Війна кардинально змінила його життя, але не зламала! Олексій Горб – ветеран російсько-української війни, будівельник, альпініст, а тепер ще й срібний призер «Ігор нескорених» 2025 року. Він пройшов фронт, де отримав важке поранення. Але після пережитих 12 операцій продовжує рухатися вперед та реалізовувати свої мрії.
Зростав серед степів, але мріяв про гори
34-річний Олексій народився в Полтаві, але разом з батьками та сестрою зростав у селі Новокаїри на Херсонщині. Все своє життя родина Горб займалася фермерством: мали на городі теплиці, де вирощували овочі, а після реалізовували врожай. Зі слів чоловіка, його дитинство було без гаджетів, але вони з друзями завжди знаходили час та місце для пригод.
«Коли говорю про дитинство, то одразу згадую наші безкрайні поля, лани та річку…Згадую батьківський город та сільські баштани, де ми з друзями інколи крали кавуни. Весь час проводили на свіжому повітрі, десь гуляли, щось вигадували. Батьки казали: «Головне, щоб живим повернувся додому». Було класно, було весело. Я зростав серед степів і мені завжди було цікаво, що там у горах, які маршрути можна відвідати. Мріяв, що колись їх побачу», – розповідає наш земляк.
Після школи Олексій Горб обрав для себе професію інженера-будівельника, а здобував її у Полтавському технічному університеті. Попри активне навчання, а згодом і роботу, він ніколи не забував про свою мрію – про гори.
«Я вісім років працював з різними будівельними проєктами – від житлових комплексів у Полтаві, промислових об’єктів у Харкові до відряджень у Саудівській Аравії. Постійно працював за комп’ютером, а у вільний час приділяв скелелазінню. Спочатку це були якісь спортивні центри, а згодом випробував власні сили на гірських маршрутах у Карпатах. Найбільша гірська подорож – участь в альпзборі, що організовували в Киргизстані. Це були два тижні серед льодовиків, снігів. Максимальна висота – 4 850 метрів. Це було неперевершено», – згадує Олексій.
Попри успішну кар’єру, стабільність, у 2021 році чоловік обирає для себе туризм. Він залишає будівельну компанію, працевлаштовується в туристичну фірму та переїжджає в Івано-Франківськ. Тоді його робочий день кардинально змінився: замість комп’ютерів, проєктування та купи документів в офісі він отримав краєвиди карпатських гір та групи однодумців, разом з якими підкорював українські вершини. Але улюбленою справою не вдалося позайматися і року, адже росія розпочала повномасштабне вторгнення.
Втратити все або боротися
Повномасштабне вторгнення не стало для Олексія та його родини несподіванкою. Вони слідкували за ситуацією, тож були думки, що всі ці проголошення путіна – не порожні балачки.
«Моя сестра переїхала з Києва до Івано-Франківська, її чоловік вже проходив підготовку до столичної територіальної оборони. Батьки залишалися вдома, на рідній Бериславщині, а я в цей час був біля Говерли, де тривали навчання з лавинної безпеки. В ніч з 23 на 24 лютого сестра подзвонила і повідомила, що все почалося. Я розумів, що вже не студент, як це було у 2014 році, що багато чого побачив у рідній Україні і тоді переді мною був вибір: або залишитися осторонь і все втратити, або поборотися за своє. І я обрав другий варіант», – каже військовий.
Спочатку Олексій Горб долучився до волонтерства – возив гуманітарну допомогу з кордону Румунії, доставляв її до кемпів, де проживали переселенці з фронтових регіонів. А вже влітку 2022 року вирішив взяти до рук зброю та стати на захист Батьківщини. Його не лякала відсутність військових навичок, він був готовий вчитися і захищати.
«Сконтактувався з рекрутинговим центром добровольчого українського корпусу «Правий сектор», отримав настанови, а як тільки зібрав спорядження, то взяв направлення на навчання. За понад три місяці отримав навички від риття окопів до виконання бойових дій у надскладних умовах, не оминали і тему домедичної допомоги. Далі я продовжував службу у 67-й механізованій бригаді, а вже у січні 2023 року нас відправили на Лиманський напрямок», – говорить ветеран війни.
Перший його стрілецький бій відбувся у лютому 2023 року. Разом з побратимами штурмували ворожі позиції у посадці. Завдяки злагодженій роботі та гарній підготовці все пройшло добре. Як тільки вони закріпилися на позиціях, росіяни дочекалися ротації та почали жорсткі обстріли.
«Ймовірно, попередньо росіяни провели розвідку дронами і як тільки почалася ротація, то на нас летіло все…міномети, артилерія. У цей момент і отримав поранення стегна лівої ноги, – згадує Олексій Горб. – Пам’ятаю, як пролунав вибух, я проводив поверхневий огляд, помітив кровотечу з лівої ноги. Намагався повернутися, але ліва стопа залишилася на місці, не рухалася, бо до половини стегна трималася лише на шкірці. Дістав турнікет і почав фіксувати, як мене вчили на підготовці. Була велика крововтрата, руки заніміли, і я не зміг його докрутити. Добре, що поруч був побратим, який допоміг».
Життя триває, попри все…
Після евакуації Олексія Горба з передової його лікували в Дніпрі, Рівному, Тернополі. Під час обстеження медики з’ясували, що через ворожий обстріл захисник втратив понад 10 сантиметрів кістки в стегні, тому прийняли рішення встановлювати металоконструкцію. Загалом чоловік переніс 12 операцій.
«Було складно, бо я звик до активного життя, а тут більшу частину часу мав проводити на лікарняному ліжку, не міг вільно пересуватися не те що вулицями, а навіть палатою. Після лікування дружина знайшла у Тернополі приватний центр реабілітації, вони погодилися займатися зі мною безоплатно. Заклад розташований неподалік від будинку, але доводилося викликати таксі, адже самостійно дійти не вдавалося, нога не згиналася. Паралельно до лікування, реабілітації я ще займався паперовими запитаннями з ТЦК, проходив ВЛК. Нині маю інвалідність третьої групи, вона діє до весни 2026 року», – ділиться ветеран війни.
Попри те, що під час реабілітації Олексій Горб пересувався з тростиною, він ризикнув долучитися до тренувального кемпу «Ігор нескорених». Разом з 329 військовими, ветеранами випробовували свої сили у різних видах спорту. Наш земляк обрав для себе плавання та стрільбу з лука. А вже в липні 2024 року отримав лист, що разом із 35 побратимами пройшов до Національної збірної й представлятиме Україну в Канаді на міжнародних спортивних змаганнях.
«Для себе я обрав змагатися у трьох видах спорту: скелетон, керлінг та гірськолижний спорт сидячи. Нас добре готували тренери разом з реабілітологами, систематично оглядали, надавали рекомендації. Ми вчилися все робити все з нуля, бо ти вже не стоїш на лижах, а сідає у спеціальні сани, відштовхуєшся і їдеш. Було незвично, але нам постійно нагадували, що «Ігри нескорених» – не про медалі, а спілкування, розвиток, нові знайомства», – говорить Олексій Горб.
Під час гірськолижних змагань ветеран війни сідав у спеціальне крісло, його прив’язували і так він долав відстань на схилах у Вістлері. Це був маленький спуск для початківців. А ось у скелетоні лягав на спеціальні сани, на нього одягали шолом, і долав дистанцію у льодовому тунелі. Чоловік згадує, це були неперевершені емоції, неймовірна підтримка та досвід.
«Друге місце та срібну медаль я отримав у гірськолижному спуску сидячи у класі IAS1-Sit Ski. Фінішував з результатом 18,18 секунди. Чи була ця перемога очікуваною для мене? Ні. Я був добре підготовлений, але не знав, на що здатні учасники з інших країн. Але вважаю, що це гарний показник для мене, як для новачка», – додає пан Олексій.
Чоловік планує розвивати ветеранський спорт у Тернополі, де нині проживає разом зі своєю дружиною. Вже має однодумців та провели пробні ігри. Олексій Горб впевнений, що спорт допомагає реабілітуватися не лише фізично, а й психологічно. Адже після фронту важливо мати спільноту, яка тебе підтримає, зрозуміє та матимете спільні інтереси.
Не менше чоловік мріє і про повернення батьків додому, до рідної Бериславщини. І хоча будинок вцілів, але через постійні дронові атаки повноцінно проживати там неможливо.
Автор: команда «Херсон плюс»
