«Науковцям відомо про шість ікон на рибі, які на початку 20-го століття надійшли до музеїв: п’ять з яких написані на камбалі, а одна – на голові сома. Остання була привезена з Єрусалима і скоріш за все стала натхненням для чумаків. А ось всі інші роботи є автентично українськими. На жаль, до нашого часу збереглися лише три експонати, і тільки одна ікона, яка на голові сома, залишилась в Україні. Дві інші були вивезені в 1906 році до Російського етнографічного музею у Санкт-Петербурзі», – науковий співробітник Музею історії міста Києва та куратор виставки Андрій Лопушинський.
Подібна історія з вивезенням цінних експонатів могла би повторитися, і Україна втратила би унікальну виставку «ІХТІС. Чумацька ікона на рибі», якби не її автори – херсонці Андрій Лопушинський та Оксана Оснач. Адже значна частина робіт була презентована у Херсонському обласному краєзнавчому музеї напередодні повномасштабного вторгнення. Експонати таємно забирали із закладу та ховали на другий місяць окупації! Нині ж врятовані зразки іконопису та живопису на рибі можна побачити у Музеї історії міста Києва.
Про сучасну інтерпретацію чумацької традиції, масштабування й особливості виставкового проєкту, а також про мистецтво в окупації, – далі у матеріалі.
«Окупована» експозиція
Відновлювати дивовижну чумацьку традицію, іконопис на рибі, херсонська художниця Оксана Оснач та херсонський краєзнавець Андрій Лопушинський почали близько п’яти років тому. На той момент в них не було жодного зображення подібних робіт, не говорячи вже про технологію виготовлення. Тож все робилося шляхом творчого експерименту.
«Риба – складне «полотно», яке піддається не лише зовнішнім подразникам, а й певним внутрішнім процесам. Сама по собі риба може з часом змінювати форму, а виділення жиру чи солі призводило би до відшаровування підготовчої ґрунтовки та фарб. Тим самим зображення на ній потребуватиме реставрації. Врешті я подумки поставила себе на місце чумака: в яких умовах він малював і що для цього мав з матеріалів. І це спрацювало», – ділиться пані Оксана.
Автори проєкту працюють у тандемі. Якщо на Оксані Оснач – художній розпис, то Андрій Лопушинський займається «ловлею риби». Знаходить гарні зразки, солить та висушує їх. Крім того, він відповідає за інформаційно-наукову складову задуму. Дуже часто історії та легенди, які знаходить краєзнавець, стають натхненням для художниці.
«Ми намагаємося створювати роботи максимально наближеними до історичної достовірності. Наприклад, Андрій відшукав легенду, що камбала є рибою Божої Матері, і в мене з’явилися дві ікони з відповідним сюжетом», – додає Оксана Оснач.
Приклади робіт «Чумацька ікона на рибі» на виставці у Києві
Загалом за роки співпраці херсонці створили чимало робіт і мистецьке надбання було вирішено представити на широкий загал у Херсонському обласному краєзнавчому музеї. Виставка відкрилася у жовтні 2021 року та мала тривати до кінця лютого 2022 року. Та повномасштабне вторгнення і окупація Херсона залишили експозицію у стінах культурно-освітнього закладу ще на кілька місяців.
«Коли все розпочалося ми не мали уявлення, де краще збережеться виставка: у музеї, в наших майстернях чи вдома. Тому спочатку не здійснювали ніяких заходів. Та в середині весни нам стало зрозуміло, що керівництво Херсонського обласного краєзнавчого музею не робить ніяких кроків, аби врятувати експонати. Вони навіть не були заховані у підвал! Тому я зв’язався зі співробітниками, яким довіряв, і домовився про «евакуацію» наших робіт. Вивозили їх Оксана з чоловіком на власній машині, бо я перебував за містом. Усе робилося приховано, через чорний вхід, і дуже вчасно їм вдалося це зробити. Через тиждень ми дізналися, що директор закладу пішла на співпрацю з російськими військовими», – розповідає Андрій Лопушинський.
Автори проєкту «ІХТІС. Чумацька ікона на рибі», впевнені, в іншому випадку – експозиція була би вивезена під час так званої «евакуації» окупантів на лівий берег. Адже росіянам вже не звикати красти напрацювання херсонців у рамках даної ініціативи.
«Деякі з наших робіт продаються чи даруються. Звичайно, їх подальшу долю ми не відслідковуємо. І так склалося, що безпосередньо перед відкриттям виставки у Херсоні, Андрій випадково натрапив на статтю в Інтернеті, де музей у Санкт-Петербурзі запрошує на виставку унікального експонату – старовинної ікони на камбалі. І на цій афіші ми впізнаємо нашу рибу! Ми були шоковані, – говорить пані Оксана. – Але пізніше нам вдалося дізнатися, що ця ікона в Україні і нікуди не вивозилася. А для афіші був використаний кадр з програми про наше мистецтво для одного з каналів, логотип якого вони обрізали. Тобто їх зразок в такому стані, що не привабливий для фото. І вони пішли ось таким легким, але злочинним шляхом – порушення авторського права».
«ІХТІС. Чумацька ікона на рибі»
Врятована з музею експозиція усю окупацію пробула у Херсоні, захована. А за кілька днів після деокупації міста до Андрія Лопушинського звернулися з пропозицією показати її у Києві.
«Мої колеги з Музею історії міста Києва дізналися про цю тему і не змогли оминути її увагою. Так виникла ідея показати наші роботи тут. Зазначу, що це не просто вивезена з Херсона виставка. Ні. Там в нас був мінімальний формат. А для Києва ми її масштабували, додавши як нові експонати, так і 11 анотацій про чумаків. Таким чином експозиція не просто презентує іконопис на рибі, а й занурює у побут і звички чумаків. А також розкриває тему важливих економічних та соціокультурних зв’язків між регіонами України у XVIII-XIX ст.», – пояснює пан Андрій.
Відкриття виставки «ІХТІС. Чумацька ікона на рибі» у Музеї історії міста Києва
Етнографами не зафіксовані чумацькі розповіді про ікони на рибі, але всі тексти, представлені на виставці, мають релігійну основу та оповідають про ставлення чумаків до церкви чи християнських канонів. Однією з таких історій краєзнавець ділиться із нами:
«Якщо чумак помирав десь у дорозі, посеред степу, далеко від дома. Не раптово, а розумів, що вмирає – він сповідувався товаришу, аби той за можливості пішов до церкви та усе розповів вже священику. Тобто відбувалася своєрідна передача гріхів. Бо для чумаків, як християн, було важливо предстати перед Богом з чистою душею. Додам, що ця анотація візуалізована у 7-хвилинному фільмі, що демонструється на виставці та був відзнятий на Херсонщині за проектом «Таємниці мого міста».
Закладений відповідний сенс і в назві виставки. ІХТІС або ж грецькою ІΧΘΥΣ перекладається як риба. Також воно розшифровується як скорочення за першими літерами фрази – Ісус Христос Божий Син Спаситель. Власне, риба є одним із перших символів Христа.
«Ікони на рибі можно порівнювати з похідними військовими іконами, відомими з середньовіччя. Що ж стосується чумаків, то звичайно, вони могли возити із собою образи, які були виконані на традиційних матеріалах. Але ікона на рибі була символічно пов’язана з їх способом життя. Якщо на південь чумаки возили багато товарів, то на північ тільки два: сіль та рибу», – додає Андрій Лопушинський.
Загалом на виставці представлено близько 50 експонатів. Це ікони написані безпосередньо на засушеній рибі чи їх гіпсових формах, малюнки про життя чумаків та світлини робіт, які перебувають не в авторів проєкту.
На виставці представлені різноманітні експонати
Побачити на експозиції можна і єдиний збережений в Україні оригінал ікони на голові риби. Його було надано з фондів Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» спеціально для даного заходу.
Ще одним цікавим експонатом є макет церкви Святого Миколая Чудотворця в с. Синява (Рокитнянський район Київської області), звідки були передані до музеїв дві автентичні чумацькі ікони на камбалі. Його автор – краєзнавець Ігор Лалак надав для виставки разом з іконою, яку він колись придбав у херсонців.
Макет церкви Святого Миколая Чудотворця в с. Синява, його автор Ігор Лалака з Оксаною Оснач та Ігорем Лопушинським
«Було дуже приємно, що на наш заклик відгукнулися і ті, кому ми свого часу дарували чи робили ікони. Зокрема, є ікона на камбалі, яка стала справжньою зіркою телебачення і соціальних мереж завдяки тревел-шоу «Le-маршрутка». Зйомки цієї програми це взагалі експромт і коли ми показували Лесі Нікітюк наше мистецтво – вона захотіла придбати одну з робіт, – розповідає Оксана Оснач. – А під час окупації ми побачили сюжет, в якому Леся Нікітюк показувала цю ікону, яку вважає своїм оберегом і зберігає вдома у холодильнику. Вдячні, що вона дозволила продемонструвати цю роботу на виставці та й була присутньою на її відкритті».
Леся Нікітюк з Оксаною Оснач та Ігорем Лопушинським
Додамо, що до повномасштабного вторгнення пані Оксана розпочала працювати над трьома іконами на камбалі. Та протягом всіх 8,5 місяців окупації художниця не могла змусити себе повернутися до роботи над ними. Адже, за її словами, не відчувала душевної рівноваги для написання ікон. Вже перебуваючи у Києві вона закінчила ці ікони, і їх також можна побачити на виставці.
«Картини, які промовляють самі за себе»
На відміну від написання ікон, через місяць від початку війни, перебуваючи в окупації, Оксана Оснач змогла повернутися до живопису. Зазначає, таким чином не лише створювала у стінах власної квартири частинку України, а і затверджувалася, що вона вільна людина.
