Всю ніч могла проплакати від страху, від безсилля, але о п’ятій ранку вставала і збиралася на кухню готувати обіди або їхати на закупи. Коли ти чуєш від дітей, що наш пиріг найсмачніший, а від полонених бериславців, що наш борщ нагадує мамин, то не маєш права здатися. Тільки заради людей доводилося обманювати окупантів та випрошувати у них довідку на проїзд від Берислава до Нової Каховки, а там відстоювати кілометрові черги за продуктами. Ця війна нас об’єднала і тільки завдяки зусиллям багатьох небайдужих вдалося протриматися в окупації і впевнена, протримаємося до Перемоги», – розповідає жителька Берислава Віта Тодоріце.
Парафія Мучеників Макавейських української греко-католицької церкви стала осередком взаємодопомоги і підтримки для жителів Берислава.
З перших днів війни 11 парафіян храму об’єдналися і запустили в місті благодійну кухню-їдальню під назвою «П’ять хлібів і дві риби». Ні окупація, ні ворожі нагляди, ні систематичні обстріли не стали на заваді доброї справи. Щодня смачні та гарячі страви отримували 120-130 людей. А за весь час окупації волонтери приготували та роздали майже 54 000 обідів.
Доки жінки готували їжу та роздавали в храмі, волонтер Сергій Курпієв пристосував свій велосипед і щодня доставляв харчі до домівок маломобільних та людей з інвалідністю.
Як звичайним людям вдавалося виманити в окупантів пропуск до Нової Каховки та дозвіл на годування цивільних полонених – далі у нашому матеріалі.
Перше питання – як допомогти нашим людям
Свою роботу благодійна кухня «П’ять хлібів і дві риби» на базі храму відновила 28 лютого і від тоді ні на день двері релігійного закладу не зачинялися. Те, що проєкт настільки довго протримався отець Олександр Більський називає справжньою фантастикою, адже з продуктів на кухні були лише кілька мішків овочів, якісь крупи, трохи м’яса.
Ми думали, що це вторгнення не затягнеться так надовго, але з перших днів хотіли підтримати місцевих, які залишилися у Бериславі. Також до мене почали звертатися рідні бериславських пенсіонерів і просили їм допомогти, бо вони у будинку залишилися одні і навіть хліба нема кому принести. Тоді я порадився зі своїми парафіянами і вирішили відкрити двері благодійної кухні. Поки одні парафіяни підготовлювали кухню, інші – вистоювали довжелезні черги і робили закупи. За головних були шість жінок – чотири кухарки і дві роздавали їжу. Вони працювали на кухні через день без вихідних та свят», – розповідає парох парафії Олександр Більський.
За кілька тижнів команда напрацювала алгоритм дій: Олександр Більський звертався до парафій різних міст та країн з проханням підтримати фінансово і молитвою. А волонтери на місцях зв’язувалися з жителями Берислава, Зміївки, Новоберислава та за надані донати викуповували у них худобу та овочі, що йшли на приготування страв.
Кілька людей йшли під магазини, де можна було розрахуватися карткою і від ранку вистоювали черги, інші волонтери їхали по домівках і просили продати птицю, свиней, молочну продукцію та овочі. Коли люди чули, що це для благодійної кухні, то у подарунок давали домашню консервацію. Пам’ятаю, як приходила до нас літня жінка і принесла дві банки консервованих огірків. Вона сказала, що всього має чотири такі банки, але їй дві вистачить, а інші нехай їдять люди, які свого не мають. З Новоберислава нам передавали багато картоплі, а зі Зміївки навіть вже наліплені вареники. Ніхто не стояв осторонь, всі допомагали. Також люди які виїжджали вивезти із собою багато не могли і були випадки, коли нам привозили цілі багажники м’яса, овочів, фруктів. Ми дякували кожному», – згадує пані Віта.
За останній рік волонтери парафії придбали 20 великих свиней. Однієї туші вистачало приблизно на три тижні. Все залежало від кількості людей, які щодня зверталися за обідами. А ось зі слів отця Олександра, все починалося з 80 людей, а вже влітку доходило до 130. Найскладнішими місяцями волонтери називають від травня і до листопада, адже продукти в Бериславі продавали з великою націнкою, а потрапити до Нової Каховки через ГЕС було нереально. Натомість пані Віта знайшла вихід і пішла до окупантів просити пропуск.
Мій син Артем має проблеми зі здоров’ям. У Бериславі отримати кваліфіковану допомогу чи навіть огляд лікарів ми не могли, бо нікому працювати там. Тоді я пішла з документами дитини в комендатуру і просила, щоб вони виписали мені пропуск через ГЕС і завдяки цьому пропуску я зможу возити дитину на лікування в Нову Каховку. Не знаю як так вийшло, але окупанти мені повірили. Тоді ми з чоловіком садили сина в машину, їхали через російські блок-пости, показували відповідні документи і потрапляли в Нову Каховку. А там вже на гуртовий ринок, де можна було придбати продукти, – розповідає пані Віта. – Ми годинами стояли в черзі, завантажували машину мішками з продуктами настільки, що вона ледь їхала. Купували все, що можна: рис, гречку, макарони, соняшникову олію та інше. Ми знаходили такі магазини, де дозволяли розраховуватися карткою. Це було справжнім порятунком, адже за видачу готівки деякі люди брали до 50%. А ми не могли так розкидатися волонтерськими коштами.»
Після таких поїздок у Нову Каховку в благодійній їдальні був справжній бенкет. Людей годували борщем, пловом, випікали домашні пироги з варенням, капустою та картоплею. Намагалися і самостійно пекти хліб. Їжі вистачало всім як малозабезпеченим, багатодітним, пенсіонерам, так і самотнім молодим людям.
Одного разу мені зателефонували працівники школи та садочку і сказали, що до них приїхали люди, які не змогли евакуюватися за день. Люди були з Херсона, Скадовська, Олешок і зрозуміло, що повертатися на одну ночівлю додому зовсім невигідно. Купувати в магазинах не було що, вони і рано зачинялися. Тоді я подзвонив нашим кухарям і попросив, щоб вони приготували вечерю. Вже була майже четверта вечора, вони мали закривати храм, але пішли людям на поступки і до комендантської готували, привозили і роздавали їжу. