«Маленькими кроками до великою Перемоги»: як херсонка об’єднала українців та німців задля допомоги ЗСУ
«Навіть, якщо ми поїхали до Німеччини, то це не означає, що забули про Україну, про війну та захисників. Нам точно не все одно, що відбувається на рідній Херсонщині та в інших регіонах. Моя родина відчуває відповідальність перед тими хлопцями та дівчатами, завдяки яким наша Батьківщина залишається вільною, непокірною та незалежною. І якщо є можливість подарувати захисникам радість чи допомогти – ми не маємо проходити повз, а брати і закривати ці потреби», – розповідає Юлія Загурська.
Вже понад рік минуло з того дня, як родина херсонки Юлії Загурської вперше перетнула польсько-німецький кордон та отримала статус біженців. Німеччина, а саме містечко Гельнхаузен, стало надійним прихистком для наших земляків, які рятували своє життя від російської агресії, знущань та зброї.
Про те, як німці зустрічають українських біженців та волонтерять пліч-о-пліч – читайте у нашому матеріалі.
Їхали, куди очі дивилися…
Загурські, як і більшість українських сімей, не були готові до війни. Вони жили, працювали, навчалися, планували, мріяли. Та, коли ворожі війська проривалися до Херсона, Юлія разом зі своїми рідними одні з перших побачили це на власні очі, адже їх будинок розташований поблизу Антонівського мосту. Далі місяці проживання у підвалі, переховування від окупантів та тимчасовий переїзд на дачу, від якої через підрив Каховської ГЕС залишилися лише спогади….
«Ми чекали, ми вірили, що Херсон звільнять, що українські захисники не покинуть наше місто. Протрималися ми в Херсоні до липня, аж доки не почали зникати наші знайомі. З ними не було зв’язку, їх не було вдома. Тоді ми розуміли, що вони потрапили до підвалу ворогів. Ми боялися, що в один день російські військові постукають і в наші двері, що будуть проводити обшуку. Яка причина? А їм причин не треба було. Вони це робили, бо захотілося. А ще ми розуміли, чим ближче до звільнення, тим щільніші обстріли. Тому вирішила, що не ризикуватимемо життям і повернемося вже у мирне місто», – згадує херсонка.
Херсон-Василівка-Запоріжжя-Львів-Польща-Німеччина – шлях, який подолала родина, був виснажливим. Та коли постає питання безпеки, все здається не таким складним.
«Я взагалі кажу доньці та знайомим, що з нами трапилося диво – проїхати з Херсона до Запоріжжя за один день. Бо тоді люди залишалися ночувати в машинах, автобусах по три, а то і п’ять днів. Окупанти не випускали людей. Тому, коли із Запоріжжя на Львів прийшов лише один із двох обіцяних евакуаційних автобусів, то я дякувала Всесвіту і за це. Найскладніший шлях – виїзд з окупації ми подолали, а далі треба було набратися терпіння. Ми зупинялися на ночівлю в таборах для біженців, жили у дитячих садочках, умови були різні. Але ми трималися разом і розуміли, що людям в окупації та захисникам в окопах важче», – каже пані Юлія.
Жінка зізнається, Німеччину обрали не випадково, адже у цій країні на момент їхнього виїзду вже проживала дружина брата. Тож облаштуватися на новому місці, де є хоча б хтось з рідних чи близьких – куди простіше.
«Перед тим, як ми отримали соціальне житло у Гельнхаузені, понад два місяці прожили у різних таборах для біженців. Спочатку 16 днів у таборі міста Гіссен. Ми ділили невелику кімнату на дві родини. Спали на одноразовій постільній білизні, волонтери загубили наші анкети, тому вони кілька днів нас не оформлювали, не брали відбитки пальців. А щоб отримати будь-яку допомогу чи стати в чергу на соціальне житло, то обов’язково необхідно пройти всі етапи реєстрації. Ми дуже переймалися, але за два дні волонтери згадали про нас і все зробили, – каже херсонка. – Згодом волонтери повідомили, що ми маємо переїхати в інший табір для біженців – в місто Вехтерсбах. Нас заселили у спортивну залу. У нас вже були двері, але нормальна стеля відсутня. Та ми не скаржилися і не скаржимося. Бо ця країна нас прийняла і надала прихисток. Це дуже важливо. У другому таборі ми пробули півтора місяця. А далі нам повідомили приємну новину – надають соціальну квартиру і ми можемо переїжджати. Квартира у нас однокімнатна і нам вистачає. До речі, в будинку ми одні українці. А загалом тут проживають і громадяни Туреччини, Сирії.»
Німеччина відкрита та привітна для українців
Острівцем підтримки, порятунку у незнайомій країні для пані Юлії та її доньки стала місцева організація Brückenbauer Gelnhausen (Будівельники мостів Гельнхаузена). Саме вони допомогли вирішити питання з освітою та дозвіллям.
«У нас багато часу пішло саме на адаптацію. Адже ми взагалі не знали німецької, не могли заповнити відповідні документи, спілкуватися з іншими людьми. Одного разу до нас прийшла німкеня Даніела. Вона повідомила, що є представницею організації Brückenbauer Gelnhausen і якщо нам знадобиться допомога, то можемо звертатися до неї, – каже херсонка. – Саме вона допомогла заповнити всі необхідні папери та влаштувати мою доньку до місцевої школи. Бо ми від серпня до листопада намагалися самостійно, але все було марно. Даніела розуміла, німецької ми не знаємо, тож запросила долучатися до мовних курсів, де наша родина познайомилася з іншими українцями. Мене приємно вражає підхід цієї організації до людей з різних країн. Вони розуміють, що українці переїхали через війну. Що ми у цій війні втрачаємо все своє майно, а найголовніше – життя. Вони співчувають і підтримують нас.»
Brückenbauer Gelnhausen – організація, яка допомагає іноземним біженцям адаптуватися у Німеччині. Девіз організації: «Ми будуємо мости між Гельнгаузеном і біженцями, які живуть тут». Волонтери організації систематично запроваджують нові проєкти, допомагають сотням людей.
«Люди, які починають життя в Німеччині, зіштовхуються з новими викликами: заповнення численних паперів у всіх відповідних відомствах, реєстрація дітей у школі чи дитячому садку, пошук педіатрів та сімейних лікарів. Також йдеться про орієнтацію в навколишньому середовищі. Тут ми підтримуємо біженців і за необхідності направляємо їх до спеціалізованих консультаційних центрів, – розповідає волонтер організації Daniela Bauer. – Ми допомагаємо не лише українцям, а й громадянам Туреччини, Сирії тощо. Іноді ми зустрічаємо сім’ї, в яких один або кілька членів страждають на серйозне захворювання, мають інвалідність. Ми знаходимо контакти відповідних спеціалізованих служб, компаній та органів медичного страхування. Звичайно, ми дотримуємося конфіденційності та передаємо дані та детальну інформацію про процеси надання допомоги лише за згодою зацікавлених осіб.»
При організації діє чимало гуртків, курсів, де кожен біженець зможе знайти заняття для себе. Зокрема, ви можете відвідувати мовну кав’ярню, мовні курси та отримати індивідуальну підтримку. Натомість діти можуть відвідувати міжкультурний садочок, курси з малювання, а також звертатися за допомогою з домашнім завданням, яке отримують у школі.
«Я вкотре переконуюся, що нам пощастило з Brückenbauer Gelnhausen. Разом з представниками організації ми вивчаємо мову, а маленьких дітей у цей час розважає няня у спеціально відведеному місці. На перервах ми розповідаємо про Україну, про життя до вторгнення. Представники організації шоковані, скільки кожен з нас мав проєктів, роботи та планів. Але вони кажуть, що пишаються нашою нацією, нашою силою та мужністю. Адже навіть під час війни українці продовжують реалізовувати власні ідеї, – розповідає Юлія Загурська. – А наші діти приходять до організації на заняття малювання, звертають за допомогою, коли треба допомогти вирішити домашнє завдання. Ми цінуємо турботу та підтримку.»
