У прифронтовому Херсоні тисячі родин щодня живуть у стані вибору без вибору: залишатися під обстрілами чи виїжджати у невідомість без житла, роботи і гарантій. Особливо гостро це відчувають жінки з дітьми – ті, на кого лягає вся відповідальність за безпеку, побут і майбутнє родини.
У цьому матеріалі — дві історії херсонок, які залишаються у місті, попри постійну небезпеку.
Ірина Остапенко — багатодітна мама чотирьох дітей. Вона пережила окупацію, евакуаційні ризики і нині намагається забезпечити родину базовими речами у місті, яке регулярно обстрілюють.
Марія Стасишин (ім’я змінене) самостійно виховує семирічного сина з інвалідністю. Вона не може працювати через потребу постійного догляду за дитиною і не може виїхати – через відмови в оренді житла для родини з дитиною та тваринами.
Дві херсонські родини, два різні маршрути виживання
Що таке дорога, за якою буквально руйнуються мости, а рішення про порятунок дітей доводиться ухвалювати в останні хвилини, Ірина Остапенко знає на власному досвіді.
Вона – багатодітна мама чотирьох дітей: Анастасії, Тетяни, Євгена та Софії віком від 10 до 17 років.
У серпні 2022 року її діти перебували на лівобережжі Херсонщини, у Новотроїцькому, де проживає її мама.
«Дітей відправили до бабусі. Але коли почали руйнуватися переправи, я зрозуміла: або забирати їх зараз, або шансу може не бути. Ми встигли і вже за 20 хвилин переправа знову була під обстрілом. Це було на межі», – згадує Ірина.
Діти — найважливіше у житті родини, каже Ірина. Жінка робить усе можливе, щоб навіть у Херсоні вони почувалися щасливими. Джерело: архів родини Остапенків
До війни Ірина працювала у сфері торгівлі, діти навчалися, відвідували гуртки, а життя було стабільним і передбачуваним. З початком вторгнення все різко змінилося.
«Перші кілька тижнів ми не виходили з квартири, лише перевіряли новини. Але з часом продукти закінчувалися, тож довелося йти і відстоювати довжелезні черги у магазини. Бувало, що вранці вийдеш, а ввечері тільки повертаєшся. Хліба взагалі не було. Також ми боялися кожного звуку. Але як би там не було, я намагалася постійно заспокоювати дітей, налаштовувала на позитив. Казала, що все буде добре, нас обов’язково звільнять», – згадує Ірина весну 2022-го.
Зараз вона працює доглядальницею за літніми людьми. Діти навчаються дистанційно, одна з доньок – студентка.
«Намагаюся, щоб у них було дитинство: гуртки, розвиток. Але грошей не вистачає – інколи економимо навіть на їжі. Гуманітарної допомоги мало. Комуналку платимо обов’язково. Важко, але тримаємось», – розповідає Ірина вже про сьогодення.
А ось 44-річна херсонка Марія Стасишин хоч і живе в рідному місті, але вже знає, як це не мати власного дому та бути переселенкою. Її родина – це 7-річний син Ромчик (ім’я змінене), 67-річна мама та вісім врятованих тварин.
Марія Стасишин самостійно виховує 7-річного сина з інвалідністю. Жінка каже: він її мотиватор не здаватися
«До повномасштабного вторгнення ми мали у Херсоні власне житло, поблизу Дніпра – зараз це червона зона. Я працювала бухгалтеркою, син ходив у садочок. Коли росіяни окупували місто, я звільнилася – не могла співпрацювати з ворогом. Пішла працювати на ринок, ми з мамою змінювали одна одну, щоб доглядати за Ромчиком, бо він має інвалідність. Це був єдиний спосіб вижити, бо української допомоги тоді не було, а від росіян ми нічого не брали», – згадує Марія.
Сьогодні вона з сином живе у квартирі знайомих і сплачує лише комунальні послуги. Довелося виїхати з рідного будинку і її матері, адже зараз житло непридатне для проживання після кількох ворожих влучань.
