«Повернутися на згарище»: історія херсонської письменниці та майстрині Тетяни Гладиш, яка втратила все, крім надії 

«Моя кімната. Пожежа оголила стіни аж до камінної кладки. Але на одній стіні вгадується блакитна побілка, а під стелею навіть збереглися фіалки, які мій тато малював ще до мого народження. Таким оздобленням він прикрашав і наш дім, і будинки родичів. Я запам’ятала добре гвоздики під стелею тітчиної зали, а ось братки, що стільки років ховалися то під шпалерами, то під модними євроремонтами у моїй кімнаті – стали справжнім одкровенням», – херсонська письменниця та майстриня Тетяна Гладиш.

Це один з кількох десятків дописів відомої у Херсоні письменниці та майстрині Тетяни Гладиш про залишки життя до 24-го лютого 2022 року. Її село, Посад-Покровське, за кілька тижнів після повномасштабного вторгнення росії опинилося на лінії фронту та стало епіцентром жорстоких боїв. Нині разом з батьками жінка намагається відновити втрачений дім та сад, а також колекцію вишиваних і написаних робіт. Своєю історію пані Тетяна поділилася із командою Херсон плюс. 

Тетяна Гладиш на фоні свого зруйнованого будинку та ті самі фіалки, які збереглися 

Посеред двох вогнів 

До вторгнення РФ на територію України Тетяна Гладиш разом з батьками проживала у селі Посад-Покровське, що входить до складу Чорнобаївської громади і розташоване в близько 30 км від Херсона. Тетяна з дитинства хворіє на недосконалий остеогенез, через що пересувається на милицях. Проте це ніколи не зупиняло її впевнено йти до здійснення своїх мрій й бути для багатьох взірцем для наслідування. Журналістка, письменниця, художниця, майстриня, спортсменка… Цей перелік можна довго доповнювати. 

«Було багато справ. Я працювала дистанційно, брала учать в різних культурно-мистецьких заходах Херсона, а ще кілька разів на тиждень плавала у басейні, щоб підтримувати здоров’я, – розпочинає нашу розмову Тетяна. – Напередодні всіх цих буремних подій я захворіла, тому особливо не цікавилася новинами. Звісно, чула про завислу в повітрі загрозу, але мені не вірилося. Та коли 24-го я прокинулася о 5-тій ранку від вибуху – перша думка була, що усе почалося». 

Попри температуру і хворе горло Тетяна хотіла виїхати з рідного села одразу, навіть зібрала валізи з документами та речами. Але батьки відмовлялися їхати, не хотіли полишати будинок та налаштовували себе на краще, мовляв, перечекаємо трохи.

«В той самий час траса за селом гуділа від кількості машин з боку Херсона, люди виїжджали. Я знала, що це правильне рішення, бо село знаходиться в стратегічній за логістикою точці, бо через нього проходить траса на Миколаїв й тут відбуватиметься щось страшне», – не приховує Тетяна Гладиш. 

Відмітимо, що жінка могла виїхати самостійно, адже керує автівкою. Однак вона вирішила не полишати рідних і лишилася з ними. На жаль, усі найгірші передбачення Тетяни справдилися і за кілька тижнів село Посад-Покровське стало однією з найгарячіших точок на південному напрямку.

Тетяна Гладиш з батьками

«Перші два тижні ми просто зачаїлися вдома. Сусіди казали різне, в тому числі про розстріляні цивільні машини, тому ми вже не наважувалися виїжджати. Всі ці дні майже не було тихо, бо все, що летіло на Чорнобаївку та Миколаїв, пролітало над нами, а по трасі за селом йшла російська техніка. 14-го березня ми побачили українські танки, ЗСУ вдалося відігнати окупантів з села. Це була справжня ейфорія, бо це НАШІ. Але ворог був зовсім недалеко і страх не полишав нас. За дві години стався обстріл нашої вулиці, російські військові били з сусіднього села, майже впритул», – ділиться пані Тетяна. 

Після цього обстрілу в Посад-Покровському зникло світло, газ та мобільний зв’язок. Люди готували їжу на вогнищах і не могли зв’язатися з рідними. З кожним днем ставало все гірше, російські військові завдавали удари по селу всіма можливими снарядами. Зокрема, авіабомбами окупанти знищили місцеву школу та Будинок культури, частково пошкодили дитячий садок. 

Руйнації Посад-Покровського внаслідок російських обстрілів

«Підвалу в нас немає, а льох такий, що від прильоту поруч легко зруйнується, загалом таких в селі більшість. Та й деякі односельчани, які ховалися там з початку повномасштабної війни, сильно захворіли через холод. Тому ми бігли з батьками до коридору, лягали на підлогу, вкривалися ковдрами і молилися. Підлога під нами буквально «танцювала», було дуже страшно. У дворі валялися різноманітні уламки від ракет, а один зі здоровенних шматків пробив дах у гаражі та погнув капот моєї машини», – згадує Тетяна Гладиш.

