«Буду і працювати, і спілкуватися. Бо в мене дали світло і необхідно поки воно є домалювати тубус гарячим клеєм. Потім електрики не буде ще 4 години. Загалом нині все підлаштовую під графік відключень, намагаюсь якось адаптуватися, гадаю як всі ми. Але ж я людина технологій і сучасні пристрої дозволяють звільнити руки під час розмови. Тому все вдасться, поєднаємо дві справи. Гаразд?»
Ось так несподівано розпочинається наше спілкування з новокаховським художником Максимом Кільдеровим. Тому періодично крім відповідей на наші питання ще й чули звуки процесу, а також коментарі автора щодо своєї роботи. Ці «вставки» – і в тексті.
Нагадаємо, що ми вже розповідали про діяльність Максима, в тому числі після 24-го лютого. Тоді, перебуваючи в окупації в рідному місті він розписав згорілий ворожий танк, а після виїзду – створив вагон про спротив Херсонщини в рамках проєкту «Потяг до перемоги».
Наразі хлопець оселився у Вінниці, де продовжує свою діяльність як митець та волонтер. Про життя на новому місці, творчі проєкти та допомогу військовим – читайте далі у матеріалі.
Який час – такі й матеріали
Гільзи, тубуси від РПГ, ящики з під снарядів, а ще протитанкова міна та навіть «Джавеліна». Все це відтепер для новокаховського художника Максима Кільдерова, який працює у техніці неоорнаменталізм не просто військові артефакти, а полотна для його робіт.
Я завжди працював з матеріалами, які оточували мене, неважливо від їх походження чи типу покриття. Ось зараз в нас такий час, тому і працюю з військовими об’єктами. Але, насправді, це дуже класний напрямок. Не треба зараз сприймати ці слова відносно війни. Це жахливо, безумовно. Я говорю про інше. По-перше, з точки зору візуальної естетики ті ж тубуси від РПГ виглядають «потужно» і це дійсно досить цікавий матеріал для роботи. А по-друге – все це можна конвертувати у допомогу нашій армії та наблизити Перемогу», – розповідає Максим.
Як саме? Все дуже просто. На сьогодні, за словами художника, дуже багато людей закордоном зацікавлені у військовому «мерчі» й готові непогано заплатити за такий товар. Тому на власному прикладі Максим хоче показати своїм колегам, що таким чином їх творчість може бути не просто способом культурної рефлексії, а й корисною у матеріальному форматі.
В умовах війни українські митці залишилися фактично без заробітку. Тому ця історія не лише про донат для ЗСУ чи волонтерів, а й про виживання художників. До того ж створення ось такого умовного прецеденту – це гарний шанс для молодих талантів заявити про себе та просто заскочити в арт-ринок за межами нашої країни, де більш широка і платоспроможна аудиторія», – зазначає Максим Кільдеров.
Відмітимо, що особливість військового матеріалу в тому, що його так просто не дістати й тим паче не придбати. Тому для роботи із ним між військовими та митцями встановлюються різні взаємодомовленості.
Бувають різні кейси. Наведу два приклади. Перший – конкретний підрозділ надає мені для роботи гільзи. Я їх розмальовую та продаю. І значний відсоток з продажу віддаю на потреби саме цих хлопців. Другий – це коли військові просять мене створити щось, аби влаштувати благодійний аукціон. Для цього вони дають мені два тубуси від РПГ: один я залишаю для власних цілей, а інший, з моєю роботою, віддаю їм. Нещодавно, на одному з таких заходів мій лот за 40 хвилин був проданий за 60 тисяч гривень. Всі ці гроші підуть на допомогу хлопцям під Бахмутом», – пояснює Максим.
«Зараз, секунду…», – просить почекати нас художник, а вже за кілька хвилин додає, що згаданий раніше тубус належить до серії виробів з концепції «Хто до нас прийде з мечем, той від меча і загине». Бо це трофей – російське РПГ, яку наші військові здобули під Бучею в зарядженому стані та потім відпрацювали нею по ворогу. Виглядає робота не менш символічно – чорний тубус розписаний чорною фарбою.
Я не вигадаю високих надуманих концепцій, не хочу брехати самому себе. Є митці, які через свої роботи рефлексують на тему війни. Я ж просто, умовно, займаюся декоративно-прикладним мистецтвом, новий Петриківський розпис назвемо це так. І все це робиться для того, аби трансформувати колишнє знаряддя смерті в творчий об’єкт. Бо мистецтво здатне проростати крізь всі пласти війни», – не приховує наш герой
Побачити та пройнятися філософією новокаховчанина вже можна і в рамках виставок. Наразі у музеї Вишгорода представлена масштабна інсталяція з військових артефактів авторства Максима Кільдерова.
Експозиція називається «Битва за Київ», – розказує митець. – Бо всі роботи виконані на тому, що залишилося після відступу російських військових з Київської області. Там все: від гільз до залишків ракет. При цьому як українського походження, так і ворожого».
Зашифровані сенси
«Так, опа… Ай, клей гарячий…», – чуємо ми і одразу запитуємо, як в творчості Максима з’явився цей інструмент. Адже раніше митець працював виключно балончиками з фарбою та спеціальними маркерами.
Всі великі відкриття робляться випадково. Так сталося і в мене. Це був «ляп» в роботі, який дав поштовх для чогось більшого, – сміється у відповідь Максим Кільдеров. – Я робив невелику інсталяцію з гільз, які склеював гарячим клеєм. І в мене випадково впала капля, яку чомусь не помітив. Вже покривши роботу фарбою – я виявив цей дефект. Однак це виглядало так прикольно, такий 3-Д ефект. І я подумав, а чому б не помалювати клейовим пістолетом та не розвинути все це в напрямку скульптингу. Ось так і догрався».
Тож тепер процес роботи над військовим артефактом для художника виглядає так: надання фактури гарячим клеєм, покриття фоновим кольором, розмальовка окремих елементів додатковими відтінками.
Що ж стосується сенсу зображених робіт, то це, як і раніше, залишається на власний розсуд аудиторії. Таким є фірмовим стиль новокаховчанина.
Моя робота – це постійний фрістайловий процес – ніколи не знаєш, що вийде у фіналі. Я творю без ескізів, але без закладених сенсів все рівно не виходить. Без цього навіть працювати не цікаво. Тож або це буде концепція, яка зараз в мені на душі, або це буде вписана історія, з тих подій які відбуваються довкола мене», – зазначає Максим.
Ці слова вже через деякий час підтверджуються просто під час нашого інтерв’ю.
Мені дуже подобається моя ідея з кавуновим камуфляжем. Це комбінація кольорів: чорного, зеленого та красного. В ній вже виконано кілька тубусів та гільз. Хотілося би ще зробити таку форму. Пошити її зі шматків чи заморочитися, розписати вручну однотонну тканину акрилом для одягу, – мріє Максим. – Хоча зараз же актуальний сніжний камуфляж, поєднання чорного та білого. Точно! Треба повернутися до цієї історії та подумати над цим. Це буде цікаво для роботи…».
Сьогодні ж на меті Максима Кільдерова запустити проєкт допомоги під кодовою назвою «300 гільз», в рамках якого він планує розписати для продажу 300 гільз калібру 5,52 міліметра.
Ціна ймовірніше буде десь 50 доларів за одну штуку. З цих 300 гільз кошти за 200 будуть поділені порівну на допомогу Новокаховській волонтерській організації «Humanity» та нашим військовим з міста. В останньому випадку поясню, це хлопці – новокаховчани, які воюють в різних підрозділах та на різних напрямках. Я з ними на зв’язку і вони кажуть, що саме їм необхідно. Це може бути донат і на медицину, і на дрон, і на авто тощо».
Творчий слід у Вінниці
Наш герой ще може довго розповідати про свої ідеї, однак ми ненадовго вириваємо його з творчої атмосфери та дізнаємося про повсякденне життя. А саме як сприйняла вимушеного переселенця громада Вінниці.