Зруйнований будинок родини Марії Стасишин
«У 2023 році було перше влучання. У 2024-му ми виїхали остаточно. Два поверхи будинку просто склалися після обстрілу. Пам’ятаю, як після удару дрона він горів – повилітали ОСБ-панелі, а ми терміново їхали все забивати. Бо це червона зона і комунальники вже не їдуть. А якщо не закрити – мародери, волога, птахи… Ще сподівались щось врятувати», – додає Марія.
Домашні улюбленці, більшість із яких з’явилися під час війни — родина підбирала безпритульних котів. Власний архів родини
Марія Стасишин не може влаштуватися на роботу, адже Її син потребує постійного нагляду, уваги і підтримки. Залишити його на 67-річну маму вона боїться, бо у разі обстрілу та не зможе швидко зреагувати або заспокоїти дитину.
«Ромчик постійно потребує уваги. Йому важко пояснити, що відбувається – простіше відволікти, заспокоїти. Його стан – мій найбільший біль. Він заслуговує на розвиток, спілкування, нормальне дитинство. Ми займаємося індивідуально з викладачкою, і я дуже вдячна за це. Але дитині потрібен соціум, ігри, інші діти. А через обстріли навіть на майданчик вийти спокійно неможливо», – каже Марія.
Виїхати чи залишитися: щоденний вибір херсонців
Для багатьох херсонців евакуація – це не просто переїзд, а складне рішення між безпекою і втратою всього, що становить основу життя: дому, роботи, зав’язків і мінімальної стабільності.
Виїхати чи залишитися – це питання, яке щодня ставить перед собою багатодітна мати Ірина Остапенко. Вона зізнається: постійно живе зі страхом за себе і дітей, але однозначного рішення досі немає.
«У перші дні повномасштабного вторгнення ми не поїхали, бо тривали бої, багато автівок з цивільними, які намагалися евакуюватися, розстріляли або підірвалися на мінах. Чесно, ми боялися, що будемо одними з них. Чому не їдемо зараз? Бо бачимо, що скрізь неспокійно. Ракети, шахеди долітають вже і на західну частину України. Люди скрізь гинуть. У Херсоні ми вже знаємо, як реагувати, куди бігти за потреби, а як бути у невідомому місці?», – ділиться багатодітна мати
Наразі волонтери й рятувальники допомагають евакуйовувати людей із червоних зон Херсонщини як до Херсона, так і до інших регіонів України. Джерело: “Херсон плюс“
Ще один бар’єр – фінансовий. Евакуація для родин із дітьми означає не лише виїзд, а й повне перезавантаження життя: оренда житла, перевезення речей, базові витрати на новому місці.
«Все кинути і поїхати? А як жити на новому місці без нічого? Так, у нас є автомобіль, але з речей можна взяти мінімум. А далі – все купувати з нуля, а це великі гроші. Потрібно ще наймати транспорт для переїзду, і не факт, що хтось погодиться їхати в Херсон. А якщо й погодиться – це буде дуже дорого. Навіть пересилати речі зараз дорого», – додає Ірина Остапенко.
Подібні причини називає і Марія Стасишин. За її словами, у перші місяці війни відсутність організованих «зелених коридорів» та завищені ціни на перевезення фактично закрили можливість виїзду для багатьох родин.
«Згадайте перші місяці повномасштабки. Ви пам’ятаєте, щоб з нашої області організували хоча б один зелений коридор? Я – ні. А перевізники тоді ставили шалені суми – від 10 000 гривень до 300 доларів. Брали навіть повну оплату за вивезення дітей. Таких грошей у нас не було, тому і залишилися», – додає вона.
Таким чином, рішення залишатися у Херсоні часто є не вибором, а наслідком обмежених можливостей: фінансових, логістичних і соціальних. Психологиня мобільної бригади у Херсонській області БФ «Стабілізейшн Суппорт Сервісез» Олена Кухарчук наголошує: у кожної родини є власні причини залишатися в прифронтовому місті, однак вона виокремлює три найпоширеніші:
- по-перше, є батьки, які втратили відчуття реальної небезпеки і вже не завжди здатні об’єктивно оцінювати ризики. Захищаючи, в першу чергу, інтереси дітей влада евакуює такі родини до більш безпечних місць Херсона і пропонує обовʼязковий виїзд. З батьками неповнолітніх дітей працюють психологи, щоб повернути усвідомлення реальної загрози та сформувати роль відповідального батьківства;
- по-друге, частина людей виїжджає, але не може адаптуватися на новому місці і повертається назад. Причини різні – відсутність роботи, складнощі із соціалізацією, мовні чи культурні відмінності. У результаті людина втрачає стабільність і фінансову опору;
- по-третє, люди залишаються через сімейні обставини: необхідність догляду за літніми батьками, хворими родичами або відповідальність за роботу. Вони намагаються забезпечити дітям максимально можливу стабільність навіть у таких умовах – гуртки, навчання, побут. З психологічної точки зору їхні діти достатньо стійкі, бо поруч є адекватний дорослий і тоді дитина почуває себе відносно добре.
