«Як нас зустріла Швеція? Це наче просте питання, але насправді дуже складне. Бо з одного боку, нас прийняли в такий складній період, допомогли зробити документи та надали всю необхідну підтримку. І ми будемо безмежно вдячні цій країні все життя. А з іншого боку, я не хочу аби складалося враження, що ми тут немов «вареники в маслі»: живемо виключно на отриману допомогу та мандруємо по всій країні. Ні, все зовсім не так прекрасно, і в українських біженців тут насправді багато проблем. Але тут, в порівнянні з Україною, на тебе не летить з неба ракета чи снаряд – і це найголовніший фактор для тимчасового проживання в Швеції», – херсонка Світлана Анедченко.
Вже півтора роки херсонська медійниця Світлана Анедченко проживає у Швеції. Саме ця держава та люди в ній стали для Світлани рятівною шлюпкою, щоб вберегти від війни та окупації свою сім’ю. Не приховує, вибір Швеції – щасливий випадок долі. Одна зі шведських родин вирішила надати притулок зовсім незнайомим для них українцям, і ними стали херсонці.
Як Швеція допомагає біженцям інтегруватися на новому місці? До чого доводиться призвичаюватися у побуті українцям? Та що нового для себе відкривають шведи, завдяки кулінарним вмінням нашої землячки? Про все це читайте далі у матеріалі.
Швеція, як шанс втекти від війни
Світлана Анедченко не приховує, її найбільшою помилкою було те, що вона не вірила в початок війни і була зовсім до неї не готова. Жодних складених тривожних валіз та накопичень на чорний день, лише багато особистих та робочих планів.
«Напередодні повномасштабного вторгнення ГО «Дороги вина та смаку Херсонщини», прес-секретарем якої я є, готували до відкриття великий проєкт. Він мав бути реалізований у співпраці з херсонським центральним ринком та об’єднав би багато підприємців, крафтових виробників і пересічних українців. Аналогів цьому задуму не існує до цього часу. Але 24 лютого на всьому цьому було поставлено велику чорну латинську букву «Z», – згадує пані Світлана.
Все що відбувалося після цього херсонка описує як життя виключно в режимі «виживання» та «взаємної допомоги». На порядку денному були питання де дістати продукти та чим нагодувати дитину. А після закриття аптек долалася проблема нестачі ліків для матері Світлани, яка є астматиком та гіпертоніком.
«Попри всі ці складнощі я взагалі нікуди не збиралася виїжджати. Я думала, що залишуся в Херсоні до його звільнення. І якби я була сама – певно б так і зробила. Але в мене 5-річний син, якому не можна пояснити всю небезпечність подій та змусити 24 години на добу перебувати в квартирі. Він хоче гуляти, грати, бігати… А коли з’явилася інформація про розтяжки біля філії «Суспільного», то моє серце перестало знати спокою зовсім. Я постійно контролювала кожен крок дитини на вулиці. І ось це зумовило появу перших думок про виїзд заради сина», – не приховує Світлана Анедченко.
Остаточне рішення херсонка прийняла тоді, коли на одному з проукраїнських мітингів російські військові затримали її чоловіка Олександра. Його побили і вибили кілька зубів. Таким чином дізнались в нього всі особисті дані: склад родини, місце роботи та адресу проживання. Те, що сталося далі Світлана називає лаконічно «пощастило». Після допиту Олександра викинули в очерет у мікрорайоні Корабел з мішком на голові та сказали рахувати до ста, а далі в нього вистрілять… Поки чоловік це робив – окупанти поїхали.
«Коли Олександр таки дістався додому, він сказав мені таку фразу: «Поки я рахував – в мене все життя пронеслося перед очима. Бо я розумів, що відраховую останні секунди свого життя». Тоді я зрозуміла, що тягнути далі немає куди. Це питання часу, коли вони знову приїдуть за ним. Так я перестала відпочивати і вночі, постійно слухаючи чи не під’їжджає машина в найкращих традиція НКВД», – додає пані Світлана.
І тут родині написали знайомі з Києва, яким в свою чергу теж написали знайомі зі Швеції. Ця сім’я була готова прихистити українців в своєму будинку, повністю забезпечити проживання на перший час, а також допомогти фінансово доїхати до них. Пропозиція стала досить несподіваною для херсонців, однак Світлана з Олександром довго не вагалися та вирішили їхати. Часу на збори особливо не було, тому взявши тільки одну невелику валізу на трьох вони виїхали з окупації наприкінці квітня.
«Я для себе усвідомлювала, що під час біди люди гуртуються та підтримують один одного. Та коли ти живеш десь далеко закордоном, в державі зі стабільними економічними й політичними умовами, маєш свої плани на кілька років вперед… І тут ти вирішуєш вийти з цієї зони комфорту, запросивши до себе чужих людей з чужої країни, з якими ти не спілкувався і не бачився жодного разу. Ти готовий надати їм дах свого будинку та свій стіл, при цьому розуміючи, що в кращому випадку вони просто подякують… Бо біженцям просто немає нічого запропонувати більше в якості подяки… Це безцінний вчинок! Я буду дякувати цим людям та молитися Богові за них усе життя», – говорить зі сльозами Світлана Анедченко.
Прихистила херсонців родина Камілла та Свен-Ерік Карлсони, які обидва є корінними шведами. За словами пані Світлани, до повномасштабного вторгнення їх нічого не пов’язувало з Україною та й вони особливо не цікавилися подіями в Східній Європі, максимум дивилися новини по телебаченню. Та почувши про війну вирішили не залишатися осторонь та прийняти українських біженців.
«Наша перша зустріч яскраво демонструє їх щирість та доброту. Ми дісталися до їх будинку опівночі, познайомилися похапцем та лягли спати. Це була середина тижня, тож зранку дорослі поїхали на роботу, а діти в школу. І ми прокинулися в абсолютно порожньому будинку. Уявляєте рівень довіри цих людей до нас… Це насправді вражає. І увесь час поки ми жили з ними – ми були як одна велика родина, вони були дуже уважні та делікатні до нас. Навіть зараз, проживаючи вже не з ними, ми підтримуємо спілкування та часто навідуємося в гості до наших шведських батьків, як ми їх називаємо», – ділиться Світлана.
Перші кроки українських біженців у Швеції
Херсонка зазначає, Швеція дійсно робить багато для українських біженців. Ця країна має досвід прийняття біженців з різних куточків світу. Тож тут діють напрацьовані роками відповідні механізми та програми, до яких поступово долучають і українців.
Першим кроком після приїзду до цієї держави йде обов’язкова легалізація. Якщо цього не зробити за 90 днів ти автоматично стаєш персоною нон грата, тому якщо тебе десь на цьому зловлять – відправлять додому з «вовчим квитком».
«Ми гадали, що зможемо оформити всі необхідні документи за кілька тижнів. Однак українці, які приїхали значно раніше за нас, попередили, щоб ми на це не розраховували. Деякі з них займалися цим вже 3-4 місяці. Тому, що шведи роблять все без стресу – це їх стиль життя «лагом». До цього також додаємо відсутність електронного обігу документів, замість цього тут виключно поштове листування. Тобто ти заповнюєш формуляр вдома та відправляєш його спеціалістам, вони розглядають й надсилають тобі відповідь. Якщо щось в твоїх документах їм не зрозуміло або чогось не вистачає – вони відправляють усе назад, і так все по колу. Зважаючи на те, як подібні процедури значно швидше відбуваються в нашій державі – це звичайно «дивує», – розповідає Світлана Анедченко.
Отриманння посвідки на проживання з тимчасовим захистом у Швеції дає право на невідкладну медичну допомогу, певну фінансову підтримку, шкільну освіту для дітей, працю в країні та місце проживання, яке надається Міграційною службою.
«Соціальна допомога дуже маленька. Її ледве вистачає на закриття всіх базових потреб. При цьому на дитину тут дають менше коштів, ніж на дорослого. Особисто для мене це дивно, бо дитині значно частіше треба купувати одяг й взуття. Також малечі потрібно їсти різноманітну здорову їжу. Важливо дотримуватися встановлених державою умов для отримання допомоги. Якщо ти щось порушуєш – залишаєшся фінансово сам по собі», – ділиться пані Світлана.
Що ж стосується житла. То спочатку всіх біженців заселяють в центри по типу гуртожитків, де вони можуть перебувати достатньо довгий час абсолютно безкоштовно. Коли ж ти вирішуєш, що вже маєш змогу жити окремо – можеш подати запит на надання соціального житла чи зняти квартиру самостійно. В обох випадках є своя специфіка.