Коридор, в якому ховалася родина 

В таких умовах родина прожила два дні, а 16-го березня вони дізналися, що проїзд на Миколаїв тимчасово вільний. Тетяна розповідає – в чому були вдягнені, так і вскочили у машину: 

«Мені пощастило, бо я не розбирала валізи з 24-го, а батьки практично нічого не взяли, вкинули поспіхом декілька речей і все. Перші думки, коли ти вириваєшся з цього жахіття – заїхати «світ за очі». Ми ж зупинилися в місті Збараж, Тернопільська область, де в нас були рідні». 

«У будинок було пряме влучання»

Виїзд родини врятував їм життя. Їх будинок згорів вщент. За словами сусідів, це сталося посеред літа 2022 року вночі, тому загасити пожежу не було можливості. 

«Я гадаю, що це було пряме влучання. Бо коли ми розібрали залишки будинку – помітили характерний слід від снаряду. Загалом будинок не підлягає ремонту: даху немає, а стіни мають тріщини. Необхідно зносити та будувати все заново. Крім того, сильно пошкоджені гараж, два сараї та літня кухня. Єдина будівля, яка вціліла – маленький курятник. Ми навіть жартували з батьками, що ховатися потрібно було у ньому, а не в коридорі за правилом «двох стін». Не залишилося і сімейного бізнесу – продуктової крамниці, яка знаходилася за кілька метрів від дому. Вона згоріла через кілька тижнів після будинку», – ділиться Тетяна Гладиш.

Будинок та подвір’я родини до повномасштабної війни та нині 

Весною цього року батьки Тетяни ухвалили рішення повернутися додому. В перші дні вони ночували у машині на вулиці, адже все подвір’я було засипано уламками снарядів та залишками згорілого будинку. Потім волонтери допомогли їм з тимчасовим ремонтом літньої кухні: вставили вікна та двері, перекрили профілем дах. І вони почали жити там.

«Нам ще видали модульний будинок і там також можна ночувати влітку. Батьки вже розчистили усі завали, посадили на городі картоплю та почали приводити до ладу наш трояндовий сад. Але це звичайно не те. Батьки усе своє життя вклали у цей будинок та господарство. Все завжди було доглянуте, впорядковане та охайне. Коли вони побачили, що залишилося від їх колишнього життя – плакали. Я ж намагалася триматися заради них, не додавати їм відчаю та смутку», – не приховує пані Тетяна.  

Пані Тетяна разом з подругою Оленою Маляренко на фоні свого зруйнованого дому. Фото: Ігор Івершень

Відбудова села розпочалася за державною програмою

За словами Тетяни Гладиш не кращою є і загальна ситуація в Посад-Покровському. Знищено понад 90% всіх споруд, вцілілих будинків одиниці й такими тут називають ті помешкання, де хоча б збереглися стіни та дах. У селі є світло та інтернет, а от з водо- та газопостачанням ситуація залишається складною. Водопостачання є лише у частині села. Відновити газопостачання наразі неможливо.

Зруйнований будинок родини 

Процес відбудови населеного пункту почався після деокупації правобережної частини Херсонщини.  Посад-Покровське увійшло до державної програми з відновлення зруйнованих сіл, яке здійснюватимуть за принципом «краще, ніж було». Жителі села покладають великі надії на державу у питанні відновлення житла. На думку більшості місцевих мешканців нині темпи реалізації програми відбудови Посад-Покровського дуже повільні. Багато моральних та фізичних сил йде саме на оформлення документів.

«Попри це люди повертаються до села й так само, як і мої батьки, намагаються щось ремонтувати власними силами чи за підтримки волонтерів. Відновити ж знищене самостійно – ми не зможемо. Занадто великі кошти. Тому поки не знаємо, що робити далі, якщо чесно. Сподіваємось на підтримку держави», – зазначає Тетяна. 

Як розповідає староста Посад-Покровського округу Чорнобаївської громади Сергій Кулаковський, до повномасштабної війни у селі проживало 2240 осіб. Наразі мешкає 800 людей, більшість з яких залишилися без даху над головою. Тимчасовим вирішенням проблем із житлом для тих, чиї оселі майже повністю зруйновані стали модульні будиночки від Шведської служби цивільного захисту. Наразі у Посад-Покровському їх встановили для 328 родин.  

Модульні будиночки у Посад-Покровському

«Хочу, щоб мої роботи залишилися після мене»

Разом з будинком згоріла колекція вишиваних та написаних робіт Тетяни Гладиш. Не приховує, розуміння того, що роботи, в які ти вкладав стільки часу, зусиль і душі, зникли в одну мить – важке. Тож нині майстриня намагається відновити втрачену частину свого творчого життя. 

«Останні роки я вишивала тільки маленькі твори, берегла свій зір. Але, коли я приїхала до Тернопільської області, перше, що зробила – придбала матеріали та почала вишивати. Добре, що мої роботи до війни дарувались та продавалися, таким чином десь щось збереглося. Це насправді щастя. Проте мені хочеться створити щось нове, поки дозволяє час та здоров’я й тим самим відновити себе. Дуже хочеться, щоб мої твори залишилися після мене», – пояснює пані Тетяна. 