Олена Кухарчук, психологиня мобільної бригади у Херсонській області благодійного фонду «Стабілізейшн Суппорт Сервісез»
Знайти житло для ВПО – квест сьогодення
Пошук житла для ВПО залишається однією з ключових перепон для евакуації з прифронтових регіонів. Попри наявність пропозицій на ринку оренди, доступ до них часто обмежений для родин із дітьми, тваринами або низьким рівнем доходу.
«З тваринами заборонено», «Бажано без дітей», «Тільки для сімейних пар» – такі примітки регулярно бачать херсонки, переглядаючи оголошення. У результаті стандартний процес пошуку житла перетворюється на складний і тривалий відбір, де значна частина родин отримує відмови ще на етапі першого звернення.
«У мене не лише син з інвалідністю, а й літня мама та ще восьмеро котів. Ви уявляєте, як зараз знайти житло з тваринами та дитиною? Я – ні. Складається враження, що у власників немає ні дітей, ні домашніх улюбленців. Я переглядаю сторінки ріелторів у соцмережах, варіантів у Миколаєві начебто багато. Але щойно пишу, що маю дитину з інвалідністю і тварин – одразу отримую відповідь: «Вибачте, мусимо відмовити». І жодних пояснень, бо це їхня власність», – каже пані Марія.
Водночас скорочення безоплатних варіантів житла після першого року повномасштабної війни ще більше ускладнило ситуацію. Якщо раніше частину переселенців приймали безкоштовно, або дозволяли жити сплачуючи лише комунальні послуги, то нині переважає виключно комерційна оренда.
«Ми розглядаємо тільки Миколаїв, бо це близько до дому і знайоме місто. Але ціни стартують від 8 000 гривень. А це одразу потрібно сплатити близько 20 000 – перший і останній місяць плюс ріелтор. Де взяти такі гроші, якщо ми живемо на мінімальні виплати?», – додає Марія.
10-річна Софійка разом із улюбленцем родини — котиком. Якщо сім’я і вирішить переїжджати, тварину в жодному разі не залишать. Джерело: архів родини Остапенків
Додатковим фактором є обмежений вплив державних виплат. Суми для ВПО у дві-три тисячі гривень на людину лише частково покривають базові витрати і не дозволяють самостійно забезпечити оренду житла.
«У мене четверо дітей і тварина – не всі готові здавати житло такій родині. А якщо й погоджуються, то ціна така, що працювати доведеться лише на оренду. Моя знайома, яка виїхала з Херсона, за два роки десять разів змінювала житло – це постійний стрес і для дорослих, і для дітей, – каже пані Ірина. – Та і я чую від знайомих, що до переселенців ставляться несерйозно або з обережністю – вважають, що ми тимчасові і можемо будь-якої миті поїхати».
Вплинути на умови та ціни, які виставляють орендодавці у правовому полі неможливо, говорить Наталя Юрченко, юристка мобільної бригади у Херсонській області Благодійного Фонду «Стабілізейшн Суппорт Сервісез»:
«Якщо говорити про оренду житла, то відмови родинам із дітьми чи тваринами складно назвати дискримінацією. Це приватна власність, і власник сам визначає умови користування. Жодного механізму, який би змушував здавати житло певним категоріям людей, немає. Можна хіба перевірити добросовісність орендодавця – чи укладає договори, чи сплачує податки. Обов’язково укладайте договір оренди навіть якщо житло здають «по знайомству»: брак договорів має прямі наслідки. Людина не може оскаржити несправедливе підвищення орендної плати, не може захиститися від раптового виселення, а також не може розраховувати на тривалий термін. Якщо ж ідеться про місця тимчасового проживання, то там відмовляти родинам із дітьми не мають права. Щодо тварин – усе залежить від правил конкретного закладу. Після евакуації варто одразу звертатися до місцевої влади – обласної, міської чи селищної, – щоб отримати інформацію про доступні варіанти».
