«Читати вдома про обстріли, повітряні тривоги, загиблих мирних жителів, зруйновані будівлі, відсутність електропостачання – це одна річ, яка змушує тебе перейматися за людей в Україні. Однак бачити все це на власні очі – це інше… І хоча я не могла залишатися на Херсонщині так довго, як би хотіла, але за 10 днів перебування тут я намагалася зробити все, що було в моїх силах», – волонтерка Едіт-Марія Молнар.
Едіт-Марія з Угорщини і вона приїхала до Херсонської області вперше. Разом зі своїм земляком Даніелем вони долучилися до волонтерського руху «Добробат» (про нього вже розповідав телеканал «Херсон плюс»), який допомагає у нагальному відновленні житла та об’єктів соціальної інфраструктури на деокупованих територіях України.
Координатор херсонського осередку Лариса Бортовик не приховує, намагалася відмовити угорців від ідеї приїзду до Херсона через безпекову ситуацію. Для цього жінка навіть надсилала їм відео наслідків російських обстрілів по місту. Проте наполегливість іноземних волонтерів її вразила та вкотре затвердила, що українці не залишені на самоті в цій боротьбі.
«Я хотіла допомагати саме у прифронтових зонах»
«До війни я майже нічого не знала про Україну та українців, навіть відносилася до них дещо негативно. Бо як і більшість інших угорців, я не могла відрізнити українців від росіян, а в силу історичних причин я зовсім не симпатизую останнім… Та в січні 2022 року я почала читати багато матеріалів про Україну і на момент повномасштабного вторгнення вже розуміла свою помилку – змішуючи ці дві нації. А потім я була вражена героїчним спротивом українців та захотіла підтримати їх. Це бажання стало ще більшим після того як я познайомилася з двома чудовими людьми з України, які перевернули мої враження про цей народ остаточно. Крім того я почала відчувати значний сором за дії угорського уряду та моїх земляків, які їх підтримують. Саме тому я вирішила діяти індивідуально», – розпочинає нашу розмову Едіт-Марія Молнар.
Спершу угорка долучилася до волонтерів Червоного Хреста в своєму місті. За допомогою перекладачів вона спілкувалася з українськими біженцями, допомагаючи їм влаштовуватися в тимчасових місцях прихистку. Також жінка підтримувала різноманітні заходи на підтримку українців, наприклад, – збори продуктів. При цьому волонтерську діяльність Едіт-Марія успішно поєднувала з основною роботою, а також піклуванням за своєю родиною. Вона дружина та мама трьох дітей: 20, 17 та 13 років.
Та волонтерці хотілося робити набагато більше, при цьому безпосередньо в Україні. Зважаючи на те, що Едіт-Марія працює психологом, а нині ще й навчається на асистента-рентгенолога – вона хотіла допомагати пораненим військовим. Проте через мовний бар’єр та маленький практичний досвід роботи медсестрою від цього задуму їй довелося відмовитися. Тож угорка продовжила шукати способи стати волонтером в України і врешті, їй це вдалося.
В квітні 2023 року Едіт-Марія відвідала будинок сімейного типу при католицькій церкві в селі Ратівці поблизу Ужгорода, де вона працювала як психолог з угорськомовними дітками та їх прийомними батьками. А в червні 2023 року волонтерка поїхала до міста Берегове, Закарпатська область за запрошенням Мальтійського Ордену. Жінка займалася формуванням посилок із гуманітарною допомогою, завантаженням автівок із допомогою та їх супроводом до громад Одеської області. Крім того, разом з іншими волонтерами угорка постійно долучалася до різних заходів по роботі з місцевими дітьми.
Село Ратівіці. Фото зроблені Едіт-Молнар
«Під час однієї з поїздок до Одеси – вночі стався ракетний обстріл міста. Тоді загинуло три людини… Вперше опинившись, поза межами Закарпаття, в умовах справжньої загрози я зрозуміла, що не боюся, тому знову відновила свої спроби потрапити волонтером на Південь чи Схід Україні. Мені хотілося бути поближче до регіонів, охоплених війною, аби розділити частину горя людей, які продовжують залишатися там, допомогти їм. Тож коли я натрапила на відео репортаж про волонтерський рух «Добробат» в незалежному інтернет-виданні «24.hu» дуже зраділа, одразу знайшла їх сайт та написала одному із засновників, Олександру Юрко. Він вже зв’язав мене з координатором волонтерського осередку в Херсоні – Ларисою Бортовик. А далі питання було лише в часі: обговорити деталі поїздки, взяти відпустку на роботі, зібрати речі, тощо», – розповідає Едіт-Марія.
