Наша віра та бажання сильніші за перешкоди та жахіття війни! Це на власному прикладі доводить жителька Таврійська Сніжана Василенко. Залишивши рідний дім в окупації, дівчина ризикнула і відкрила підземний центр розвитку дітей у Миколаєві.
Вона разом з чоловіком та маленькою донечкою на руках змогли перетворити звичайний підвал на осередок любові, розвитку, безпеки, де постійно лунає дитячий сміх. Своєю історією успіху 28-річна дівчина поділилася і з нами.
Не мріяла про педагогіку
Сніжана Василенко зростала у родині освітян. Її мама – завідувачка дитячого садка у Таврійську, а тато – директор училища. Дівчина зізнається, мріяла про хореографа чи право, але батьки її переконали. Тож має освіту виховательки-логопедині та вчительки початкових класів.
«Працюю з 18 років, вдавалося поєднувати роботу і навчання. Пам’ятаю, як вранці мама прийшла до мене в кімнату і просила, щоб я пішла до неї на роботу. Я дуже хотіла поспати, а навчання починалося пізніше, тому погодилась лише для того, щоб вона перестала до мене приходити й будити. У садочку Таврійська я працювала вихователькою, фізичним керівником, музичним керівником, методистом. Тобто, допомагала на всіх рівнях», – згадує Сніжана Василенко.
У педагогіці землячка працює вже десять років. За її плечима робота у державному садку, приватному центрі, а також нянею у родинах іноземних країн. За цей час змінила ставлення до професії та роботи. Вона зрозуміла, що дуже любить цю справу, а працювати з дітьми – її визнання.
«Я люблю приділяти час дітям та їхньому розвитку. Вигадувати щось цікаве, вчити з ними нове. За час своєї професійної діяльності здебільшого працювала з маленькими дітьми: від народження до шести років, – каже пані Сніжана. – Найскладніше у цій професії для мене – заповнювати купу папірців задля одного підпису, описувати кожен свій крок з дитиною. Хоч у державних садочках гарна система навчання, але занадто багато рамок і бюрократії. Але діти мене настільки надихали, що я не хотіла залишати педагогіку, тільки шукала можливості для розвитку та підвищення кваліфікації».
Підвал бабусі з Луганщини врятував нас
У січні 2022 року родина Василенків наважується на відкриття власного центру у Таврійську, адже маючи власний дім, переїжджати не планували. Вони шукали комерційне приміщення, думали над концепцією та назвою. За кілька тижнів до початку повномасштабного вторгнення мали підписати договір про оренду, але з певних причин угода зірвалась… Зараз пані Сніжана каже, що це було на краще.
«Речі та документи на про всяк випадок я зібрала після того, як президент росії визнав незаконно проголошені днр та лнр. А вже 24 лютого 2022 року о 4.18 ми почули сильний вибух. Мене та сусідку з її маленькою дитиною забрав мій тато. Згодом переховувалися у будинку, де проживала моя бабуся з Луганщини. Що таке війна вона знала ще з 2014 року, тому в підвалі свого нового житла облаштувала справжнє укриття. Ми ніколи не розуміли, навіщо вона це робить, а в той ранок довго згадували бабусю. Там було ліжко, багато свічок та все необхідне, аби ховатися під час обстрілів», – згадує пані Сніжана.
На руках родини Василенків була однорічна Теона, тож проживши два місяці в окупації вони прийняли рішення евакуюватися в інший регіон України. Востаннє були вдома 12 квітня 2022 року… Далі ночівля в Херсоні та виїзд через Снігурівку. Першим прихистком став Івано-Франківськ, а далі вже Одеса та Миколаїв. Майже три роки переїздів видалися непростими, але головне, що всі живі та разом.
Підтримка і віра допомагають подолати всі страхи
Попри те, що в рідному Таврійську довелося залишити все майно, Сніжана Василенко не спускала руки. Вона хотіла працювати, розвиватися, робити те, до чого так лежить душа – розвиток дітей.
«Наша родина – велика і дружня команда. Ми знали, що разом у нас все вдасться, ми обов’язково щось вигадаємо. Пам’ятаю, як батьки переїхали до нас на Франківщину, то ми вже там знайшли укомплектований дитячий центр і хотіли орендувати його, щоб працювати. На жаль, не вдалося сконтактуватися з власниками. Але нічого, ще трохи почекали й маємо свій та вже в Миколаєві», – розповідає дівчина.