«Відносно соціального житла, то найголовніший момент, що ти не можеш обрати населений пункт чи регіон. Ти будеш жити там, де запропонують. Якщо ж відмовляєшся, то тебе викреслюють з черги й другої пропозиції не буде. Швеція прекрасна країна, але на півдні більш розвинена інфраструктура та більше місць для роботи, ніж на півночі. До того ж тут значно холодніше. Та саме сюди наразі найчастіше заселяють людей. Бо, як я вже казала, Швеція достатньо довгий час приймає біженців з різних країн і південь вже просто переповнений», – пояснює Світлана Анедченко.
Краєвиди Швеції дуже різні
Багато нюансів має і процедура зняття житла. Адже шведська система оренди зовсім не така, як українська. Навіть шведи, збираючись переїжджати в інше місто, починають шукати помешкання за 9-10 місяців до цього:
«Ключова відмінність в тому, що обираєш не ти, а господар. Тобто тобі сподобалася квартира, ти її подивився і стаєш в чергу бажаючих зняти також це помешкання. А вже господар вирішує кому саме здати його. Тут важливу роль грає конкурентність: надати житло шведській родини з кредитною та репутаційною історіями або українській, якій немає нічого надати, крім довіри на слово про збереження майна. Тому зняти житло біженцям достатньо проблематично. Зазначу ще, що помешкання з усією технікою та меблями коштує дуже дорого. Значно дешевше орендувати «голі стіни». В таких квартирах завжди буде стояти мікрохвильова піч, плита та холодильник. Все інше, включно з плафонами та лампами, ти маєш дістати самостійно».
Особливу увагу Швеція приділяє родинам з дітьми. Малеча обов’язково має ходити в дитячий садок. Тільки якщо мати не працює – це становить лише 15 годин на тиждень, по 5 годин три дні в тиждень. Якщо ж мама працює, то дитина може перебувати у виховному закладі повний день, з 7 ранку до 18 вечора.
«Такий самий принцип зі школою. Якщо мати не працює, то дитина ходить тільки на уроки, влаштувати її в гуртки чи інші позашкільні заняття неможливо. І це дуже незручно для біженців. Першочергово тому що, з таким графіком складно з’їздити кудись по справам, на ту ж саму співбесіду», – зазначає Світлана.
Син пані Світлани, Гордій, у дитячому садочку Швеції
Мовне питання, як проблема інтегрування
Важливим фактором та водночас проблемою для українських біженців у Швеції стає мова. Крім державної, шведської мови, більшість місцевого населення вільно володіє англійською, тому гарний рівень цієї мови сприяє значно легшому та швидкому інтегруванню в суспільство. Знання мови допоможе і з працевлаштуванням. В іншому випадку – це зробити практично неможливо.
«Роботодавець має бути впевнений, що ти зможеш зрозуміти як клієнта, так і колегу. Тому пріоритет звичайно буде на того, хто гарно володіє англійською мовою. Ніхто не буде дивитися звідки ти… Саме тому, коли ти опиняєшся в статусі емігранта або біженця – треба забути соціальний статус, який ти мав в Україні. Ми були на зустрічах українців щодо пошуку роботи: 90% людей мали вищу освіту, з них 30-40% були з двома вищими. І люди не можуть влаштуватися на роботу, бо їх досвід в цій країні не підтверджений ніякими дипломами та характеристиками. Наприклад, аби працювати вихователькою в дитячому садку – необхідно мати відповідний шведський документ про освіту за цією спеціальністю. Без нього тобі запропонують мити посуд, збирати ягоди чи іншу роботу, яка не потребує кваліфікаційних документів. Тож фактично тут ти нуль. І тобі треба не просто починати все з чистого аркуша, а з попелу аркуша минулого життя», – говорить Світлана Анедченко.
Херсонка наводить приклад власної родини. Олександр володіє англійською мовою на високому рівні, а ось вона її забула за 10 років відсутності практики. Тому Світлані досить складно без знання шведської та з нульовим рівнем англійської вирішувати навіть поточні справи, де необхідно спілкуватися з місцевим населенням.
«На побутовому рівні я вже можу прочитати етикетки та інструкції на шведській мові. Бо знову ж таки практика! Але нещодавно в садочку вихователька почала щось розповідати, а я нічого не розумію. Тоді на допомогу прийшов син, пояснивши що зараз мені дадуть формуляр, який необхідно заповнити вдома і принести назад. Він взагалі вже може побудувати певні діалоги на шведській мові. Просто в цьому питанні дітям легше, в них немає «гальм» у вигляді граматики, синтаксису чи того ж правильного закінчення слова. І він ось так спілкуючись вже може зорієнтуватися краще мене. Ще один цікавий момент, я за місяць в Швеції побачила на дитячому майданчику більше національностей, ніж за всі попередні роки. Українці, пакистанці, індуси, китайці й так далі. І вся ця малеча якось знаходить спільну мову, граються та навіть співають разом», – не приховує пані Світлана.
Попри мовний бар’єр Гордій швидко знаходить нових друзів
Відставати від сина Світлана не збирається, і з вересня планує ходити на курси шведської як другої мови для іноземців. Це державні курси, які надають можливість по їх закінченню скласти іспит та отримати сертифікат про володіння мовою на певному рівні. Навчання є абсолютно безкоштовним.
«До вересня 2023 року в українських біженців не було можливості потрапити на цей курс, нас внесли до переліку лише зараз. Тому до цього українці здебільше вивчали шведську мову самостійно за допомогою Інтернету чи у спеціальних спрок-кафе (ред. мовне кафе). Це кафе для спілкування, куди шведи приходять за власним бажанням та приділяють свій вільний час для розмов з іноземцями. Вони навчають базових фраз для тематичних діалогів, а також пояснюють вимову і значення слів, як правильно будувати речення, тощо. Такі кафе існують як окремі заклади, так і при церквах чи бібліотеках», – зазначає херсонка.
Відмітимо, що попри всі складнощі інтеграції – шведи дуже добре приймають українських біженців та намагаються завжди їх підтримувати. Допомагає Швеція українцям і на відстані, спрямовуючі до нашої країни величезні об’єми гуманітарного вантажу. Зокрема, в багатьох місцевих супермаркетах стоять валізки з синьо-жовтим прапором, куди всі бажаючи можуть покласти щось з продуктів довготривалого зберігання чи засобів гігієни. І вони, за словами Світлани Анедченко, ніколи не бувають порожніми.
Швеція постійно підтримує українців
«А ще Херсонщина не чужа Швеції. В нас же є село Зміїївка, де проживають етнічні шведи. Так ось тут є окрема громада, яка опікується людьми в цьому населеному пункті з початку війни. Туди відправляють різноманітну гуманітарну допомогу на регулярній основі», – додає пані Світлана.
Швеція – Україна: головні відмінності
Світлана Анедченко не приховує, за півтора роки життя в Швеції її вразило багато приємних моментів. Серед них першочергово виділяє ставлення до дітей:
«Для мене Швеція назавжди залишиться країною щасливих дітей, бо тут все робиться для цього. В дитячих садочках та школах працюють чудові вихователі, як жінки, так і чоловіки. Багато сучасних безкоштовних майданчиків, я би сказала ігрових комплексів. Вони є в кожному дворі та біля всіх громадських місць. До речі, в Швеції бібліотека – не просто книгозбірня, а справжній культурний центр, де ніколи не буває порожньо. Пенсіонери читають книги, студенти навчаються, а діти розважаються. Навіть матусі з маленькими дітьми, від кількох місяців, мають свою комфортну зону для відпочинку».
Звертає увагу пані Світлана і на особливості родинного устрою шведів. В цій державі є три законні форми існування сім’ї. Перша – традиційна для України повна родина, де чоловік та жінка живуть в офіційному шлюбі. Друга – подібна до цивільного шлюбу, коли відносини не оформлюються навіть за наявності спільних дітей. А ось третя називається гостьовий брак. В цьому випадку тато з мамою не живуть разом, але чоловік регулярно приїжджає до своїх дітей.
«В такому разі, органи опіки контролюють цей процес. Вони мають знати, що цей чоловік тато цих дітей, а не просто скажімо так бойфренд жінки. Тобто держава дуже ретельно відстежує в яких умовах зростають діти, хто їх виховує та в яких взаємовідносинах перебувають батьки. Додам, що в Швеції є і матері-одиначки, тут це називають мамо-соло. І такій жінці не потрібно хвилюватися як вижити їй з дитиною, бо все необхідне надає уряд: матеріальну підтримку, зручні умови для праці та життя. Вона сміливо може будувати плани на кілька років вперед і може бути впевнена, що вони реалізуються», – зазначає Світлана Анедченко.
При цьому всьому шведи дуже трепетно відносяться до сім’ї та намагаються проводити разом всі традиційні свята, а ще не мають жодних гендерних стереотипів. Як приклад, херсонка наводить свято середини літа – Мідсомар, коли люди збираються на природі та влаштовують пікнік. Шведи прикрашають все у національних кольорах, а на столах обов’язково стоять квіти з прапорцями.
Мідсомар
«Уявіть величезна галявина, розміром з футбольне поле, повністю заповнена острівцями з килимків для пікніків. Так ось я не побачила жодного килимка, де була би тільки мама з дитиною. Це завжди або повні сім’ї, або з бабусями та дідусями чи всіма рідними. Тобто шведи дуже полюбляють сімейні свята й ніколи не нехтують можливістю зібратися усі разом Ще один важливий момент, коли розпочалася розважальна програма – в ній брали участь діти з татусями. Мами відпочивали, а батьки стрибали жабкою, танцювали, співали. І чоловіки не роблять з цього вчинку щось героїчне – для них це абсолютно нормально. Так само як і те, щоб в декретну відпустку пішов чоловік. Він займається вихованням дитини, поки дружина працює», – говорить Світлана.
А ось найбільш вагомою різницею в побуті між нашими країнами для пані Світлани стало відсутність у шведів звички робити запаси. Жодних камор із пакетом крупи, цукру, борошна чи консервних банок про всяк випадок. Теж саме і з консервацією. Тому що в них так просто не заведено – все можна придбати у крамниці в будь-який час.
«Це насправді і не дивно, бо країна багато століть не воювала і не має в своїй історії таких подій, як голодомор. В нас же це спрацьовує як програмний код, бо це завжди робили наші бабусі, а в свій час їх бабусі й так далі. І ось нещодавно ми зустрічались з нашими шведськими батьками та ще однією українською родиною. Наша шведська мама сказала гостям, що завдяки нам з чоловіком вони почали більш розумно підходити до закупівель продуктів та приготування страв, аби потім не викидати зайвого в смітник. Тож ми їх навчили заощаджувати. Я вважаю це здорово, що вони подивилися на цю тему з іншого боку», – не приховує Світлана Анедченко.
Досі не звикла херсонка і до шведського стилю життя «лагом», який поєднує в собі всього потроху: роботи, відпочинку, спорту, шкідливої та здорової їжі, тощо. Слідуючи цій філософії, все має бути в балансі та робиться дуже розміряно:
«Ми коли приїхали – дуже вирізнялися серед місцевого населення. І хоча я завжди вважала себе спокійною людиною, не швидкою, не темпераментною – мої шведські батьки зовсім іншої думки. Так Свен-Ерік одного разу сказав Олександру, що коли він бачить як я спілкуюся з чоловіком рідною мовою – він не розуміє я його лаю чи хвалю. Бо для нього я дуже бурхливо розмовляю і він не розуміє, які саме емоції я вкладаю у слова».
Знайомство з країною через кулінарію
Ми не могли оминути увагою сторінку медійниці Світлани Анедченко в Facebook «Кавуни, розмови та підбори», яка з переїздом до Швеції перетворилася на справжню гастрономічну мапу України. При цьому всі страви готуються виключно зі шведських продуктів, тож для збереження традиційних смаків Світлані доводиться шукати аналоги багатьом інгредієнтам.
«Прийшла до цього, як і всі українські біженці – коли ти потрапляєш в іншу місцевість та зіштовхуєшся з абсолютно новою культурою, традиціями і навіть смаками. Бо здавалось би традиційні для тебе продукти смакують тут зовсім по-іншому. Тому ти починаєш шукати серед всього цього різноманіття те, що буде нагадувати тобі Батьківщину, такі тонкі рідні ниточки смаку… І під час цих експериментів в мене з’явилася ідея написати книжку, основу якій і можна побачити на сторінці в соціальній мережі», – розповідає пані Світлана.
16 сортів пшеничного борошна для пошуку того самого українського, смаку
Рецепти для збірки херсонка збирає по всіх регіонах України: шукає страви як на просторах Інтернету, так і в спілкуванні з людьми. Зазначимо також, що Світлана пише книгу українською мовою, однак орієнтована вона саме на шведську аудиторію. Тому в планах медійниці обов’язково перекласти видання на шведську мову.
«Я впевнена, що після закінчення війни, в Україні є величезні шанси запропонувати Швеції свої туристичні маршрути. Шведи дуже люблять мандрувати, але вони майже нічого не знають про нашу країну, і це знову таки наше упущення. Тому наразі я намагаюся популяризувати українську кухню на місці: розповідаю про неї, беру участь в ярмарках та пригощаю всіх кого можу нашими стравами. І це не лише про плюси на майбутнє, а й про сьогоденну реальність – нагадування про Україну, яка продовжує боротися з росією. Нажаль, за півтори роки люди закордоном втомилися чи звикли до новин про війну, і як наслідок починають забувати про нашу країну», – не приховує Світлана Анедченко.
Шведів пані Світлана вже встигла пригостити і традиційним українським борщем з пампушками, і варениками. Загалом кожного разу херсонка намагається приготувати щось нове, аби здивувати місцеве населення.
Пані Світлана постійно пригощає шведів українськими стравами
«Ви не повірити, наразі поміж всіх моїх гастрономічних вишукувань найбільшу кількість компліментів та вражень отримав звичайний салат з капусти. Бо у шведах не прийнято вживати капусту в сирому вигляді, взагалі вона не асоціюється як соло-інгредієнт, тільки як додаток до чогось. Наша шведська матуся навіть взяла собі на озброєння кілька рецептів салатів з капустою і тепер завжди в гості йде з приготовленим шматком м’яса та величезною мискою такого салату. Як господиня вона слідкує за столом, тому впевнено зазначає, що її салат завжди з’їдається першим. А ще нещодавно я квасила кавуни. Одна сім’я сказала «Ок», тобто більш-менш нормально, а інша «Бімбо», їм дуже сподобалося. Справа смаку звичайно, до того ж зовсім нового та незвичного для них», – говорить Світлана.
Херсонка відмічає, ще навіть не скуштувавши квашений кавун – її знайомі шведи вже отримують гастрономічний шок. А саме коли бачать шматки кавуна, які плавають між вишневим листям, кропом та часником. Бо жоден з них ніколи не думав, що з кавуном можна щось зробити, крім як порізати на скибочки у свіжому вигляді. Загалом для шведів не притаманна культура квасіння, тільки маринування. Здебільше таку консервацію виготовляють на великих промислових підприємствах для продажу, тож крім оцтової кислоти більше ніяких смаків пані Світлана не вловила. Але й навіть таких овочів ви не побачити на святкових шведських столах, ані як частину якоїсь страви, ані в окремих тарілках.
Квашені та консервовані продукти – не звичні для шведів смаки
«В них немає такого як у нас, щоб кожне свято мало свій перелік страв. Наприклад олів’є на Новий рік чи кутя на Різдво. Тому відвідавши хоча б один святковий захід у Швеції – ти вже знаєш всі традиційні страви, які будуть подаватися на подальших заходах. Це буде картопля, варені яйця, оселедець в різних маринадах та соусах, м’ясо на грилі. Тут ніхто не морочить собі голову відносно різноманіття. І все ж таки, забігаючи наперед, в мене вже є рецепти шведських страв, щоб здивувати українців. Вони реально цікаві і незвичні для наших людей. Сподіваюсь, у найближчий час я напишу та поділюся цим матеріалом», – ділиться Світлана.
Наприкінці нашої розмови херсонка зазначає, коли дозволить безпекова ситуація – її родина повернеться до рідного міста. Водночас із тим пані Світлана планує зберегти теплі відносини зі Швецією, адже Україні є чим ще поділитися з цією країною.
«Нашій державі варто позбавитися пострадянського комплексу меншовартості. Нам без перебільшень є цього навчити європейців, зокрема рівню діджиталізації, який в нас розвинутий набагато краще. А ще, знову таки, гастрономічних вмінь. Бо поки скандинавські країни просувають техніку ферментації, а квашені помідори чи огірки подають в люксових ресторанах – нам здається, що квасіння нікому не потрібно і це взагалі село, минуле… А за законами логіки, це ми повинні розказувати, показувати та вчити як правильно продукт обрати, заквасити та спожити. Культура квасіння губиться в темряві віків історії нашої нації. Ну і про чудові українські краєвиди, якими варто помандрувати, теж необхідно яскраво заявити на світовій арені. Всім цим ми не просто доведемо, що Україна вже давно європейська держава, з якою можна і треба дружити. А також віддячимо за допомогу в здобутті Перемоги», – підсумовує Світлана Анедченко.
Автор: команда “Херсон плюс”