«Україна – це мій перший волонтерський досвід»
Своїми планами про поїздку до Херсонщини Едіт-Марія Молнер поділилася із земляком Даніелем Форгаксом. Вони познайомилися під час роботи на Закарпатті в благодійній організації «Мальтійська служба допомоги України».
Для довідки: Мальтійський Орден – благодійна організація, яка має міжнародно визнаний суверенітет та підтримує дипломатичні стосунки з 120 країнами світу. Крім того спільнота має своїх представників при ЄС, ООН та інших ключових міжнародних організаціях. Починаючи з 1990 року Мальтійський орден також активно діє на території України. А в 2013 році створені осередки у містах Львів, Івано-Франківськ, Київ, Берегове і Мукачеве в Закарпатській області, які були об’єднані в Мальтійську службу допомоги України.
23-річний Даніель не приховує, до війни в України він ніколи не займався волонтерством та навіть не відвідував нашу країну. Проте події, які розгорталися довкола українців напередодні повномасштабного вторгнення привернули його увагу до сусідньої держави.
«Я розумів, що Росія може напасти на Україну десь в січні та почав планувати поїздку сюди за кілька місяців, ще в листопаді 2021 року. Вже тоді я чітко усвідомлював, що хочу допомогти українцям. Однак мені запропонували більш високу посаду на роботі, я погодився та мусив відкласти свою подорож на рік. Увесь той час я думав про безліч дорослих та дітей, життя яких було зруйновано в одну мить… І коли я зміг дозволити собі вирватися з роботи одразу приїхав сюди. Для мене війна в Україні – це війна за свободу. Я вважаю соціальну відповідальність неймовірно важливою, тому присвячую цьому якомога більше свого часу, зусиль та грошей», – пояснює Даніель.
Чоловік зазначає, якби не Едіт-Марія в нього було б мало шансів знайти контакти волонтерського руху «Добробат» та потрапити до Херсонщини. Тому дізнавшись про наміри волонтерки одразу вирішив поїхати з нею, без жодних вагань та сумнівів.
«Свій шанс на цю поїздку я використав по-максимуму. Замість запланованих 10 днів пробув у місті півтора місяці та крім роботи у складі команди «Добробат» попрацював з іншими місцевими волонтерами у мікрорайоні «Корабел» на Острові в Херсоні. Там я допомагав людям розчищати їх помешкання після затоплення внаслідок катастрофи на Каховській ГЕС. Загалом, вид роботи не мав для мене жодного значення, наприклад, бруд та сморід затоплених будинків мене зовсім не хвилював. Я просто хотів допомогти. Я бачив, що потрібно робити і розумів, що ніхто не зможе мене зупинити», – ділиться Даніель Форгакс.
Затоплений Херсон. Фото зроблені Даніелем
Про волонтерство у складі «Добробата»
Едіт-Марія та Даніель доєдналися до волонтерського руху «Добробат» у Херсоні на початку серпня. Про це координатор херсонського осередку Лариса Бортовик розповідає:
«Угорці на власному прикладі знають, що таке російська пропаганда, як вона діє та як може змінити історичні події на свою користь, хоча насправді все зовсім не так. І тому вони надзвичайно солідарні з українськими народом, вболівають та переймаються за нас. Також після першого візиту до України – Едіт-Марія та Даніель були щиро захоплені тим, як українці ставилися до них: ввічливо, по-доброму та чуйно. Ніхто ніколи не відмовив їм в допомозі. Це теж стимулює їх повертатися до нашої країни та допомагати знову і знову».
Херсонка відмічає, угорські волонтери проявили неабияку наполегливість, щоб мати змогу допомогти жителям нашого регіону. Їх не лякала безпосередня близькість до лінії фронту, складність отримання відповідного дозволу в Херсонській обласній військовій адміністрації, затяжні комендантські години та певний мовний бар’єр.