«За межами дома всюди були ознаки Росії, навіть з мого вікна було видно триколор. Тому мої роботи – це був спротив і порятунок водночас. Адже відібрати те, що в серці –неможливо. Таким чином виникли 10 картин, які я відношу до доробку окупаційного періоду. З них дві роботи довелося завершувати вже у Києві», – пояснює пані Оксана.
Оксана Оснач за роботою
Припинити малювати художниці довелося в середині червня. Більше того полотна та всі інструменти з матеріалами довелося заховати. Такі заходи безпеки їй довелося застосувати у короткі терміни, після того, як у сусідньому будинку окупанти здійснили обшуки всіх квартир.
«Дві групи військових зі зброєю заходили у під’їзд: одна підіймалася на верхній поверх, інша залишалася на першому. І ось так, рухаючись назустріч один одному вони ретельно оглядали всі помешкання. Як би вони побачили мої роботи – страшно уявити чим би все обернулося. Не лише для мене, а й для всієї родини», – згадує пані Оксана.
Зазначимо, що на думку Оксани Оснач, картини не потребують додаткових пояснень чи опису. Адже полотна мають промовляти самі за себе. Та на наше прохання вона поділилася особливостями створення кількох своїх робіт.
«В окупації мені дуже бракувало наших кольорів і я хотіла створити картину, в якій були би поєднані жовтий, блакитний, червоний та чорний. Так виникла робота з образом дівчині у вигляді незламної, сильної та прекрасної України. Я хотіла, щоб вона була дуже юною та наче беззахисною, але її погляд видавав усю твердість характеру і мужність душі. Полотно отримало назву – «В серці маю те, що не вмирає», – говорить пані Оксана.
Ще одна картина «Надія» стала своєрідною реакцією художниці на інформацію про кількість загиблих дітей на війні. На ній зображена дитина з крилами, яка наче летить через терни вгору, до неба.
«Мені не хотілося прямої асоціації з дітьми, які загинули. Ні. Мені навпаки хотілося показати, що попри всю біль та горе в нас має залишатися жити надія. І колись вона зможе розправити крила та полетіти назустріч світлому та гарному. Зверну увагу, що всі мої роботи з окупаційного періоду – це виключно портрети. Через вираз обличчя та погляд героя на полотні – я хотіла передати емоцію, яку закладала при створенні картини. При цьому, мені ніколи не хотілося ідеальної краси. Саме тому я завжди зверталася до прототипу реальних людей, і робила збірний образ».
Зазначимо, що всі 10 «окупаційних»» полотен Оксани Оснач можна було побачити на відкритті виставки «ІХТІС. Чумацька ікона на рибі (ред. – дізнатися більше про картини можна тут) Наразі вони не виставляються, адже тривають перемовини про створення окремої експозиції.
Оксана Оснач та картини, які були написані під час окупації
Натомість можна побачити нові роботи художниці, які вона створила після вимушеної паузи у творчості.
«Я змогла повернутися до малювання за тиждень після деокупації правого берега Херсонщини. На той момент я приїхала до Києва і знайомі військові дали мені кілька уламків крилатої російської ракети, яка була збита в січні 2023 року над столицею. А також дві гільзи крупного калібру. На всьому цьому я і почала малювати… Втілила те, що бачила у Херсоні після звільнення. А саме як наших військових зустрічали люди: з українськими прапорами, посмішками та сльозами, незламною вірою… А продовженням цієї теми стало зображення «Батьківщина-Мати» і пейзажі Києва», – ділиться Оксана Оснач.
Виставка «ІХТІС. Чумацька ікона на рибі» триватиме у музеї історії міста Києва до кінця липня. У планах кураторів трансформувати експозицію у більший формат. Зокрема, організувати творчі зустрічі з авторами проєкту, навчальні лекції та майстер-класи.
«На даний момент в Україні нема подібних виставок. Тим паче, що у такому вигляді вона буде представлена тільки тут. Це насправді унікальний захід, зі своєю художньою та історичною цінністю. Але ми готові змінювати експозицію та показувати її надалі в інших регіонах. Гадаю, що наш проєкт може гідно та яскраво презентувати Україну і в Європі. Також сподіваємося, що увага до цієї теми зможе допомогти знайти більше записів про іконопис на рибі», – наголошує краєзнавець Андрій Лопушинський.
В свою чергу художниця Оксана Оснач додає: «Ми також продовжуємо створювати нові ікони на рибі. Для цього вже маємо усе необхідне з матеріалів та інструментів. Крім того, зараз ми в процесі оформлення волонтерських документів, аби офіційно допомагати нашим військовим. Здобудемо Перемогу разом!».
P.S. Як відроджувалося чумацьке мистецтво – живопис на рибі в історії від телеканалу «Херсон плюс».
Автор: команда «Херсон плюс»
