Грабують та затоплюють музеї, спалюють українську літературу та підручники, проводять незаконні археологічні розкопки – росіяни намагаються знищити культурну спадщину України.
З початку повномасштабного вторгнення цілями агресора стали понад 900 об’єктів історії та культури. Крім того, в окупації перебуває понад 20 тисяч пам’яток культури національного та місцевого значення.
Чи є шанс на порятунок та відновлення і як треба діяти вже сьогодні? На прикладі відродження творчого спадку художниці з Херсонщини Поліни Райко ми розкажемо, як творча спільнота втілює нові підходи до культури пам’яті, як підштовхує владу на законодавчому рівні навести лад із фіксацією втрат історичних та культурних цінностей.
Не зітхати про втрачене, а відроджувати…
Поліна Райко – українська художниця-аматорка в жанрі наївного мистецтва, уродженка міста Олешки, яка почала малювати в 69 років. Перша її робота – зображення білого голуба на хвіртці. А вже за кілька років вона розписала майже все, що можна: власний будинок, дроти, піч, літню кухню, паркани, гаражні ворота. У своїх роботах Поліна поєднувала фантастичні та реальні світи, в яких панує гармонія між природою і людиною. У 2004 році художниця померла, а її будинок став культурною спадщиною, куди приїздили люди з різних куточків світу для ознайомлення з унікальною творчістю.
Розмальований будинок Поліни Райко в Олешках за мирних часів
Через повномасштабне вторгнення культуру відсунули на задній план. А згадали про Поліну Райко та її дім-музей вже на другий рік війни, коли росіяни підірвали Каховську ГЕС та затопили спадщину художниці. У своєму Facebook представник Херсонського обласного благодійного фонду ім. Поліни Райко, художник Семен Храмцов опублікував кадри зруйнованого будинку. Світлини стали одним із яскравих символів злочинів росії, спрямованих на знищення української культурної спадщини
«Це траур! Прислали відео з будиночка Поліни Райко… Більшість внутрішніх стін обвалилися, тепер це жахливий опенспейс… Фресок десь 30-40% (зі стелями) збереглося, але «стіна з сестрами» повністю втрачена. І по ходу «муж-рибак», медсестра… все що нижче… Коти – наполовину, «дорога в рай» теж… Не знаю, скільки він так ще вистоїть», – написав Семен Храмцов.
Такий вигляд має будинок Поліни Райко після підриву Каховської ГЕС та затоплення. Джерело: Семен Храмцов
Саме після цих дописів увага до Поліни Райко та її творчості зросла у кілька разів. Зі слів керівниці Центру культурного розвитку «Тотем» Олена Афанасьєвої, про феномен Поліни Райко заговорили не лише в Україні, але й у світі – проте переважно як про спадщину, постраждалу від війни. Олені це не дуже подобається.
«Якщо будинок був би законсервований, може, розписи б так не посипалися. Але ж 20 років фактично нічого не робилося. Поліна Райко неодноразово наголошувала, що треба свій біль перетворювати на красу, і тоді ми зможемо щось змінити. Необхідно трансформувати цю гірку історію у творчу енергію. Треба зробити так, щоб мистецький спадок Поліни Райко був, є і залишився для нас живим джерелом натхнення», – каже Олена Афанасьєва.
Центр культурного розвитку «Тотем» спільно з міжнародними організаціями вирішили не зітхати про втрачену спадщину Поліни Райко, а перетворювати її на феномен живої української культури. І вже у лютому 2024 року презентували громадськості проєкт «Насіння Поліни Райко». У рамках цього проєкту проводять унікальні онлайн-воркшопи, під час яких генерують ідеї практик, які звертаються до спадку Поліни Райко.
Зустрічі у рамках проєкту проводять в режимі онлайн. Люди різних професій більше дізнаються про бабусю Поліну. Джерело: Олена Афанасьєва
«Ми отримали 134 заявки на участь у проєкті «Насіння Поліни Райко». Були заявки від митців та бібліотекарів, від медійників та дизайнерів. Також від лікарів та бухгалтерів з рідних для Поліни Андріївни Олешок! – каже Олена Афанасьєва. – Тому ми розділили всіх на групи та проводимо окремі зустрічі, адже кожному треба надавати інформацію по-різному. І розуміти, як надалі люди використовуватимуть отримані знання».
За кілька місяців проєкту учасники створили десятки різноманітних ф’ючерсних проєктів, пов’язаних з творчістю Райко. Вони писали вірші, оживляли леопардів за допомогою віртуальної реальності, переносили малюнки на гарбузи та писанки.
«Навіщо ми взагалі придумали це «насіння»? Бо говорити про Поліну, про її будинок як про зруйновану, про знищену спадщину нам неприйнятно. Бо за медійною картинкою зруйнованої спадщини ми реально втрачаємо Поліну. Під час проєкту ми бачимо, як люди зі всієї України ширше починають дивитися на творчість художниці, генерують цікаві ідеї. Широка зацікавленість українським наївним мистецтвом доводить, що воно може бути ще однією точкою опори у відновленні/відвойовуванні нашої ідентичності», – додає керівниця Центру культурного розвитку «Тотем».
