Евакуація без права на помилку: як волонтери вивозять людей із «червоної зони» Херсонщини та окупованого лівобережжя

«Коли потрапляєш у червону зону – мобільного зв’язку там немає. Це вже як рулетка: повезе чи ні…» – каже волонтер Андрій Пєтухов із позивним «Боксер».

«Кожна хвилина для дитини в окупації – ризик», – наголошує керівниця юридичного департаменту благодійної організації Save Ukraine Мирослава Харченко.

Херсонщина сьогодні – це територія, де життя тримається на рішенні «встигнути». Встигнути сховатися. Встигнути дістатися підвалу чи укриття. Встигнути виїхати. Десятки населених пунктів деокупованого правобережжя офіційно визнані «червоною зоною», ще сотні – досі залишаються під окупацією. Червона зона розширюється і поглинає навіть сам Херсон. І попри постійні обстріли та заклики виїжджати, люди залишаються – не лише літні, а й родини з малими дітьми.

У цьому матеріалі ми розповідаємо про тих, хто наважується на евакуацію, і про тих, хто її здійснює – ризикуючи власним життям заради інших. Про волонтерів, які вивозять цивільних із-під обстрілів, допомагають знайти прихисток і довезти до безпечних міст. А також про місії, що повертають дітей із окупації через складні маршрути, перевірки та небезпеку на кожному кроці.

Це історія про порятунок там, де кожна хвилина може стати вирішальною.

Від боксерського рингу до волонтерства 

Знімальна група «Херсон плюс» на евакуації з Андрієм Пєтуховим

Він вивозить людей звідти, куди не наважуються їхати навіть спецслужби. На його рахунку – сотні врятованих життів: літні люди, родини з дітьми, поранені, а також тварини. Андрій Пєтухов, відомий за позивним «Боксер», уже понад два роки займається евакуацією цивільних із «червоної зони» Херсона та області.

Жити у Херсоні непросто, але волонтер знаходить щастя у дрібницях — усмішках, обіймах людей. Джерело: особистий архів волонтера 

31-річний Андрій родом із Херсона, він – професійний боксер: провів п’ять поєдинків на професійному рингу, має звання майстра спорту України. З початком повномасштабного вторгнення зупинив спортивну кар’єру і почав волонтерити. 

«Я не прагнув стати волонтером, а лише бути корисним для Херсона і саме так волонтерство до мене прийшло. Спочатку ми розвозили їжу, ліки, загалом допомагали з гуманітаркою, з поширенням важливої інформації. Усе це я публікував у соціальних мережах. Люди бачили, телефонували, писали – і так воно все передавалося. Було важко, бо все це робилося на звичайному легковому автомобілі», – пригадує Андрій.

Андрій Пєтухов разом з евакуйованими людьми та тваринами. Джерело: особистий архів волонтера 

Активно займатися саме евакуацією цивільних він почав після деокупації Херсонщини. Спочатку це були дві-три евакуації на тиждень. Сьогодні його номер телефону знають не лише в Херсоні та області, тому дзвінки й повідомлення не вщухають. Прохання про допомогу надходять із різних куточків країни. 

«Щодня може бути від п’яти до десяти евакуацій – і живих людей, і тіл. І все в різних напрямках: Томина Балка, Кізомис, Станіслав, Херсон, Берислав, Антонівка та ще безліч інших. Нещодавно ми вивезли три тіла загиблих людей, одну жінку, чоловіка з пораненням і ще одну людину – з хворим серцем з Білозерки. З Микильського вивозили загиблого священника, який роздавав там гуманітарну допомогу і під час цього його вразив російський FPV-дрон. А з району Склотари евакуювали песика, який був поранений через обстріл», – підкреслює волонтер.

Кожен виїзд – як рулетка: повезе чи ні

До кожної такої поїздки варто підготуватися. За ці останні роки евакуацій «Боксер» виробив свої правила – чіткі, прості й життєво необхідні.