Майстриня хоче відновити втрачену колекцію вишиваних робіт

А ось на запитання про те, на яку діяльність найбільше вплинула війна – Тетяна без жодних вагань відповідає, що на письменництво: 

«Прозу після 24-го лютого я не пишу взагалі, просто не можу її з себе «видавити». Мені запропонували один дитячий проєкт і я спочатку погодилася, бо обожнюю створювати щось для малечі, раніше це вдавалося мені легко. Але за півтора місяця не вийшло написати жодного рядку і я відмовилася. Натомість вірші я продовжую писати. В них відображається і мій виїзд, і життя в чужому місті, і втрата будинку. Тобто все одно події довкола відгукуються в цих роботах». 

Приклади віршів Тетяни Гладиш   

Новостворені вірші Тетяни Гладиш вже були опубліковані в межах багатьох проєктів. Наприклад, у збірці робіт жителів області «Херсонщина. Арт-спротив» – спільної ідеї письменницько-музичного заходу «Поетична шафа» та мистецького проекту «ЛітТЕРРА без меж». До книги увійшли україномовні твори пані Тетяни про війну та евакуацію з рідного села. 

Вірші письменниці увійшли до збірки «Херсонщина. Арт-спротив»

З початку повномасштабного вторгнення Тетяна Гладиш не припиняла і малювати, навіть обстріли не заважали художниці. Творчість відволікала її від страшної реальності. 

«Після виїзду до Тернопільської області я малювала здебільше графіку, бо усе що взяла із собою – блокнот та олівець. Фарби й папір для малювання в мене з’явилися лише після переїзду до Одеси. Допомогли місцеві художники, за що я їм вдячна. В мене відкрилося друге дихання і нині я малюю безперестанку. Це розвантажує емоційно й допомагає розвивати свої вміння», – ділиться пані Тетяна.

Приклади графічних малюнків художниці 

Відмітимо, що своїм мистецтвом Тетяна Гладиш допомагає й іншим. Зокрема, влітку мисткиня провела благодійну акцію з розпродажу акварельних малюнків, формату А5.

«Ідея виникла раптово, на другий день катастрофи на Каховській ГЕС. Я побачила допис знайомої журналістки про те, що одна з одеських організацій рятує тварин із затопленого Херсона, надає їм медичну допомогу та допомагає знайти старих чи нових господарів. І я вирішила допомогти цим волонтерам», – говорить пані Тетяна. 

На своїй сторінці у Фейсбук художниця виставила вісім робіт за символічною ціною в 75 гривень. Вже за кілька годин всі вони були придбані, при цьому люди платили за малюнки значно більшу ціну.

Приклади акварельних малюнків пані Тетяни

Попит на подібні «аукціони» не зник. Завдяки репостам допису про Тетяну Гладиш дізналося багато людей і вони почали звертатися за новими малюнками. Тому художниця запевняє, це не остання подібна ініціатива: 

«Потреба у підтримці інших нікуди не зникає. Через свій стан здоров’я я не можу допомагати фізично, а ось творчістю – можу. Особливо тваринам, людям зі статусом ВПО чи бійцям, яким потрібна реабілітація. Бо всі ці теми мені знайомі особисто… Тому я це роблю і дуже рада, що можу бути корисною».

«Мобільна виставка у кишені»

Під час підготовки матеріалу до публікації нам стало відомо, що Тетяну Гладиш запросили до участі в міжнародній виставці-продажу маленьких картин у форматі АСЕО, який пройде у містах Одеса (Україна), Вроцлав (Польща) та Берлін (Німеччина). Особливість експозиції зчитується у її назві «Мобільна виставка у кишені»: АСЕО або ATС є абревіатурою від «Art Cards, Editions and Originals» та є міжнародним форматом маленьких оригінальних картин. Зазвичай такі малюнки мають розмір 2,5 на 3,5 дюйми (64 х 89 мм) та можуть бути виконанні у будь-якій техніці. А ще АСЕО підписані на звороті автором, тож являють собою насправді унікальний витвір мистецтва.

«Для мене це дійсно був перший досвід такого малюнку, як і для багатьох інших митців. Та коли організатори виставки донесли ідею – ми просто загорілися. Що може бути більш чарівним, ніж маленька картина, яка поміщається в долоні? Така, яку можна подарувати близькій людині або зберегти для себе як скарб. Така, що створена з любов’ю та майстерністю художника. На мініатюрних полотнах оживають вулиці рідного міста чи селища, здається, що пахне цвітінням вишні та трояндами», – натхненно розповідає пані Тетяна. 

Загалом участь у виставці братиме 40 художників з України, Німеччини, Франції, Польщі та Іспанії.

«Моя серія робіт присвячена Херсонщині. Я зобразила багато місць нашого регіону:  Херсон, Залізний Порт, Станіслав, Джарилгач, Дніпровські плавні. Це місця, які я згадую з особливим теплом та які хочу знову побачити під мирним небом», – зазначає Тетяна Гладиш.

Малюнки з «Мобільної виставки у кишені»

Автор: команда «Херсон плюс»

Можливо, вам також сподобається…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *