Волонтерство в Польщі та творча благодійність: як херсонська художниця Олена Вєруш допомагає землякам на відстані

«Моє життя в Польщі розпочалося півтора роки тому. Раніше я приїжджала сюди наїздами як художник: брала участь в різноманітних ярмарках, мала тут своїх клієнтів тощо. А потім вирішила переїхати в цю країну вже більш стало. І, можливо, так було потрібно… Бо до того часу, як в Україні почалася війна – я вже досить вільно розмовляла на польській мові, знала місцеві звичаї та орієнтувалася добре у Варшаві», – Олена Вєруш.

Захоплення малюванням понад 10 років тому надихнуло херсонку Олену Вєруш кардинально змінити своє життя. Вона залишила журналістську діяльність, а саме звільнилася на той час з посади прес-секретаря Херсонського обленерго та поринула у творчість професійно. Нині ж можна сказати, що цей вибір, писати картини замість текстів, врятував її. Адже завдяки своєму хобі війна не застала художницю на рідній Херсонщини. Тим самим надавши їй можливість активно допомагати землякам на відстані. 

«Робити те, що можеш саме ти»

Про війну на Батьківщині Олена Вєруш дізналася по телефону. Той дзвінок, вранці 24-го лютого, досі не виходить з її голови:

Я з просоння подумала, що це можливо якийсь злий жарт. А коли усвідомила, що це правда – то цілий день провела на зв’язку з рідними і друзями, постійно дивилася новини в Інтернеті. Це все був неначе жах нічний».

Кілька днів Олена та її родина були в шокованому стані та не розуміли, що буде з Херсоном надалі. Водночас із цим вірили, що все закінчиться так само раптово як і почалося. Коли ж неминучість трагедії вже стала реальністю то пані Олена зрозуміла – сидіти склавши руки тут, в безпеці, не може. Потрібно щось робити – те, що може саме вона.

Дізнавшись, що по сусідству з її будинком облаштували гуманітарний центр Олена Вєруш разом з 9-річним сином Іваном одразу пішли туди допомагати. 

Це було велике приміщення, куди жителі нашого району Урсинов (один з найбільших та найчисленніших районів Варшави) за власним бажанням несли необхідні для біженців речі: від нових шкарпеток, підгузок, рушників, одягу, взуття, ковдр до ліжок з матрацами, дитячих візочків та інших габаритних товарів. Все це разом з іншими волонтерами-поляками ми приймали та сортували. А пізніше й видавали українцям, які оселялись в цій частині міста», – ділиться херсонка.

В центрі гуманітарної допомоги в районі Урсинув у Варшаві на початку війни. Зліва направо: радниця бурмістра району Урсинув Сільвія Краєвська, віце-президент «Клубу зрілої людини» району Урсинув Ірена Карпович та Олена Вєруш з сином Іваном

Олена Вєруш не приховує, була вражена тим, як поляки відреагували на події в нашій країні. Їх ентузіазм, прагнення допомогти та готовність «простягнути руку» були виключно від щирого серця.

Я це бачила зокрема по тому, як вони несли речі до гуманітарного центру, як вони прийняли людей в своїх домівках… В супермаркетах і досі є спеціальні місця, де кожен покупець може залишити якийсь проплачений товар саме для України. Всі ці речі збираються та розподіляються чи то по пунктах допомогти, чи то адресно. І ці кошики завжди доволі заповнені. Я й сама постійно кладу туди щось, наприклад пачку макаронів або каші, якийсь гігієнічний засіб. Наприклад волонтери навіть на вулицях  збирають кошти до скриньок пожертв на підтримку українців», – зазначає пані Олена.

Допомога із мовним бар’єром

Так як Олена Вєруш на момент вторгнення російських військових до території України вже мала певний багаж знань польської мови – це  стало у нагоді. Адже херсонка почала зустрічати  вимушених переселенців на вокзалі у Варшаві.

Спочатку до мене із таким проханням безпосередньо звернулися мої знайомі. Але потім це стало, на деякий час, моєю постійною роботою. Тоді ще було вкрай мало україномовних волонтерів, більше польськомовних і вони не розуміли наших людей, а ті навпаки їх, – пояснює пані Олена. – Люди, коли потрапляють у Польщу без знання мови, міста, та ще й в стані стресу – губляться».

Тому херсонка допомагала біженцям із розселенням чи переїздом до інших міст, країн – купувала квитки, знаходила тимчасове житло і не тільки. Бувало й таке, що їй необхідно було пояснити, показати чи провести людей до туалету, місць безкоштовної роздачі гарячої їжі або гуманітарної допомоги.

Наприклад, я зустріла у Варшаві дівчину з Херсона. Вона їхала з двома своїми донечками та ще з трьома дітьми, яких їй довірили знайомі. Так, таке також було – батьки рятували малечу, передавши їх до рук інших людей. І ось всі вони направлялися до Німеччини, тож нам необхідно було потрапити з автовокзалу до залізничного вокзалу. Хоча подорожувати на той момент біженці могли безкоштовно – цей квиток все рівно необхідно було оформити в касі. Завдяки знанням польської я допомогла їм із цим, включно із посадкою на потяг. Зараз вони вже у безпеці, хоча й дуже сумують за домівками», – розповідає Олена Вєруш.

Олена Вєруш з херсонцями на вокзалі: допомагала їм потрапити з одного вокзалу на інший, придбати квитки та сісти на потяг

Олена намагається підтримувати біженців з якими зустрічалася та спілкувалася на вокзалі і надалі. Саме таким чином вона допомогла ще одній херсонській родині, яка вирішила зупинитися в польському місті Познань:

По приїзду вони певний час жили у кількох тимчасових притулках для біженців. А потім почали шукати квартиру. І ось в одній з груп в соціальних мережах ми знайшли відповідне оголошення. Господар розмовляв лише польською, тому з ним спілкувалась я телефоном: розповіла йому про цю сім’ю, звідки вони та як складно було виїжджати, що вони залишили все вдома і в них практично нічого із собою не має. І через день він мені зателефонував і сказав, що прийняв рішення саме на користь них».

Відмітимо, що протягом п’яти місяців війни херсонка ще й постійно приймає в своїй маленькій орендованій квартирі українців, які виїхали. Наразі в неї проживає вже третя «зміна» переселенців. І з усіма ними пані Олена неодмінно продовжує тримати контакт та намагається бути на зв’язку, аби за необхідністю допомагати інформаційно. Зокрема, розповісти де знаходиться гуманітарний центр, куди звернутися по оформленню документів, як краще спитати щось польською мовою.

Мистецька благодійність

А ось задля благодійності та підтримки українців на відстані херсонка Олена Вєруш використала свій творчий потенціал. В перші тижні війни художниця провела в соціальних мережах акцію з продажу авторських картин, які на той час були в наявності. На отримані кошти вона разом із родиною закупила гігієнічні засоби та кількома партіями відправила усе через знайомих волонтерів на польсько-український кордон. Таке рішення пояснює просто, на той момент там було справжнє пекло. Бо тисячі людей їхали в чужу країну майже ні з чим.

Так як малюванням я заробляю собі на життя, то здебільше я пишу картини на замовлення різного жанру. Це портрети, пейзажі, натюрморти тощо. Але були в мене і роботи, які були доступні до продажу всім бажаючим. Тому саме вони були виставлені на цьому аукціоні. Я тоді спеціально зробила акційну ціну, аби швидше продати картини та зібрати гроші на гуманітарні потреби», – пояснює пані Олена.

Інколи хороші люди отримують роботу пані Олени і в подарунок. На фото вона з волонтером з Америки Джимом Боуденом. Він проводить у Варшаві безкоштовні уроки англійської мови для українців, а також бере участь в інших проектах на їх підтримку

Зазначимо, що як і більшість митців херсонка також зіштовхнулася із творчою паузою через війну. Про це говорить так: «Місяці два в мене був своєрідний ступор. Я просто не могла малювати нічого… Але потім я почала витягувати сама себе з цього стану, бо картини для розпродажу закінчилися – потрібні були нові роботи. Відмічу, що події на Батьківщині та довкола мене відобразилися на моєму стилі. Так, у творах з’явилося більше блакитних та жовтих кольорів. Крім того я дуже часто почала зображати соняшники, як символ української краси та плодючості».

Подальші свої картини Олена Вєруш, після грандіозного розпродажу, вже продає за фіксованою ціною, а частину коштів спрямовує на підтримку волонтерів з рідної  Херсонщини:

Я дуже добре знаю Ірину Мєзєнцеву, і тільки з кращої сторони. Ми певний час разом  працювали у телевізійній сфері. Тому коли дізналася, що вони з чоловіком опікуються жителями сіл, що знаходяться на лінії фронту – без жодних вагань вирішила підтримувати їх. Бо цих волонтерів я знаю особисто та їм довіряю».

Волонтери-медійники з Херсона Ірина та Володимир із вдячністю говорять про таких як Олена, бо це люди які хоч і виїхали серцем лишаються із земляками:

Зараз в окупованому Херсоні складно знайти кошти, аби закупити продукти харчування на велику кількість людей. Нам доводиться ледь не через день відправляти завантажені машини до сіл на лінії фронту. Це більше тони продуктів і відповідно тисячі гривень. Завдяки херсонцям, які змогли виїхати, або живуть за кордоном, нам вдається знаходити необхідну суму. Безмежно вдячні Олені за підтримку та довіру!»

Зазначимо, що художниця рекламує та продає свої картини не лише через соціальні мережі, а й на різноманітних ярмарках, які відбуваються в Варшаві та передмісті. Ділиться, в польській столиці вже навіть утворилася невеличка група хенд-мейдерів з України – митці підтримують один  одного, діляться інформацією про заходи та за необхідністю допомагають долучитися до них.

Українські майстри на одному з Ярмарків у Варшаві

Нещодавно дві ярмарки були саме на підтримку України. Одна в моєму районі, це був власне День української культури на Урсинуві, а друга – спільне польсько-українське святкування Дня Івана Купала в містечку Пясечно поблизу Варшави. Була ще ярмарка у відомому «Praga Koneser Centrum», в якій зазвичай беруть участь тільки митці з Польщі. Але цього разу туди запросили і українських майстрів, – розповідає херсонка. – Ще в нас був український пікнік. Цей формат зустрічей на природі поляки дуже полюбляють. І там теж ми демонстрували свою творчість».

Наприкінці нашого спілкування Олена Вєруш зізнається, наразі продавати картини художникам досить складно. Після пандемії коронавірусу та з початком війни в Україні, зокрема, в Польщі відбувається своя криза. Ціни значно підскочили на все: паливо, продукти харчування, комунальні тарифи. Тож багатьом наразі просто не до візуального мистецтва.

Незважаючи на певні труднощі я не втрачаю надію, що мої картини знайдуть своїх поціновувачів. Бо ці роботи на довгі-довгі роки… І кожна з них є унікальною та неповторною. А я таким чином, продажем картин, зможу ще більше допомагати моїм землякам, які постраждали в цій страшній війні та можливо навіть пришвидшити нашу Перемогу!», – наголошує пані Олена.

Автор: команда “Херсон плюс”

Можливо, вам також сподобається…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.