена, кожен може віднайти серед картин Альони те, від чого в нього защемить у грудях», – ледве стримуючись коротко пояснює пані Інна.
Вірш до картини про Маріуполь
Заспокоївшись, вона додає, що мистецтво завжди було потужним інструментом впливу на людські почуття. У розрізі ж даного проєкту симбіоз картин та віршів не просто демонструє емоційну складову війни України, а є певним уособленням української душі. Тому навіть не знаючі нічого про події в нашій країні глядач зрозуміє усе написане, як на полотні, так і в рядках.
Вірші Інни Архіпової до картин Альони Ковалеренко
«Одне непрочитане»
Не менш символічною стала і виставка «Одне непрочитане» в музеї-майстерні Івана Кавалерідзе у Києві, куди увійшли виключно графічні роботи Альони Ковалеренко. Відкриття відбулося 29 серпня у День пам’яті загиблих захисників України, тому художниця підвела увесь задум експозиції до цієї дати.
«Коли війна зайшла у наше життя, залишилось безмежно багато невиказаних емоцій та невирішених питань. Ми усі стали свідками подій, які залишили і продовжують залишати гіркі сліди у нашому бутті. І кожен з нас має своє «одне непрочитане» повідомлення, що позначає біль та тугу втрати. Ця незавершена історія буде з нами до кінця життя, адже написане в цьому повідомленні ніколи не буле прочитаним, а відповідь на нього не буде надіслана… В мене теж є таке «одне непрочитане», мій друг загинув під Бахмутом», – говорить пані Альона.
Виставка «Одне непрочитане» у Києві
За словами художниці, сотні інших людей мають такі самі «непрочитані» повідомлення. Результат один – пронизливий біль, який викручує тіло та тривожні думки, які заповнюють розум. Тому їй хотілося створити місце спільності, де можна було поділитися своїми відчуттями та згадати тих, кого втратили.
Виставка «Одне непрочитане» у Києві
«Я хотіла донести до людей, що не потрібно доводити себе до стану, коли думки з’їдають ясний розум, страх заволодіває тобою, а ментальний біль перетворюється на фізичний. Мовчання має бути видимим, а біль – відчутною. І експозиція «Одне непрочитане», всі підібрані мною чорно-білі малюнки, давали можливість споглядачам відкрити те, що заховано в глибини серця. Це працювало… Я це бачила в реакціях людей та чула в їх відгуках», – пояснює Альона Ковалеренко.
Як приклад Альона наводить відвідування виставки її другом-військовим, який був у найзапекліших боях на донецькому напрямку. Разом з ним художниця пройшлася по всій експозиції та почула враження по кожній з робіт:
«Він робив короткий опис, що бачить на малюнках: окопи, обстріли, смерть… І тільки в одній картині наші сприйняття розійшлися. Вона називалася «Поранена». Друг сказав, що саме так виглядали жінки після звільнення з «ям» окупантів. Катастрофічна худоба та опущені додолу очі, бо російські військові годували полонених тільки комбікормом та буквально «вибивали душу» з них. Потім я змінила назву цього малюнка на «Яма. Херсон». В цілому, військовий був здивований, як я не знаходячись безпосередньо на фронті змогла так влучно передати емоції болі, страху, горя. А значить я влучила своїми роботами в його душу…».
Роботи «Яма. Херсон» та «Катівня»
Відмітимо, що в творчих планах херсонки представити свої графічні роботи на персональній виставці у Франції. Наразі про це тривають перемовини з Українським культурним центром. І це буде не перший показ воєнних картин Альони Ковалеренко у Парижі.
«Я вже брала участь в популярній місцевій арт-події Salon d’automne (ред. «Осінній салон»), де виставляються художники з різних країн світу. Тоді відвідувачі могли побачити мою роботу «Війною втомлена, але не зломлена», доповнену перекладеним на французьку мову віршем Інни Архіпової та невеличким українським прапорцем. Зазначу, що під час заходу багато людей підходили до мене не тільки поділитися враженням від полотна, а й висловити слова підтримки нашій державі. Це було дуже приємно», – додає пані Альона.
Альона Ковалеренко на арт-події «Salon d’automne»
Наприкінці нашої розмови Альона Ковалеренко ділиться маленькою таємницею. Дві роботи про Херсон «Вітраж» та «Скіфське сонце» вона хоче подарувати рідному місту, передавши їх до художнього музею ім. Олексія Шовкуненка. Картини будуть доповнені віршами Інни Архіпової. Таким чином херсонки хочуть підтримати розграбований окупантами культурний фонд Херсонщини.
«Україна – мій ДІМ назавжди. І попри те, що я знаходилася та знаходжусь у Франції, я не можу закрити очі на події в рідній країні та сидіти склавши руки. Тому я роблю те, що можу і добре вмію. Моя творчість – це спосіб говорити про війну, арт-терапія для людей та фіксація поточної історії на майбутнє. Війна неодмінно закінчиться нашою Перемогою, а мистецтво залишиться та буде своєрідним оповіданням про ці дні для наступних поколінь», – наголошує пані Альона.
Автор: команда “Херсон плюс”
