«Дитині тут подобається, але вона постійно питає про ДІМ»: як українських біженців прийняли в Данії
«У Данії ми вже рік. Перші два місяці наша дитина сприймала все як пригоду. Поїздки на різних видах транспорту, нові міста, ті ж ігрові майданчики чи атракціони, – це було як ковток свіжого повітря для сина, після окупації. Та потім він почав запитувати, коли ми поїдемо додому?.. Ми з ним й до цього чесно говорили про війну та все пояснювали, тому він розуміє, що там небезпечно і поки маємо жити тут. Але все одно син постійно цікавиться в нас, коли вже ті російські солдати підуть…», – Оксана Яцюк.
Жителька Херсонщини Оксана Яцюк – одна з тисячі українських матусь, яка подолала довгий та складний шлях до іншої країні, аби вберегти свою дитину від війни. Не приховує, 24-го лютого 2022 року її, тоді ще 4-ти річний, син Данііл подорослішав на кілька років. Повернути хлопчику дитинство вдалося лише у Данії, де родина знайшла тимчасовий прихисток.
Та попри знаходження у безпечних і комфортних умовах – Данііл мріє про повернення до України, рідного села та своїх друзів. За словами мами, сину складно адаптуватися до нового місця з багатьох причин, зокрема знайти спільну мову з датськими дітками. Тому більшість часу хлопчик проводить в межах модульного містечка для українців, де він має можливість знаходитися серед своїх.
Про життя українських біженців в Данії, соціалізацію дитини в чужій країні, а також виховання по-датські, – читайте далі у матеріалі.
Рішення про виїзд
Сім’я Яцюк пробула в окупації на лівому березі Херсонщини півроку. Увесь цей час подружжя продовжувало працювати з дітьми в онлайн-форматі, так як обидва є вчителями. Оксана зазначає, намагалися пристосуватися до всіх умов «окупаційного життя» та не поспішали евакуюватися, адже вірили у найскоріше звільнення рідного села:
«Ми хотіли зустріти наших військових вдома та побачити, як над нашим селом замайорить український стяг. Але з кожним днем російські військові поводили себе все більш зухвало, обстріли селища посилювалися, в ліса поруч заганялося багато важкої техніки, а над будинками постійно літала авіація, аж занадто низько. Останньою краплею стало те, що син почав реагувати на кожен гучний звук, дуже сильно лякаючись. Тоді ми прийняли рішення залишити буквально все наше життя і виїхати у невідомість».
На той момент на тимчасово окупованій території вже не було українського сотого зв’язку та інтернету, тому в рідкісні моменти, коли знаходили працюючі точки Wi-Fi родина натрапила на сайт Help-Ukraine.nl. На ньому люди з усього світу пропонують свою допомогу, вказуючи в коротких повідомленнях опис житла та терміни, на які вони готові прийняти українських біженців.
«Таким чином ми знайшли сім’ю в Данії, яка віддавала у користування перший поверх свого двоповерхового будинку. Ще ми списалися з волонтером Червоного Хреста в Нідерландах – це був наш запасний план, якщо щось піде не так по дорозі у Данію. Часу й можливостей довго шукати, перебираючи варіанти, в нас не було, тож за кілька днів ми зібралися і поїхали», – ділиться Оксана Яцюк.
Звернемо увагу, що з початку повномасштабного вторгнення батьки не приховували від сина, що відбувається довкола. Тож поки дорослі складали документи, одяг та інші необхідні речі – Данііл вирішив самостійно скласти свій рюкзачок.
«Перше, що дитина поклала – українські казки. Це був його вибір, я ще переймалася як провезти ці книжки через блок-пости… Але він дуже хотів їх забрати, для нього вони були дорогі, тому я не стала сперечатися. І ще Даня забрав останні куплені дві м’які іграшки. При цьому він їх випросив у магазині секонд-хенду, де ми шукали валізи для виїзду. Я цього не розуміла, бо вдома було купа нових іграшок, якими він ще не встиг награтися. Та ось так він вирішив. Нині цей песик з ведмедиком не просто з нами мандрують всюди, а ще й єдина вцілила згадка про ДІМ. Бо наш будинок був повністю затоплений після підриву окупантами Каховської ГЕС», – говорить Оксана.