Творимо красу на підтримку ЗСУ
Також Юлія Загурська наголошує, саме підтримка Даніели підштовхнула її до відкриття власного гуртка рукоділля для дітей. Організація не лише надала необхідне приміщення, а ще й виділяє кошти на закупівлю необхідних матеріалів для творчості.
«Одного разу Даніела сказала, що ми також можемо реалізовувати тут свої ідеї. Якщо хтось може проводити курси англійської чи проводити з дітьми творчі заняття, то вона обов’язково підтримає і посприяє відкриттю. То я поспілкувалася з українками та вирішила відкрити гурток рукоділля. Ми закупили чимало різноманітних цікавих штук, які треба нам для творчості і від липня 2023 року почали вже проводити заняття. Наразі гурток відвідують дівчатка 13-17 років. Систематично приходять на заняття до 10 осіб. Зараз трохи важче з цим, бо почався навчальний рік і діти інколи не встигають. Бувають і такі дні, що до творчості долучаються дорослі. Ми всі разом робимо щось яскраве, цікаве і спілкуємося. Вже створили українські ляльки-мотанки, браслети, намистинки», – каже співрозмовниця.
Херсонка вирішила, що навіть дитяча творчість у Німеччині може допомогти нашим захисникам. Тож, зараз всі діти готуються до благодійних ярмарок, яких чимало проводять восени. Вони хочуть продати це і віддати кошти на ЗСУ.
«Війна нас об’єднала…»
Родина Загурських переконана, українці, які знаходяться у безпечному місці не повинні забувати про війну, про втрати та загиблих. Всі мають працювати та допомагати, аби перемогти російського ворога. Тож, на базі Brückenbauer Gelnhausen українські жінки об’єдналися і облаштували маленький благодійний штаб допомоги Збройним Силам України.
«У кожного з нас на фронті є рідні, близькі, знайомі люди. Тож, ми не з чуток знаємо, що потрібно нашим захисникам. На Сході України є госпіталі, які завжди потребують речей (футболки, штани) для поранених, перев’язочні матеріали. Ми дізнаємося, скільки там чоловіків, що у нас є, що треба їм. Дивимося на наш бюджет і даємо клич в українських групах, щоб дозбирати. Щомісяця намагаємося відправляти в гарячі точки гуманітарний вантаж з продуктами, допоміжними засобами, одягом, смаколиками. Звичайно, ми не велика благодійна організація і нам не під силу купувати дрони, автомобілі чи бронежилети. Але і осторонь залишатися не можемо», – розповідає пані Загурська.
Кожен допомагає як може: одні закуповують речі за списком, а інші приносять кошти. Серед благодійників не лише українські біженці, а й німці. Натомість кошики для збору їжі, одягу чи грошей херсонка з однодумцями не встановлюють, адже на це необхідно отримати чимало дозволів. Та завдяки соціальним мережам, різним чатам інформація про збори для захисників розповсюджується миттєво.
«Про наші добрі справи дізналися представники Червоного Хреста у Німеччині і долучилися до збору. Вони передали нам каремати, намети, спальні мішки. Крім цього є постійна потреба в засобах гігієни, зокрема одноразових душах. Інколи закуповуємо спеціальне взуття, але такі прохання переважно надходять від знайомих. Що просять хлопці? Постійно щось різне. Наприклад, ми вже закуповували для них зарядні батареї для телефонів та рацій. Це їм дозволяє бути на зв’язку навіть в польових умовах. У серпні ми відправили дві великі посилки на Донецьк та Бахмут, – розповідає херсонка. – Хлопцям на херсонський напрямок відправляли спальники, ліхтарики на батарейках, а також засоби гігієни, смаколики. Якщо говорити за їжу, то це переважно протеїнові батончики, енергетики, кава, чай. Ми не співпрацюємо з волонтерськими організаціями, а виключно тримаємо зв’язок із захисниками та їх рідними. Бувають і такі випадки, коли рідні захисників на бригаду зібрали половину посилки, а іншу половину вже забезпечуємо ми.»