У Миколаєві історія Сніжани Василенко почалася зі звичайної виховательки приватного дитячого садка. Так, дворічна Теона відвідувала заклад, а мама працювала поруч з нею. Місяці роботи видалися стресовими, адже приватний дитячий садок був розташований на третьому поверсі, тривоги спрацьовували не завжди та і бігти з маленькими дітьми у підвал неймовірно складно. Зі слів переселенки з Таврійська, було чимало нюансів, тож у вересні 2023 року вона забрала Теону та звільнилася.
«Два тижні відпочила вдома, а тоді вирішила, що треба рухатися далі. Вагання були, але остаточним поштовхом для мене стали батьки та діти, з якими працювала у Миколаєві. Вони цікавились, чому я звільнилась, чому не відкриваю свій центр, адже перші клієнти вже є. Тоді я прийшла до чоловіка і сказала, що хочу нарешті спробувати створити. Звичайно він мене підтримав, допоміг фінансово і ми почали рухатися», – розповідає пані Сніжана.
Для свого центру переселенка обрала напівпідвальне приміщення, аби дітям було безпечно. На пошук, підписання договору та ремонт витратили орієнтовно місяць. І все це без сторонньої підтримки, з маленькою дитиною на руках.
«Ми працювали разом з чоловіком, робили ремонт, підтримували один одного. Завжди поруч була донечка Теона, яка також намагалася нам допомогти. Для мене це все було вперше, я не знала, як правильно, як краще, але нічого, всьому навчилися. Пізніше приїхали з Франківщини бабуся та дідусь і це теж велика підтримка. Я вдячна власникам приміщення, які не взяли за перший місяць оренди, вдячна власникам квартири, які давали всі інструменти. Це дуже цінно, коли в невідомому місті така підтримка», – згадує власниця бізнесу.
Наш найкращий простір «ТОТО»
Другого жовтня 2023 року родина переселенців з Таврійська відкрила двері центру розвитку «ТОТО». За понад рік роботи пані Сніжані вдалося сформувати потужну команду вихователів з досвідом понад 18 років, а також одну різновікову групу: від 2,5 до 6 років.
«Наш заклад максимально комфортний та безпечний для дітей, тут їм не переривають сон чи навчання через тривогу або вибухи. Ми майже постійно перебуваємо в укритті, адже це напівпідвальне приміщення з двома виходами, вентиляцією, міцними стінами. У нас світлий та яскравий простір, тому немає відчуття, що постійно в підвалі. Поруч є додаткове укриття, до якого йти кілька хвилин. Це позитивно впливає на психіку дітей, бо немає постійного стресу», – розповідає пані Сніжана.
У центрі дотримуються стандартів державного садочка, діти вивчають англійську, працюють з психологом і логопедом, готуються до школи та відвідують творчі заняття.
«Ми поєднуємо те, що треба і те, що хочеться. Ми дозволяємо собі змінити теми, але при цьому дотримуємося бази. Обов’язково вивчаємо математику, розвиток мовлення, соціологію, ознайомлюємо дітей з довкіллям та інше. Наші досвідчені вихователі знають, як програму підлаштувати під кожну дитину, адже маємо різновікову групу. Вихователі обирають одну тему, але враховують вік та здібності кожного. Тобто, дорослі діти отримують складніші завдання, але при цьому всім цікаво», – наголошує керівниця центру.
Додатково в програмі клуб маленьких чомучок, літні табори, візити у бібліотеки та зоопарк. Фахівці разом з дітьми пересуваються лише на власному транспорті, а попередньо переконуються, що поруч є облаштоване укриття.
Сніжана Василенко зізнається, бути керівником дитячого центру нелегко, адже виникають моменти, коли треба приймати важливе рішення тут і зараз. Натомість дівчина щаслива, що попри виклики війни, нестабільну ситуацію та втрату домівки вона наважилася реалізувати власну мрію. Пам’ятайте, якщо чогось сильно бажаєте – беріться до справи.
Автор: команда «Херсон плюс»