Данія: до чого варто бути готовим?
За п’ять днів родина Яцюк дісталася з окупованої частини Херсонщини до Данії. І хоча вони перестраховувалися щодо варіантів тимчасового прихистку – все пішло не за планом від самого початку приїзду. Перші складнощі виникли через різницю у стилі життя українців та датчан.
«Сім’я, з якими ми домовилися, зустріла нас просто чудово. Вони забрали нас з вокзалу на машині, вдома накрили святковий стіл по всім датським традиціям, а привітати нас зібралися всі їх рідні. Загалом все було дуже приємно, але ми не залишилися жити в цій родині через певні фактори розташування їх будинку. Він знаходиться окремо, в 3-4 км від найближчого села, просто серед полів та лісу. Дістатися кудись можливо тільки на власному транспорті. В них так прийнято: будинки ось так можуть бути розкидані по місцевості, але вважатися одним населеним пунктом. Ми знали, що їдемо в сільську місцевість та й самі живемо в селі, тому це не було для нас проблемою. Однак в нашому розумінні в межах пішої доступності принаймні була б продуктова крамниця і зупинка рейсового автобусу, як це є в Україні», – пояснює Оксана Яцюк.
Тож вже наступного дня родина поїхала до столиці Данії – Копенгагена, де знаходиться центр прийняття біженців. Коли опинились там Оксана з чоловіком зрозуміли, що їм тут точно допоможуть. Працівники центру не просто чітко знають кроки біженців в Данії, а й супроводжують українців на цьому шляху.
Що ж стосується самих умов для українських біженців, Оксана наголошує, Данія готова допомагати в усьому та наводить власний приклад:
«Спочатку нас поселили в тимчасове житло, яке знаходиться на території колишньої військової бази. Цей пункт відкривають тільки тоді, коли в якійсь країні починається війна. Харчування безкоштовне. Також тут надають першу суттєву допомогу: від зубної пасти з шампунем до постільної білизни, ковдр, подушок. Крім того, на кожного члена родини дають повний комплект одягу: шкарпетки, спортивний костюм, тепле взуття та куртка. Так як в Данії дуже холодний клімат – це величезна підтримка для тих, хто виїхав без нічого. Десь через тиждень нас перевели в інший центр. І так як тут необхідно було готувати самостійно – нам надали ще й увесь необхідний посуд».
На сьогодні родина Яцюк проживає у модульному містечку в комуні Копенгаген, який збудували для українців. При цьому за кімнату в даному центрі біженці сплачують певну суму оренди – підйомну для них. Сюди сім’я потрапила за розподілом після отримання всіх необхідних документів.
Зазначимо, що ще у березні 2022 року уряд Данії прийняв спеціальний закон, який дозволяє біженцям з України легалізувати своє перебування в країні. Українці можуть отримати дозвіл на проживання, працевлаштування та отримання соціальної допомоги. Згідно законодавства, даний документ дійсний до березня 2024 року, але вже зараз його хочуть подовжити ще на рік.
«Якщо війна закінчиться або перейде в стадію заморозки конфлікту – цей документ припиняє свою дію. Тоді ми маємо поїхати або перейти на робочу візу. Але для самостійного проживання необхідно заробляти дуже багато, бо життя тут дороге. Біженцям вийти на такий прибуток майже нереально. Взагалі Данія дуже закрита країна і те, що вона відкрила свої кордони для українців є знаковим показником підтримки нашої держави», – додає Оксана Яцюк.
Соціалізація дитини: мовний бар’єр та зміна уявлень
Одночасно з проживанням в модульному містечку комуна також надала сину родини Яцюк місце в дитячому садку. При цьому в дошкільному навчальному закладі спеціально створили групу для українських біженців, куди зібрали тільки україномовних діток. Крім того, доглядати за малечою поставили двох виховательок-українок та одну датчанку. Тож перший час Данііл досить легко призвичаївся до всіх нових обставин.
Та через три місяців групу розформували, аби інтегрувати українських діток в датські групи. Забрали від малечі і україномовних виховательок, і Даніілу було складно спершу адаптуватися.
«Данііл разом з іншим українцем, Платоном, опинилися в одній групі та почали триматися разом. Вони зовсім не йдуть на контакт з іншими дітками, бо не вбачають в цьому необхідності – їм достатньо для спілкування та ігор один одного. Доходить до того, що зранку Даня просить подзвонити мамі Платона і дізнатися, чи буде він сьогодні в садку. Якщо ні – то він теж не хоче йти. До того ж, в нашому центрі багато діток й вони вже здружилися між собою. Тому, знову таки, між спілкуванням з українськими чи датськими однолітками – син не вагаючись обере перший варіант. Наразі вирішено, що Даню будуть переводити в іншу групу, де він буде єдиною україномовною дитиною. Таким чином ми з педагогами сподіваємося полегшити його процес інтеграції», – ділиться Оксана Яцюк.
Відмітимо, що дитині важко пристосуватися до життя в чужій країні не лише через мовний бар’єр, а й зміну певних уявлень. Зокрема хлопчик не хоче ходити до садочку, бо там не має занять, до яких він звик в Україні.
«Якщо в українському садку Даня у 2 роки вчив дні тижня, місяці чи кольори, то в датському жодних підготовок до школи та розвиваючих занять з малювання, ліплення, аплікацій. Зранку вони провели спільну зустріч-спілкування, поспівали та потанцювали. Це десь 15 хвилин. А потім дітям потрібно самостійно вигадувати собі справи та ігри. Фактично вони мають себе чимось зайняти ще 5-7 годин», – пояснює Оксана.
Також в датському садку ви не побачити ліжок з подушками, ковдрами та постільною білизною. Замість них спальні мішки чи мати, які кладуть просто на підлогу. А щоб дітки швидше заснули – їм вмикають спокійну мелодію.
«Коли вперше Дані поклали спальний мішок – він не розумів, що з ним робити. Вихователі пояснили, що це таке ліжечко-кишенька, в яку ти залазиш як в кокон і спиш», – говорить Оксана Яцюк.
Виховання по-датські
Про різницю між садочками в Україні та Данії Оксана Яцюк розповідає більш детально. Адже за цей час вона познайомилася з датською системою виховання не лише як мама, а й педагог. Дізнавшись про Оксанину освіту та досвід роботи вчителем початкових класів – її запропонували піти на практику в місцевий садок. До цього українка вчила датську мову тільки місяць, але це не стало на заваді її бажанню спробувати власні сили.
Оксана пройшла співбесіду та була взята на 3-х місячне стажування в мультинаціональний садок на групу дітей, віком 4-6 років. В такий дошкільний навчальний заклад ходять діти різних національностей, але які були народжені в Данії. Не приховує, в перший тиждень роботи було складно усвідомити зовсім інший підхід у вихованні дітей, та з часом все стало на свої місця.
«Батьки приводять діток до 10-11 години і вихователі обов’язково проводять з малечею ранкову зустріч. А далі хтось грається в конструктор, хтось стрибає на батуті, хтось роздивляється книжки… Вихователь так само, захотіла – пішла пограла в м’ячик, помалювала чи просто пообіймалася з малечею. Але через те, що в них немає обов’язкових занять – вона проводить більше часу з дітьми. Я не працювала в садку в Україні, але коли я приходила як мама до сина – його вихователі постійно щось писали. План виховних занять, конспекти, журнали успішності, – загалом все було в писанині… Тут такого я не побачила жодного разу, на столі вихователя навіть немає якоїсь навчальної програми. Таким чином датські вихователі увесь свій робочий час присвячуюсь саме малечі. І вони роблять це не колективно, а більш індивідуально», – зазначає Оксана Яцюк.
Що ж стосується підготовчих занять до школи, то вони теж передбачені в датській системі освіти. На це виділяється окремий період – «продленка». В кінці квітня діти випускаються з садків та одразу зараховуються в школу, куди вони ходять наступні два місяці. В липні у дітей канікули, а в серпні – школа офіційно зустрічає їх в статусі першокласників.
«Датчани виходять на прогулянки в будь-яку погоду. Сніг чи злива – діти вдягають гумові чоботи, костюми, які не промокають, та йдуть на вулицю. При цьому вони можуть гратися прямо в калюжах, зокрема сісти в неї та збирати воду лопаткою у відро. Крім того, вихователі постійно влаштовують дітям різноманітні турне. Вони ходять на екскурсії до лісу, зоопарку, театру. І знову ж таки, це відбувається при будь-якій погоді, а в Данії дуже часто йдуть дощі», – ділиться Оксана.
До того ж, діти до року у садочку сплять теж на вулиці, неважливо яка пора року чи температура за вікном. Їх кладуть в коляски в комбінезонах, які пристьобують спеціальними пристроями задля безпеки. Там також є радіоняня, через яку вихователі слідкують за малечою з приміщення.
Діти постійно ходять на різноманітні екскурсії
І ще кілька особливостей Данії
Українські біженці мають різні умови тимчасового прихистку в Данії. Це залежить від комуни, до якої вони потрапили. Що ж стосується вимог для отримання державної допомоги – уряд Данії впровадив єдину політику. Серед основних аспектів є відпрацьовування 37 годин на тиждень, з яких 9 годин відводиться на уроки датської мови, а решта часу – інтеграція. Сюди відноситься вивчення історії і культури країни, а також основ освітньої, медичної та інших сфер життя.
«Під час інтеграції ти також можеш знайти роботу. Тобі допомагають як з пошуком вакансії, так і з підготовкою документів, наприклад скласти резюме чи мотиваційний лист. Наголошу, що якщо ти влаштовуєшся на роботу, то в залежності від заробітної плати – суму соціальної допомоги можуть зменшити чи прибрати взагалі. Працевлаштування також впливає і на кількість годин з інтеграції, зазвичай залишають тільки мовні курси», – говорить Оксана Яцюк.
Допомагають українським біженцям не лише урядові структури, а й місцеві люди. Зокрема раз на тиждень українці можуть прийти в спеціальну будівлю, яку між собою називають «Український дім», та взяти собі необхідні речі абсолютно безкоштовно. Вживаний чи новий посуд, одяг, побутова техніка, меблі, тощо – все це віддають датчани на благодійність.
Оксана не приховує, чимало особливостей має і звичайний устрій життя в Данії:
«Я вже говорила, що тут високі ціні на все, в тому числі на громадський транспорт. Та є винятки: дітям до 12 років проїзд з батьками всюди безкоштовний. Однак місцеві, незалежно від віку, найчастіше віддають перевагу проїзду на власних велосипедах. Тут дуже розвинена відповідна інфраструктура, а ще всі дотримуються правил дорожнього руху. Тож можна не боятися, що хтось на тебе наїде на дорозі».
Звертає увагу Оксана Яцюк і на медичну сферу. Потрапити до вузького спеціаліста можна лише після прийому сімейного лікаря, і тільки якщо всі попередні рекомендації не дають покращення. Та якщо хвороба серйозна чи сталася якась травма – лікування відбувається безкоштовно, від аналізів до дороговартісних операцій. А ось в стоматології усе зроблять задарма, якщо вам не більше 25 років. В іншому випадку за лікування зуба, наприклад видалення нерва, доведеться заплатити близько 1000 євро.
Така різноманітна Данія
«В Данії до всіх біженців відносяться дуже добре, завжди намагаються сказати якісь слова підтримки чи підказати щось корисне. Особливо мені запам’яталася ситуація, коли місцева пара поважного віку побачила в мене на курточці український прапорець та спеціально підійшла поспілкуватися. Вони спочатку перепитали, чи я з Україні. А коли почули відповідь – на їх очах виступили сльози. Ця розмова, їх слова про нашу державу та співчуття – запали у серце назавжди», – підсумовує розмову Оксана Яцюк.
Автор: команда “Херсон плюс”