«Передаємо сюрпризи та гарний настрій»
Крім закриття нагальних потреб захисників, Юлія Загурська разом з командою небайдужих українців та німців намагаються підтримувати і гарний настрій, передаючи їм таємні бокси з сюрпризами. Зі слів херсонки, ця ідея не нова, але хлопцям та дівчатам на передовій в радість.
«Під час перегляду контенту в соціальних мережах, я натрапила на допис від капелана, який закликав людей зібрати до свята бокси із сюрпризами для захисників. Тоді я поговорила з нашими дівчатами і ми вирішили теж долучитися. Мета цього боксу – покласти речі, які подарують захиснику чи захисниці гарний настрій. Це може бути щось абсолютно банальне, некоштовне, можливо якесь нагадування про мирне життя. Важливо, що цей бокс розміром з коробки для взуття, тобто невеликий. І коли ти складаєш, то не знаєш, кому саме він дістанеться. Тобто випадковий подарунок. Єдине – позначаємо, де для чоловіків та жінок», – розповідає вона.
Вже кілька місяців дівчата формують та відправляють такі бокси. Зокрема, 16 вересня команда сформувала 30 таких боксів, з них 28 для чоловіків і два – для жінок. Ці подарунки поїхали на Донецький та Херсонський напрямки. Та що ж складають туди волонтерки і чому найбільше радіють воїни?
«Перед тим, як відправити посилку для бригади, ми цікавимося кількістю людей та співвідношення дівчата/хлопці. Ось 16 вересня ми вперше пакували для дівчат, бо нам знайома підтвердила, що в бригаді є дві захисниці. Переважно складаємо в бокси різні смаколики, напої, обереги, які власноруч роблять наші діти, ліхтарики, маленькі дитячі іграшки. Діти також можуть намалювати малюнки та написати листи. Обов’язково залишаємо засоби для особистого догляду. Це можуть бути маленькі креми для рук, маленькі парфуми, – ділиться херсонка. – Я навіть і не думала, що ось ці маленькі дитячі іграшки будуть до вподоби захисникам. Та коли бригада на херсонському напрямку отримала бокси, то саме ці іграшки їх розчулили. Про це вже нам пізніше розповіла жінка одного з військових. А коли в мережі з’явилося відео, як ЗСУ підіймають український прапор на лівому березі Херсонщини, то один з військових тримав у руках бджілку з нашого боксу. Я це відео показувала і німцям і нашим дівчатам. Нехай це буде оберіг для них.»
Посилки для ЗСУ – доставка безплатна
Пані Юлія не приховує, доставити гуманітарний вантаж для захисників з Німеччини – справа не з легких. Проте їх рятують українські перевізники, які завжди готові простягнути руку допомоги.
«Є дуже багато приватних перевізників, які хоча б раз на тиждень їздять з України в Німеччину та у зворотний бік. Ми познаходили їх оголошення у різних спільнотах і запитали, в яку вартість нам обійдеться передати посилку для захисників в Україну. Нащо вони відповіли, що посилки для ЗСУ доставляють безплатно. Тобто, ми знаємо, коли перевізник буде в нашому місті і напередодні все пакуємо з дівчатами. На кожному пакеті чи коробці пишемо адресу та дані людини, яка має отримати в кінцевій точці. Перевізник забирає посилки, довозить їх до Львова, а потім відправляє через «Нову пошту» у різні регіони. Ось такий у нас алгоритм дій. Як тільки захисники забирають посилку, то звітують нам, надсилаючи фото чи відео», – каже волонтерка.
Під час розмови жінка не приховує, захисників дійсно просять звітувати, аби була мотивація допомагати. Адже кожен українець та німець хоче, аби його пакунок, намет чи набір із засобами гігієни не просто відлежувався на складі, а був корисним для військових.
І поки команда «Херсон плюс» працювала над написанням матеріалу, невгамовні українки в Німеччині вже приймають заявки на жовтень та готуються до відправки.
Автор: команда «Херсон плюс»
