«Ті, хто соромляться української, або розумово обмежені, або просто не розуміють, ким вони є», – каже Світлана Потапська, вчителька української мови та літератури з Херсона. Під час інтерв’ю вона говорить спокійно, але в її інтонації відчувається непохитність. За цією твердістю – роки викладання, окупація, волонтерство, уроки під звуки обстрілів та сирен.
Світлана Потапська, вчителька української мови та літератури з Херсона. Фото анімовано з допомогою ШІ
Окупація: коли страх треба було приборкати
Коли у Херсон зайшли російські війська, пані Світлана зізнається, що перші дні навіть не могла вийти на вулицю.
«Страх сковував усе. Ми не розуміли, що буде завтра. Але потім, коли почала отримувати повідомлення, що нашим воїнам потрібна допомога, що пораненим не вистачає речей, продуктів – страх відступив», – згадує вчителька.
Саме тоді Світлана Потапська зрозуміла, що не може сидіти осторонь, коли поруч гинуть люди:
«Я пішла збирати допомогу, як і багато інших. Людей було дуже багато, і я відчула, що біда об’єднує. Це дало сили. Хоч і знала, що нас могли перевіряти, що списки вчителів-волонтерів у окупантів були, все одно не могла залишатися осторонь».
І це волонтерське відчуття єдності не виникло на порожньому місці. Пані Світлана пригадує, що її шлях волонтерки почався ще тоді, коли ніхто не міг уявити повномасштабної війни.
«Ми почали займатися волонтерством ще під час Революції Гідності. Пам’ятаю один момент, який мені врізався в пам’ять, – згадує вчителька. – Ми тоді збирали допомогу на Майдан – теплі речі, продукти, гроші. І коли я зайшла до одного класу, побачила хлопчика, мабуть, з першого класу. Він тримав у руці купюру, тремтячими руками клав її в коробку й сказав: “Це нашим на Майдан!“ Я тоді зрозуміла: якщо навіть шестирічна дитина так щиро співчуває, переживає – ми непереможна нація».
Досвід Майдану 2014 року, каже Світлана Потапська, загартував її серце. Під час окупації Херсона вона не шукала виправдань, просто робила те, що вміла:
«І зараз ми продовжуємо допомагати – збираємо все необхідне для наших захисників, особливо на Херсонському напрямку. Допомагаю і особисто, і через школу».
А найбільш надихаючим моментом, без сумніву, для херсонської вчительки стало визволення Херсона. Тоді, як говорить пані Світлана, вона вперше за довгий час відчула справжнє полегшення й гордість.
Постраждалий від обстрілів кабінет української мови та літератури
Уроки, що навчають тримати Україну в серці
Незважаючи на обстріли та звуки сирени Світлана Потапська продовжує викладати українську мову та літературу для учнів ліцею №6 Херсона – іноді в укритті, іноді онлайн. Після 2022 року її уроки стали іншими. Війна змінила не лише програму, а й сенс навчання.
«Учні, особливо старшокласники, стали по-іншому сприймати матеріал, – розповідає вчителька. – Ми більше працюємо над творчими та дослідницькими проєктами, створюємо літературні портрети, відеоуроки. Якщо аналізуємо твір, то намагаємося розглядати не лише письменника як митця, а й як людину, що вплинуло на його світогляд, на його громадянську позицію».
Навчання онлайн
На її заняттях діти не просто вчать правила й цитати. Вони досліджують, чому Шевченко боровся, а Леся Українка не зламалася.
«Література – це не предмет, а шлях до розуміння себе. Після 2022 року ми почали більше говорити про свободу, людяність, про те, як слово може рятувати»,– додає вчителька.
Навчання онлайн
І справді, тепер на уроках пані Світлани часто звучать не лише вірші, а й особисті історії дітей, які пережили окупацію, евакуацію, втрату близьких.
«Стараюся розвивати в дітей самостійність, щоб вони не просто копіювали готові тексти з інтернету чи користувалися штучним інтелектом бездумно. Адже справжнє розуміння літератури приходить лише через читання. На жаль, зараз багато хто перестав читати, і це болить», – відкреслює Світлана Потапська.
Бути вчителем української мови та літератури сьогодні – це велика відповідальність. Це не лише передавання знань, а насамперед виховання патріотизму, любові до свого народу, до культури, до рідного слова.
«У кожному рядку Шевченка, Франка, Лесі Українки закладено ідею волі – те, що є в нашому генетичному коді. Українці – вільний народ. І завдання вчителя передати цю любов до волі, до України, виховати в дітях справжній патріотизм, особливо сьогодні», – наголошує Світлана Потапська.
Вчительці оголосила подяку Херсонська міська військова адміністрація
Диктант, який гуртує навіть під час війни
Попри складну безпекову ситуацію у Херсоні, Світлана Потапська не пропустила цьогорічний Радіодиктант національної єдності.
«До школи я йшла під дощем, повз зруйновані будинки. Знала, що мушу бути там. Бо це момент, коли ми всі – від Херсона до Торонто пишемо одне речення, і воно єднає нас», – розповідає вчителька.
Участь у Радіодиктанті для херсонської вчительки не просто освітня традиція. Це акт солідарності з усіма українцями, які продовжують жити, навчати, писати, думати українською навіть під обстрілами.
«Так, читання було непростим, не всі встигали писати, але головне не в тому. Головне, що цей диктант гуртує українців по всьому світу», – додає вчителька.
Для Світлани Потапської Радіодиктантце набагато більше, ніж перевірка правопису. Це символ єдності нашого народу. Мова – це наш щит, наш кордон, наша ідентичність.
Підготувала команда «Херсон плюс», інтерв’ю брала Олена Лук’яненко