Юристка Наталя Юрченко консультує херсонку, яка звернулася по допомогу
Де знайти житло і що важливо знати
В Україні внутрішньо переміщені особи мають право на безкоштовне житло від держави або можуть самостійно шукати помешкання. На сайті “Дія” радять спочатку визначитися з областю, куди плануєте переїхати з родиною, а також заздалегідь знайти житло. Для пошуку прихистків скористайтеся проєктом «Там, де вас чекають» від Мінцифри, Офісу Президента та «Укрзалізниці»: https://booking.help.gov.ua/
На інтерактивній мапі доступна інформація про вільні місця, контакти центрів для евакуйованих, а також варіанти тимчасового чи постійного житла. Рекомендується уточнювати умови проживання, систему розселення, транспорт і наявність волонтерської допомоги.
Також корисні ресурси: «Допомагай» — https://dopomagai.org/ (перевірені оголошення та гаряча лінія: 0 (800) 332-238) «Турботник» — https://t.me/turbotnyk_bot (пошук житла та допомоги через координаторів)
Обов’язково підготуйте інформацію про себе, щоб процес поселення пройшов швидко та злагоджено. Потрібно мати документи, що підтверджують особу, а також заздалегідь продумати умови проживання. У контакт-центрах зазвичай уточнюють: кількість осіб, стать і вік; наявність домашніх тварин; орієнтовний термін перебування; потребу в медичній або психологічній допомозі; потребу в гуманітарній допомозі (одяг, засоби гігієни тощо); необхідність транспорту до місця поселення; дату прибуття.
Третє – пам’ятайте про безпеку. Щоб уникнути шахрайства, шукайте житло лише через офіційні контакт-центри та перевірені організації. Не довіряйте випадковим оголошенням в інтернеті, не погоджуйтеся на передоплату та не передавайте свої документи. Обов’язково укладайте угоду з власником житла. Якщо ви стали жертвою шахрайства, зверніться до поліції за номером 102. Також майте на увазі, що органи місцевої влади не мають права вимагати оплату за поселення. Про випадки корупції можна повідомити в поліцію або на гарячу лінію НАБУ: 0 (800) 503-200.
«Прихисток» як варіант: що це і як працює
В умовах, коли оренда житла для переселенців залишається малодоступною, однією з альтернатив є державна програма «Прихисток». Це державний сервіс (https://prykhystok.gov.ua/ ) для пошуку безоплатного житла ВПО та отримання компенсацій власниками житла, що розміщують переселенців. Власники отримують близько 450 грн/міс за особу, а виплати зараз адмініструє Пенсійний фонд України, часто автоматично продовжуючи їх на 6 місяців
Механізм працює досить просто: власник житла приймає переселенців без оплати за проживання, натомість отримує щомісячну компенсацію від держави за кожну розміщену особу. Для ВПО це означає можливість знайти тимчасове житло без необхідності одразу сплачувати оренду.
Окрім житла, на платформі https://prykhystok.gov.ua/ можна знайти інформацію про роботу для ВПО та ветеранів.
У Херсоні є організації, які допомагають відновити документи, компенсувати витрати на їх оформлення або підказують покроковий алгоритм дій.
- +380503157598 – гаряча лінія ЦНАП або [email protected]
- 0 800 332 740 – гаряча лінія Благодійного Фонду «Стабілізейшн Суппорт Сервісез» (у Херсонській області працює мобільна бригада)
- 0 800 302 007 – гаряча лінія Норвезької ради у справах біженців в Україні.
- 0 800 330 951 або 0 800 101 102 – гаряча лінія Херсонської ОВА.
Автори: Ірина Мєзєнцева та Поліна Дайнега
Цей матеріал створений у співпраці з Центром прав людини ZMINA