«Едіт-Марія та Даніель наразі тільки вчать українську мову. Тому ми спілкувалися частково українською та частково англійською, а десь на допомогу приходили жести. Насправді, вони великі молодці. Бо крім мови обидва вчилися ще й будівельній справі. Не нехтували жодною роботою: носили та пиляли газоблоки, вкладали шифер, забивали цвяхи, тощо. Мені навіть здається, що за той час поки вони були з нами – нам вдалося реалізувати заплановане набагато швидше. Тому що Даніель з Едіт-Марією надавали нам значної душевної підтримки: коли ти розумієш, що здаватися не можна, треба йти тільки вперед», – говорить пані Лариса.
За кілька тижнів роботи угорці побували в кількох деокупованих населених пунктах Херсонщини, зокрема в селі Посад-Покровське. Селище довгий час перебувало на лінії фронту та було знищено майже повністю, побачене там неабияк вразило іноземних волонтерів.
«В селі кожен будинок або частково пошкоджений, або повністю зруйнований. Ходити там було все одно, що дивитися кіно про апокаліпсис. Я відчувала смуток та гнів, коли бачила всі ці наслідки варварських дій… Я також уявляла собі, як невимовно страшно було тут, коли все це відбувалося. Водночас я захоплювалася людьми, які продовжують своє життя фактично серед руїн, які знайшли в собі сили йти далі. Попри невизначеність сьогодення вони відновлюють селище з нуля, будують плани на майбутнє», – згадує Едіт-Марія Молнер.
В свою чергу, Даніель Форгакс додає:
«Масові руйнування, які я побачив, стали для мене найбільшим шоком. Я постійно думав про родини, які жили колись в цих будинках і про те, скільки вкладеної роботи раптово зникло… Було боляче бачити втомлені, сумні та виснажені обличчя людей, але було приємно почути, як сильно вони вірять, що в Україні все буде добре. В результаті, я отримав новий погляд на те, що ніколи не пізно почати все спочатку та змінити. Надія та віра українського народу стала для мене прикладом».
Угорські волонтери за роботою
Відмітимо, що під час перебування в Херсонській області угорські волонтери не раз були свідками обстрілів з лівого берега. Перший масовий артилерійський удар по Херсону застав їх вночі, росіяни влучили в безпосередній близькості від їхнього будинку. Волонтери не приховують, хоча вибухи буди дуже гучними, а від звукової хвилі тремтіли вікна й стіні – вони зовсім не боялися.
«Напевно своєю сміливістю та відсутністю страху вони найбільше і запам’яталися нашій команді. Уявіть, ми кожного дня їздили працювати на знос, в спеку та ще й на висоті. Це було дуже важко. А Даніель, щоб розважити всіх хоч трохи, постійно вигадував щось смішне, наприклад, повиснути головою вниз на перекритті даху. Мене його безстрашність тоді так вразила, бо мало того, що він ніколи не працював на даху та ще й ось таке витворяти на змонтованих волонтерами перекриттях. А Едіт-Марія не могла жити без спорту, тому кожного вечора виходила на пробіжку у парк, незважаючи на погоду та ймовірність обстрілів», – ділиться Лариса Бортовик.
На наше ж питання «В чому секрет їх сміливості?» – Даніель коротко зазначає, що після поїздок до України він перестав боятися взагалі будь-чого. А ось Едіт-Марія говорить наступне:
«В мене є ірраціональне переконання, що через те, що я люблю Україну – зі мною там не може статися нічого поганого. Звичайно, я розумію, що можна отримати поранення чи померти… І наші думки не вплинуть на хід подій… Проте ця віра впливає на мій настрій та внутрішнє налаштування. Так склалося, що перед поїздкою до Херсона всі мої рідні та знайомі відмовляли мене від цієї ідеї, намагаючись залякати найгіршими варіантами наслідків… Тому до міста я прибула трохи пригнічена. Але коли я побачила місцевих людей, які ходили по вулицях під час повітряних тривог та обстрілів – я знову стала спокійною і припинила хвилюватися. Те, як наразі живуть херсонці, їх стійкість та незламність – насправді вражає».
Угорські волонтери кілька днів працювали над відновленням даху одного зі зруйнованих будинків у с. Посад-Покровське
З Україною в серці
Угорці не перші хто приєднався до команди «Добробат» у Херсоні з іноземних волонтерів. До цього до них приїжджав професійний тесляр із Франції – Кріс. Він привіз команді багато спеціального інструменту, який закупив за власні кошти. Крім того чоловік постійно ділився своїми знаннями та навичками з херсонськими волонтерами, відкриваючі безліч професійних лайфхаків.
