ТАЄМНИЧИЙ СВІТ ЛЯЛЬКИ-МОТАНКИ

Лялька-берегиня, подорожниця, трав’яничка… в українській культурі існують десятки різновидів та найменувань прадавнього оберегу ляльки-мотанки. Сьогодні їх історію знають не всі, проте традиція  живе… Її зберігають народні майстрині.

Викладач декоративно-прикладного мистецтва Олена Колодич про ляльки-мотанки знає багато. Свого часу вона захистила магістерську роботу на відповідну тему, проте пані Олена їх і виготовляє. Наукова частина залишається позаду, коли у руки потрапляє тканина та нитки, ділиться майстриня.

Нам же розповідає, із чого оберіг складається: “Лялька – це у нас голова, тулуб і спідничка. Але ми не бачимо рук, не робили ляльці і ніг. Це робили навмисно, аби лялька не пішла, не забрала і не унесла. Ляльку ставили у червоному куті, десь позаду ікон. Тут уже йде поєднання нашої язичницької та християнської культури. Оберегову ляльку не дозволяли брати чужим людям в руки”.

Майстриня Ольга Павленко про ляльки-мотанки готова говорити годинами. Тим більше, що цей атрибут пов’язує із таким явищем, як “українськість”. Вона називає себе українською кримчанкою. Із російською окупацією Криму миритися не могла… долю вирішила облаштовувати на Херсонщині. На південь України приїхала разом із родиною. Тут і продовжила своє творче ремесло – виготовляти ляльки-мотанки.

За фахом я психолог. Усе своє життя прожила в Криму. Але у зв’язку із анексією, змушена була усе залишити і виїхати. Із лялькою-мотанкою  познайомилися у своєму дитинстві. Моя бабуся, білоруска, робила мені ляльки-мотанки зі свого одягу. Але тоді я не розуміла, що це і що вона має якесь сакральне значення. Мені просто було тепло і приємно із ними гратися. Кожна лялька, яку робила бабуся, була неповторна. Свідомо лялька-мотанка прийшла у моє життя, напевно, років 10 тому. Одного разу мене, як психолога, запросили на майстер-клас із виготовлення такої ляльки. Акцент зробили на енергетиці атрибуту. І відтоді мені стало дуже цікаво, я почала розвиватися у цьому напрямку, шукати інформацію”.

А от Надіша Джібладзе просить називати її лялькаркою. Говорить, що звання майстрині треба заслужити. Вона також виготовляє ляльки-мотанки. Проте прийшла до цього ремесла випадкова – її історія скоріше нагадує сценарій фантастичного фільму.

Стала я лялькаркою зовсім несподівано. Одного разу, було це кілька років тому, я бігла додому і потрапила у грозу, у мене влучила блискавка. Було дуже боляче, наче ти потрапляєш під струм… після цього я почала бачити ляльки. Коли я брала тканину до рук, особливо, якщо це була канва, речі, що залишилися після мами, бабусі, одразу виникала якась картинка. Я бачила цих ляльок. Вони були схожі на яскравих дівчат, які можуть дати те, чого людина бажає. Коли я над лялькою працюю, я прошу небеса, аби вони дали новій господарці світла, мудрості і любові її душі, а потім прошу усе те, чого б сама хотіла”.

Зі слів Олени Колодич, лялька-мотанка – не тільки український атрибут. Її виготовляли усі слов’яні – їх значення було подібним – оберігати. “Я не знаю таких культур, які б ляльок не виготовляли. Можливо вони інакше виглядають, мають інший одяг чи прикраси, але зміст залишається. Ми усі чули про африканських ляльок “вуду”. Так от в українській культурі є своєрідний аналог цій ляльці – називають її лялька-спіраль. Спіраль повинна бути закручена за годинниковою стрілкою – розгортатися. Але, якщо у людини нехороші помисли, вона може зробити ляльку навпаки”.

Історія ляльки-мотанки дуже давня. Коріння цього атрибута сягає часів Трипільської культури. Відшукав її прототипи у цього народу відомий археолог Вікентій Хвойка. Трипільці були дуже розвиненою культурою. Вони вирощували льон та коноплі. Із них вже робити тканини і, як наслідок, ляльок.

Олена Колодич розповідає, що давні українці ляльки плели також із ниток і соломи. “… Взагалі плети із того матеріалу, що був під рукою або ж характерні для місцевості. Ляльки на півдні України робили більш із глини, плели із трав. Але, якщо підемо на західну, там буде вже інший матеріал. Демократичний підхід у виборі матеріалу сприяв й тому, що техніка виготовлення ляльки була проста і легка…”.

Майстриня Ольга Павленко пояснює, що виготовлення ляльки-мотанки, дійсно, процес не складний. Проте є свої тонкощі, про які завжди варто пам’ятати. Інакше замість оберегу отримаємо звичайну ігрову лялечку.

Для ляльки-мотанки ніколи не бралися нові тканини. Бажано також, аби була якась щаслива тканина, із якою у людини пов’язані приємні спогади. Лялька мотається червоною ниткою будь-якого відтінку. Це вважається оберегова нитка. Також нам можуть знадобитися стрічки, мереживо. Єдина лялька, де використовувалася нова тканина, це Коляда. У неї був маленький віник, аби вона вимітала усе зло з хати, а також дві валізочки, де зберігалися обереги”.

Класична лялька-мотанка має на своєму лиці обережний хрест або ж восьмикутну зірку алатир. Проте Надіша Джібладзе це правило у своїх ляльках трошки модифікувала: “Я не мотаю на обличчі ляльки хрест – я ставлю стрічку. Мої ляльки яскраво святкові і вони зовсім не відповідають традиційним уявленням про мотанку. Але скрутка моєї ляльки обов’язково класична. На цій скрутці я вже і мотаю обережний хрест. Ось тут, наприклад, у сімейних ляльках обережні хрести на кожній із лялечок. У бажанці він також є, але тут ви його не побачите. Він захований”.

Зі слів Олени Колодич, обережну ляльку робила найстарша жінка у сім’ї. Вона навчала своїх дочок, потім онучок. І так воно передавалося усе із покоління в покоління. Та ставилася уважно не лише до традиції, а і до матеріалу, із якого лялечку виготовляли. “Раніше із тканиною було не дуже, тому берігся кожен клаптик. Ляльку могли розкрутити, покласти у сундучок, а потім знову скрутити. Є, навіть, така ігрова лялька “на ложці”. Сіла родини вечеряти, поїли, ложки поклали у казан. Але ж ще довгий вечір зимою. Мати брала ложку, відкривала сундучок, брала тканину і прикрашала ложку. Діти погралися і полягала спати”.

Такі ляльки – ігрові. І особливих правил у їх виготовленні господиня не притримувалася. Проте, коли сідала за обережну ляльку, то, у першу чергу, прибирала усе, що може колотися або різати. Про це більш детально розповідає Ольга Павленко:

На самій ляльці ми нічого не ріжемо. Коли жінка мотає ляльку, вона мотає свою долю. Навіщо нам у долі дірки чи порізи? Якщо ж ви хочете прикрасити ляльку вишивкою, то вишиване оздоблення робиться заздалегідь, а потім вже використовувалася. Також ляльку слід мотати за годинниковою стрілкою – це означає розвиток. Якщо ж ми  на ляльці зав’язуємо вузлики, то їх повинно бути три. Аби взяти найкраще у наших предків, примножити сьогодення і передати це наступним поколінням”.

Викладач декоративно-прикладного мистецтва Олена Колодич додає, інформації про ляльки-мотанки дуже багато. І це добре, бо з’являється можливість своє хобі перетворити у корисну справу. Вдається і допомогти майбутньому власнику ляльки, якщо він звісно у її магічність вірить і докладає зусилля для здійснення омріяного.

Скільки ляльку не вивчай, усе одно бувають нові і нові. Коли виготовляють оберіг для родини, у якої не має дітей, беруть кукурудзяний качан і роблять ляльку. Цей ритуал називається “запрошення дитини у сім’ю”. При народжені дитини ляльку кладуть також у колиску, аби злий дух не забрав душу. На весілля робили ляльки подвійні – нерозлучники”.

А от Надіша Джібладзе зі своїми ляльками розмовляє. І майбутнім власникам оберегу також це радить робити. “Я звертаюсь до ляльки, коли мені щось треба. І мої ляльки виконують бажання, коли дуже чогось хочу. Але перешкоди виникають у всіх так чи інакше. Моя лялька допомогла мені поїхати у Литву. Там я зустріла і дуже багато важливих для мене людей”.

Ольга Павленко пояснює, до яких ляльок і в яких ситуаціях слід звертатися. Першою показує ляльку Частку. Вона виготовляється із ниток. У міфології є богиня Макош, вона виплітає долю. Також Макош має двох доньок – Частку і Нечастку. І якщо у людини відбувається щось негативне, то кажуть, що Частка забула про тебе. І аби життя налагодилося, то ляльку слід повісити  на стіну, косою доверху, аби сповістити всесвіт, що ви чекаєте кращої долі.

А ось лялька Подорожниця, – продовжує Ольга, – Вона особлива. Цю ляльку може тримати в руках тільки майстриня і людина, для якої вона виготовляється. Ця лялька оздоблена вишивкою і на ній ім’я людини, для якої вона змотана. У мішечку – обереги – сіль, мак і полин”.

Далі пані Ольга показує нам ляльку-трав’яничку. Її можна пом’яти і вона наповнить приміщення ароматами лікувальних рослин. Трави майстриня обирала за потребою.

А ось ця лялька перевертень і називається – Дівка-Баба. Я такої ляльки не бачила в жодній культурі. Коли дівчина ставала дорослою і готувалася стати нареченою, для неї виготовляли яскраву ляльку. Якщо ж її перевернути, то маємо ляльку-господиню”, – підсумовує екскурс ляльками пані Ольга.

От Надіша Джібладзе показує нам вже сімейні ляльки. “Це, наприклад, тато, мама і дві дівчинки. А є от тато із мамою, хлопчик і дівчинка. Такі ляльки ставали оберегом для окремої сім’ї. Також я роблю оберегову ляльку, яку називаю благодать семи ангелів. У мене вона семикоса красуня – кожна косичка відповідає сфері діяльності того чи іншого архангела”.

Взагалі ритуали стародавніх українців були пов’язані з природою, її циклами. Люди вірили у те, що природа – це і є бог. Вони їй поклонялися, намагалися задаровувати. Потрібен був дощ чи хороший урожай – на усе це робилася лялька-мотанка.

А от коли необхідне відбувалося, ляльку знищували. Їй дякували і відпускали. Олена Колодич розповідає, як прощання зазвичай відбувалося:

Наприклад, коли дитина хворіла, давали їй в руки ляльку, вона погралася, а на ранок її пускали по річці. У степу їх спалювали. У кожному селі, за селом, за територією, було спеціальне місце. Туди потім не можна ступати ногою. Іноді люди бояться, кажуть, ой хрест на обличчі. Я цього боюсь, я цього не розумію. Але я пояснюю, що хрест – це притягування добре, де стоїть ця лялька. І мене вірять. Я сама у це вірю”.

Автор Юлія Соломахіна

Можливо, вам також сподобається…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.