«Як готуюся до виїзду? Оглянув машину, щоб з нею все було нормально. Потім передзвонив до військових – запитав, чи чисте небо, яка загалом нині ситуація в тому населеному пункті чи на дорозі, куди збираємося їхати. Перехрестився і поїхав. Молюся сам і прошу інших молитися, щоб евакуація пройшла вдало. Бо коли потрапляєш у червону зону – мобільного зв’язку там немає. Це вже як рулетка: повезе чи ні. І, як показує досвід, везе не завжди. Але як би окупанти не стріляли – ми все одно не зупиняємо нашу роботу», – розповідає Андрій Пєтухов. 

Андрій розповідає, що найскладніше – це доїхати до вказаної локації. Найнебезпечніший час – ніч і ранок, тому за можливості він намагається їхати вдень, але завжди все передбачити неможливо. Зізнається, до деяких населених пунктів вже знає кілька доріг, під’їздів.

«Зранку їхати дуже небезпечно: ворог знає, що саме зранку починається рух транспорту. У небі постійно висять дрони – вони ганяються і за старими, і за малими дітьми, тому деякі переходять жити до підвалів. Росіяни мінують дороги навіть дистанційно – підірватися можна за секунду. Удень хоча б є шанс побачити дрон, іноді може спрацювати РЕБ або можна встигнути вискочити з автівки й сховатися. Але зараз їх запускають на оптоволокні – на них РЕБи не діють», – говорить Андрій.

Команда волонтера не відмовляє нікому: маломобільних людей евакуюють на візках, милицях або лежачи – аби тільки врятувати їхнє життя. Джерело: особистий архів волонтера

«Другий день народження» херсонського боксера

4 квітня 2025 року волонтер називає своїм другим днем народження. Того ранку в броньовану автівку, якою він вивозив людей із Кіндійки, влучив ворожий дрон. Андрій і досі дякує небайдужим людям та журналістці Раміні Есхакзай, які разом зібрали кошти на броньовані буси.

«У квітні 2025 року я вивозив з «червоної зони» людей із собаками. Ворожий дрон влетів в автівку, прямо в мотор, коли ми рухалися. Якби бус був неброньований, то ми загинули б. Коли дрон нас зупинив, я одразу з’їхав на узбіччя і сказав: забираємо тварин і тікаємо шукати місце, де можна сховатися. Ми взяли їх і почали бігти. Дрони нас шукали, полювали, але врятуватися вдалося. Потім приїхав знайомий таксист Олександр і нам пощастило вибратися живими. Цьому броньованому бусу було лише два місяці, але я вдячний, що він врятував наші життя», – згадує Андрій Пєтухов.

Волонтер отримав мінно-вибухову травму та контузію. Проте вже наступного дня знову поїхав на евакуацію звичайною автівкою – були запити. Зізнається, було страшно, але відмовити людям не може, адже розуміє, що проживати у червоній зоні куди важче. Тоді вдалося вивезти до восьми людей з тваринами.

Небайдужі люди розуміли, що броньований бус команді вкрай необхідний і знову об’єдналися, щоб зібрати кошти на новий. Але за кілька місяців, у серпні 2025 року, волонтера знову атакували ворожі дрони і цього разу в селі Ромашкове. Та спільними зусиллями його вдалося полагодити.

На першій світлині — бус волонтера після обстрілу 4 квітня. На другій — серпень того ж року: всі залишилися живі. Джерело: особистий архів волонтера

Коли люди відмовляються виїжджати: зірвані евакуації та повернення в небезпеку

Андрій Пєтухов віддається справі наповну й просить, аби люди, звертаючись по евакуацію, цінували працю команди та були готові заздалегідь.

«Буває, що ми приїжджаємо, а люди такі розслаблені, не зібрані взагалі. І замість того, щоб за кілька хвилин завантажитися в автівку і швидко виїхати – ми маємо чекати і ще вмовляти їх. Я вважаю, що якщо хтось дійсно хоче виїхати – вони мають підлаштовуватися під волонтерів. Як тільки вирішили залишати домівку – зберіть необхідні речі, документи, якщо плануєте брати техніку чи меблі – повідомляйте заздалегідь, але врахуйте, що забрати все ми не можемо. Будьте готові – адже кожна секунда, хвилина у «червоній зоні» може вартувати людського життя, що є найважливішим», – каже Андрій.