У рамках проєкту учасники створюють такі цікаві роботи, навіяні творчістю Поліни Райко
Про українську культуру треба кричати
Затоплений будинок-музей Поліни Райко на лівобережжі Херсонщини – мала крапля серед тисячі пошкоджених, знищених та викрадених пам’яток культурної спадщини України. За даними Міністерства культури та інформаційної політики, лише на Херсонщині пошкоджено 251 та повністю знищено 46 закладів культури, а також 136 культурних пам’яток зазнали руйнувань.
«Масштаби діяльності рф у грабіжництві, привласненні і знищенні об’єктів археології і музейного фонду можна порівняти лише з подіями другої світової війни, але головною рисою у цій сфері є не масштаб злочинів, а їх пропагандистський аспект. Свої «здобутки» в археології росія використовує в якості матеріальних підкріплень імперських наративів, що розповсюджуються серед територій, які зараз контролює рф», – каже експерт з охорони культурної спадщини ГО «Регіональний центр прав людини» Андрій Луцик.
Будівля художнього музею після обстрілів російських військових Джерело: Юрій Соболевський
Як з’ясувалося у Херсонському обласному художньому музеї реєстр робіт Миколи Пимоненка, Йосипа Бокшая, Марії Примаченко, Івана Айвазовського, Зінаїди Серебрякової та інших художників зберігався в паперових журналах записаний кульковою ручкою! А про електронні бази даних та хмарні сховища ніхто не чув. Окупанти вкрали з музею більше 10 тисяч творів мистецтва, а разом з ними й усі облікові фондові книги, де були зазначені й зареєстровані відповідні артефакти.
«Щоб говорити на всю Україну та світ про вкрадене чи знищене, необхідно мати докази. Ось саме в цьому випадку нам катастрофічно не вистачає повноцінного реєстру з фото, описом, місцем розташування наших культурних об’єктів. Тобто, щоб ми могли показати світлини до окупації і зараз. Підрахувати колекції до окупації і зараз. Ми повинні апелювати фактами», – каже пан Андрій.
Порожні архіви музею Олексія Шовкуненка у Херсоні. Джерело: видання NIKCENTER
Творча спільнота переконана, навіть попри війну ми маємо змусити владу навести лад в українській культурі. Адже систематичне відсування культури на останні місця призводить до того, що наші здобутки красуються в музеях окупованого Криму чи росії.
«Дієві результати можуть дати тільки європейські санкції та суспільний осуд. Уникнення наукової та культурної співпраці з російськими інституціями, розірвання стосунків та ділових відносин у сфері культури. Це – важливіше за арешт майна. Тобто, вчений, який здійснював незаконні розкопки в Криму, не повинен більше займатись науковою діяльністю ніде в Європі, як і інституція, від імені якої він здійснює таку діяльність», – наводить приклад Андрій Луцик.
Насіння української культури розлітається світом
Доки формують бази та проводять розслідування, громадські діячі та культурологи не втрачають час та розкидають насіння української культури, яке проростає далеко за межами України.
Відтак яскраву хустку з «леопардами» Поліни Райко показав у штаб-квартирі ООН французький режисер Бернар-Анрі Леві під час допрем’єрного показу документального фільму «Слава героям» про війну росії проти України.
«Це екзистенційна війна. Коли йдеться про екзистенційну війну, це означає війну за культуру. Ця хустка – частина душі України, і я ношу її в кишені саме з цієї причини», – пояснив Бернар-Анрі Леві.
Згодом у цій хустці засвітилася й французька акторка Єва Ґрін.
Крім того, на Лондонському тижні моди презентували колекцію, на яку надихнула творчість Поліни Райко. Як повідомляє портал JetSetter, дизайнерка Надю Дзяк створила одяг за мотивами живопису художниці з Херсонщини.
«Мені захотілося перенести її картини на наші сукні, перенести цей настрій. Зрештою, майбутнє нашої країни будуватиметься на фундаменті збереженої та віднайденої культури. І тому ми маємо з усією любов’ю плекати наш мистецький спадок. Навіть якщо його змило водою», – поділилася Надя Дзяк.
Захистити об’єкти культурної спадщини від знищення та повернути вкрадене
Як і коли можна буде повернути культурні цінності, що були вкрадені з херсонських музеїв росіянами під час окупації, не знає навіть т.в.о. міністра культури та інформполітики України Ростислав Карандєєв. Під час пресконференції в Херсоні він наголосив, що Україна досі повертає культурні цінності, які були втрачені під час Другої світової війни, мовляв, це дуже тривалий процес.
«Досі повертаємо в користування та володіння української держави культурні цінності, які вивезли ще за часів Другої світової війни. Багато чого ще навіть не можемо знайти, але робота над цим триває і міжнародний пошук не зупиняється. Можемо тільки здогадуватися, скільки часу доведеться витратити, щоб віднайти те, що вкрали росіяни під час цієї російсько-української війни», – каже пан Ростислав.
Аби хоч якось навести лад із фіксацією втрат вже розроблений державний реєстр пам’яток – нерухомих об’єктів культурної спадщини «єПам’ятка». Наразі по Україні є орієнтовно 140 000 пам’яток, і понад 100 000 вже внесли в систему. Це об’єкти культурної спадщини у галузі архітектури, археології, історії, монументального мистецтва, науки і техніки, ландшафту та садово-паркового мистецтва. З першого січня 2024 року реєстр працює в тестовому режимі, його наповненням займаються представники обласної влади. Незабаром його мають зробити доступним для користування всіх бажаючих.
Автор: команда “Херсон плюс”