Я не можу сказати, що в мене були з чимось проблеми. Напевно тому, що я не реєструюсь як переселенець, там взаємодія з владою чи місцевими волонтерами для отримання фінансової і гуманітарної допомоги. А я працюю зараз на Америку та Європу – можу самостійно закривати свої потреби. Навіть більше того, я ще й можу допомагати волонтерам у Новій Каховці та військовим з нашого міста, яких я знаю особисто. А взагалі я здебільше вдома перебуваю. Все що мені потрібно – це місце для роботи та продуктова крамниця поруч», – ділиться Максим Кільдеров.
Чуємо шурхіт паперу та фразу Максима: «Ок, все нормально».
Це я передивляюсь тубуси, які проходили перевірку для отримання документації для вивозу їх з країни. Маю відправити ці роботи до Нідерландів. Для цього необхідно підтвердити, що це вже відстріляний військовий об’єкт. Він не може бути застосований повторно і не містить ніяких вибухонебезпечних елементів. Дивлюся, чи не заціпилась та не обдерлась десь фарба», – одразу ж пояснює художник.
Та продовжуємо про Вінницю. Свій вибір міста новокаховчанин пояснює просто, це зручний з точки зору логістики центр. Відстань до всіх регіонів приблизно рівномірна й можна потягом дня доїхати майже всюди.
А ще в місті класна арт-спільнота. Колеги постійно якісь проєкти мені «підганяють», а також ми разом щось нове створюємо», – додає Максим Кільдеров.
У такий творчій співпраці у Вінниці влітку з’явився мурал, присвяченій рідному місту митця. Арочний перехід по одній з міських вулиць прикрасили написи різного кольору та розміру лише з одним словом «Нова Каховка».
Коли мені запропонували зробити цей проєкт, я певний час думав над концепцією, – ділиться Максим. – Хотілося розповісти про своє місто, бо про нього дійсно мало згадують в новинах. У ці дні у Новій Каховці стався перший «приліт» по житловому району, на жаль, з жертвами. І я зрозумів, що не хочу працювати через якісь алегорії, а зроблю це максимально прямо. Так і з’явилася ідея розписати стіни лише назвою населеного пункту. Це своєрідний крик: «Подивиться на це місто: воно існує! Там не просто війна, там окупація. Люди страждають фізично та морально…» Нині ж, це ще й працює як нагадування, аби про мій дім не забували».
Та це не єдиний творчий слід художника у Вінниці. Його орендований будинок у місті вже став новою локацією для селфі та приводом жвавих обговорень у соціальних мережах. Це і не дивно, адже звичайний одноповерховий приватний будинок посеред житлового сектору тепер буквально «впадає в очі» всім перехожим. Паркан, стіни та навіть димар – все до чого дістала рука митця розписана зашифрованими сенсами.
Мені попався класний хазяїн будинку. Я йому просто запропонував розмалювати «беспонтовий» паркан і він погодився. Результат власника приголомшив, а через кілька тижнів він дав добро і на розпис будинку. Навіть сам притягнув драбину, аби я ще й димар заціпив. Бо дах я не планував робити взагалі: високо і матеріал не той», – розповідає Максим Кільдеров.
В свою чергу власник будинку Андрій Гаврилов ділиться:
Коли я побачив вперше паркан – добу не спав. Було важко погодитися на подальший розпис, бо це було дуже незвичайно. Але потім сподобалося і мені, і сусідам. Ці малюнки задовольняють всіх, тож я дав дозвіл творити Максиму далі».
Нам художник відкриває таємницю, прикрасив будинок і зсередини. Під творчий запал потрапили стіни, підлога, стеля та деякі меблі однієї з двох кімнат. Та вже незабаром інша кімната теж буде трансформована, запевняє митець.
Та попри шалений темп сьогоднішнього життя Максим Кільдеров не приховує, мріє повернутися до Нової Каховки:
Відчуття, що ти не можеш приїхати в будь-який момент додому – сковує внутрішньо. Це дуже складно усвідомлювати. Так, я буду розвиватися далі: шукати перспективи в нашій країні та закордоном. Але де б я не був – я завжди буду новокаховчанином і хочу мати можливість ВІЛЬНО жити на малій Батьківщині. Тому я дуже хочу аби місто якскоріше було деокуповано. І я роблю для цього те, що можу!».
Автор: команда “Херсон плюс”
Матеріал вийшов у співпраці з Центром прав людини ZMINA.