«Всі іноземні волонтери привозять із собою якусь неймовірну енергію, вони заряджені працювати з ранку до пізньої ночі без перепочинку. І це насправді надихає нашу команду робити ще більше. А ще люди, яким ми допомагаємо, завжди із захопленням зустрічають іноземців. Їм дуже приємно, що вони долають таку відстань задля розгрібання завалів чи ремонту будинків. Це вкотре доводить, що українці не залишені зі своєю бідою та нашим ворогом наодинці. До того ж, такі візити вкрай важливі через те, що європейці бачать війну в Україні на власні очі, а не лише з новин по телебаченню чи інтернету. І потім вони передають це далі, розповідаючи своїм рідним, друзям та знайомим по всьому світу. Чим більше про Україну будуть говорити, тим більше ми отримуватиму підтримку та швидше здобудемо Перемогу», – говорить Лариса Бортовик.
Самі ж угорські волонтери зазначають, що під час перебування на Херсонщини вони познайомилися з великою кількістю чудових, чесних, доброзичливих, відкритих та сміливих людей. В життя кожного з них війна внесла багато складнощів, негативних спогадів та подекуди моральних травм. Однак вони не просто справляються з цим, а ще й мають в собі сили виконувати свої зобов’язання, залишатися в гарному настрої, сміятися, радіти та завжди готові відгукнутися на допомогу іншим.
Угорські волонтери вже мають чимало друзів в Україні
«Посеред страшних слідів війни я багато разів відчувала себе щасливою. Частково це було завдяки людям, які мене оточували, а частково тому що я відчувала себе корисною. Ніколи не забуду, як я розпилювала будівельний матеріал і оглядаючись довкола відчувала, що під час своєї відпустки ніде більше не хочу знаходитися в світі ніж тут та робити те, що я роблю. Загалом багато чого я запам’ятаю назавжди. Зокрема, смачну їжу бабусі, якій ми відбудовували дім, гру у покер з іншими добровольцями «Добробат» під час перерв, привітність українських військових на блок-постах. Одного разу ми навіть бачили, як стріляли з «Хаймарс». А ще наше тепле спілкування з місцевими жителями, воно було складним через мовний бар’єр, але ми завжди якось з цим справлялися», – ділиться Едіт-Марія.
Відмітимо, що на візити до Херсонщини волонтери не зупинилися. На зворотному шляху додому Едіт-Марія на кілька днів долучилася до київської волонтерській спільноті «Печерські котики», які виготовляють маскувальні сітки та кікімори для військових. А у Львові жінка стала добровольцем на волонтерській кухні з виготовлення сухпайків для ЗСУ.
Едіт-Марія на волонтерській кухні у Львові
А ось Даніель Форгакс приділив час відвідуванню українських друзів в Краматорську, Харкові, Києві, Рівному, Луцьку, Львові та Береговому. Всіх цих людей угорець зустрів під час волонтерської діяльності у складі команди Мальтійського Ордену. Чоловік наголошує, відтепер до цього переліку додався і Херсон, тож у наступну поїздку до Україні – він обов’язково приїде і сюди в гості.
«Я безперечно хочу повернутися до вашої країни. Україна назавжди залишиться моїм домом, а український народ – моєю родиною. Я вважаю, що Угорщина повинна підтримувати Україну ще більше. Тому що тільки за умов посиленої уваги людей до вашої держави та різноманітної співпраці – Україна зможе відстояти всі свої території та залишитися вільною», – наголошує Даніель.
В свою чергу Едіт-Марія Молнер додає:
«Я хочу ще багато разів відвідати Україну, щоб сходити у похід у Карпатські гори, показати своїй родині Київ, Херсон та інші міста, навіть в яких я ще не була. А ще я хочу переплисти Дніпро та побувати на лівому березі, коли там не буде росіян. Крім того, я продовжу займатися волонтерством, зокрема маю у планах допомагати військовим з їх реабілітацією. Я вірю, що Україна переможе. Ціна цього надзвичайно висока – це життя багатьох хоробрих й гарних людей. Проте українці повинні це зробити, бо несправедливі пакти отруюють життя народу на декілька поколінь та залишають «травми» у вигляді поганих рішень в історії країни. Маю надію, що вже скоро ми будемо святкувати Перемогу! Слава Україні!».
Автор: команда «Херсон плюс»