“Боксер” у лікарні після влучання ворожого дрона в автівку. Джерело: особистий архів волонтера 

Та попри всю небезпеку бувають випадки, коли люди відмовляються евакуюватися, навіть коли волонтери вже прибули за ними. Або ж після евакуації повертаються додому. У таких ситуаціях, зі слів херсонця, відчуваєш безсилля: змусити людину неможливо, хоча декого все ж вдається вмовити.

«Ми приїжджали забирати тіло загиблого чоловіка, а його мати залишилася вдома і не евакуювалася. Через місяць дзвінок – мати теж загинула у будинку, сидячи за столом, уламки потрапили їй в голову і вона померла на місці. Тож вдруге виїжджали вже за нею. Одну жінку зі Станіслава я вивозив тричі до дітей у Херсон: вона підлікувалася і знову поверталася у червону зону, і ти нічого не можеш вдіяти. Є такі приклади і родин з дітьми – часто повертаються через скрутне фінансове становище, – розповідає волонтер. – Інший випадок – жінка приїхала з Києва, залишила дітей, щоб поїхати зі мною в червону зону на евакуацію батька. Він телефоном наче погодився, а коли ми приїхали – лаявся і не сів в автівку. Вона дуже засмутилася, плакала. Дорога була складною. Через півроку ми повернулися, щоб забрати його тіло. І таких історій десятки».

Найважче – евакуювати тіла померлих і загиблих, адже розумієш: вчасний виїзд міг зберегти їм життя, – каже волонтер. Джерело: особистий архів волонтера

Окрім евакуації з небезпечних зон волонтер допомагає з поселенням у шелтерах Херсона, адже співпрацює з місцевою та обласною владою. Також бувають випадки, коли херсонці, які виїхали в інші регіони, дозволяють заселити в їхні будинки інших. А ще він допомагає дістатися інших регіонів України — Одеси, Миколаєва, Києва, Запоріжжя, Львова.

«Якщо у людини багато речей або тварин – допомагаємо перевезти в іншу область. Дуже добре, що маємо дві автівки. Це дає можливість не зупиняти евакуації. Якщо люди приймають рішення залишатися у Херсоні – намагаємося допомогти їм з житлом, але переважно вони вже домовилися: або про оренду, або про проживання у рідних. Тобто це така комплексна робота. І наголошую: все безоплатно. Але все це можливо лише завдяки підтримці людей, які допомагають, донатять. Сам я б не впорався», — каже Андрій Пєтухов.

Евакуація човнами з Олешок та як волонтер витримує моральне навантаження

Червоні зони правобережної Херсонщини для волонтера не є межею. Як тільки з’являється можливість, він разом з однодумцями виїжджає на допомогу тим, хто досі залишається в окупації. Так було і в червні 2023 року, після підриву Каховської ГЕС.

«Ми разом з волонтерами залишили телефони, документи, одягнули спецкостюми, сіли у човни і погнали на порятунок людей в Олешки. Так, ми розуміли, що це може бути поїздка в один кінець, адже росіяни неодноразово розстрілювали волонтерів у спину, скидали на них бомби. Проте, ми ризикнули і в нас вийшло – за два дні вдалося вивезти 21 людину, з них десять дітей. В Олешках було все затоплене, люди сиділи на горищах, аби врятуватися. Маломобільну бабусю спускали з другого поверху на спині. Песика підібрали по дорозі, який просто плавав на дощечках», – пригадує волонтер.

Без засобів захисту Андрій рятував людей і тварин після підриву Каховської ГЕС. Джерело: особистий архів волонтера 

Кожна евакуація дається важко морально. Адже окрім живих чи поранених команда Андрія вивозить померлих. З його слів, інколи тіла обгорілі до кісток і людину навіть неможливо впізнати. Влітку це все хлопці роблять у протигазах, адже за добу тіла розпухають і стоїть жахливий сморід. Але кожен заслуговує на гідне поховання.

Порятунком від усього побаченого для нього стають спорт, друзі та прості людські речі.

«Щоб підтримати свій фізичний та моральний стан — займаюся спортом за першої ж нагоди. Можу боксувати, ходити на пробіжку. Бо досить часто доводиться виносити людей, і в такому випадку сили знадобляться. Також проводжу час з друзями: жартуємо, гарно проводимо час, можемо поїхати до сусідньої Одеси. Нічого надзвичайного. Такі дрібниці дають мені сили й допомагають триматися», — підсумовує Андрій.

Зі слів Андрія Пєтухова, найкраща нагорода для нього — врятовані життя. Зупинятися він не збирається. Джерело: особистий архів волонтера 

Президент Володимир Зеленський нагородив херсонського волонтера Андрія Петухова, відомого як «Боксер», орденом «За мужність» III ступеня за його невтомну роботу з евакуації людей із небезпечних зон на Херсонщині та допомогу місту, підписавши відповідний указ у листопаді 2025 року. 

«Кожна хвилина для дитини в окупації – ризик»

Росіяни з перших днів окупації цілеспрямовано відбирають і викрадають українських дітей, вивозячи їх до інтернатів на території росії. Для окупантів – це інструмент тиску, асиміляції та пропаганди. Для України ж – боротьба за майбутнє кожної дитини.

Порятунок дітей із тимчасово окупованих територій, зокрема з Херсонщини, завжди пов’язаний із великим ризиком. Ніхто не може гарантувати, що евакуаційна місія завершиться безпечно. Проте команда благодійної організації Save Ukraine знову і знову повертається «у пекло», аби врятувати інших.

«Після деокупації Харківщини та Херсонщини наші волонтери працювали з гуманітарною місією у населених пунктах. Саме тоді люди почали розповідати про викрадених дітей, а також про тих, хто залишився у родичів на лівобережжі, і вивезти їх самотужки немає змоги. Тоді ми і почали розробляти маршрути, збирати дані щодо пакета документів для проїзду через блокпости, щоб повертати українських дітей батькам», – розповідає керівниця юридичного департаменту благодійної організації Save Ukraine Мирослава Харченко.

За час повномасштабної війни волонтерам вдалося евакуювати 605 дітей з тимчасово окупованої Херсонщини, а ще 118 дітей – безпосередньо з території росії. Історія кожної дитини унікальна, але всі вони пронизані страхом і залякуванням. Після евакуації діти розповідають, що в дитсадках їх змушували малювати російський триколор і робити подарунки для солдатів, а в школах хлопців навчали стройової підготовки, поводженню зі зброєю та ставили на військовий облік – як підготовку до служби в окупаційній армії після повноліття.

«Під час однієї з останніх евакуацій з тимчасово окупованої Херсонщини вдалося врятувати хлопця та двох сестер віком 11 і 13 років. У їхньому будинку російські військові неодноразово проводили обшуки, а під час проїзду блокпосту окупанти поклали в багажник автомобіля гранату – як спосіб залякування та демонстрацію повної зневаги до місцевих жителів. Нині всі діти разом із родинами перебувають у безпеці», – розповідають в організації.

За кожною евакуйованою дитиною з окупованої Херсонщини стоїть велика і наполеглива робота. Джерело: архів організації

Бувають випадки, коли з окупованих територій доводиться евакуйовувати лише дітей, адже рідні, з якими вони проживали, померли через відсутність медичної допомоги або загинули внаслідок обстрілів. Якщо ж діти маленькі – для них знаходять сторонніх супроводжуючих.

«Коли росіяни бачать, що дитина в окупації без батьків, а лише з іншими родичами, вони змушують оформлювати на них тимчасову опіку за своїм законодавством. Часто її навмисно не продовжують, аби забрати дітей до інтернатів у росії, де потім застосовують до них тиск, пропаганду та вирощують за своїми стандартами – ненависть до України. Тому кожна хвилина для дитини в окупації – ризик, – наголошує Мирослава Харченко. – Був випадок, коли в окупації помер чоловік, а в нього залишилися двоє дітей. Ми розуміли, що зовсім скоро за ними прийде російська соцслужба. За добу нам вдалося організувати спецоперацію з їхнього порятунку, а на підконтрольній території вже чекали рідні».

Евакуація «під ключ» – від виїзду до прихистку

Звернутися до волонтерів по допомогу з евакуації можна у будь-який момент – навіть вночі. Головне – пересвідчитися, що ви у відносній безпеці, а інформація про ваші плани не просочиться до окупантів.

«Обов’язково треба контролювати, щоб наш з вами зв’язок був безпечним – користуватися VPN. Також важливо дотримуватися інформаційної гігієни – уникати розповідей про свої плани евакуюватися на підконтрольну територію. Після звернення ми просимо людей сфотографувати документи, які в них є. За потреби допомагаємо з відновленням втрачених документів в Україні – навіть посвідки на повернення, так званого “білого паспорта”. І передаємо їх на окуповану територію, щоб люди могли безпечно виїхати. Усі документи мають бути в оригіналі, у паперовому вигляді. І лише після того, як розуміємо, що все зібрали, — готуємося до евакуації», — говорить пані Мирослава.

За потреби організація може допомогти і з житлом на Київщині. Джерело: архів організації

Зазвичай увесь процес – від звернення до евакуації – триває близько тижня. За цей час збирають не лише документи, а й надають психологічну підтримку, допомагають з легендою для росіян, а також по пунктах проговорюють всі можливі ризики та як діяти у таких випадках.

«Перед поїздкою ми радимо очистити гаджети від проукраїнської символіки, листування з волонтерськими групами, повідомлень українською мовою. Але не повністю, аби це не викликало підозр в окупантів. Також не рекомендуємо брати з собою українські банківські картки – їх легко відновити, а під час обшуків це може стати зайвим ризиком. Під час перетину кордонів важливо мати продуману легенду. Якщо ми їдемо «на море до Криму», то й набір речей має відповідати цій історії, а не зимові чоботи у валізі. Росіяни не хочуть чути, що дітей вивозять до України, бо для них це втрата інструменту пропаганди. Маленькі діти до останнього не знають, куди насправді їдуть, адже можуть випадково проговоритися. А за підозрами можуть слідувати фільтраційні заходи, а це надзвичайно небезпечно», – пояснює Мирослава Харченко

Волонтери проводять для дітей навчання, організовують розваги та руханки — аби вони відчули, яким має бути справжнє дитинство. Джерело: архів організації 

Попри небезпеку, більшість евакуацій завершуються успішно, хоча бували й випадки затримань супроводжуючих, допитів ФСБ та арештів, але всі члени команди поверталися живими. Після евакуації родини отримують комплексну підтримку: психологічну, юридичну, соціальну, медичну та гуманітарну. Save Ukraine забезпечує проживання до шести місяців у смартквартирах або модульних будинках на Київщині та допомагає дітям вступати до закладів вищої освіти.

«Також проводимо опитування в одному з центрів, за яким стоїть документування воєнних злочинів, а також можливість отримати фінансову підтримку – 50 000 гривень на кожну дитину від держави і додатково 30 000 гривень від ХОВА», – додає керівниця юридичного департаменту благодійної організації Save Ukraine Мирослава Харченко

Евакуація для жителів Херсонщини: перелік перевірених контактів

Безкоштовна евакуація жителів Херсонщини не припиняється, її проводять як поодинокі волонтери, так і команди благодійних та громадських організацій. Залишаємо контакти, куди можна написати, аби вам допомогли із виїздом:

Автор: команда “Херсон плюс”

Ця публікація була підготовлена ​​в рамках проєкту «Посилення стійкості українських медіа», який реалізується Фондом Ірондель (Швейцарія) та IRMI, Інститутом регіональної преси та інформації (Україна). Фінансується Фондом «Швейцарська солідарність» (Swiss Solidarity). Висловлені погляди є виключно поглядами авторів і не обовʼязково відображають позицію ФОНДУ ІРОНДЕЛЬ або IRMI.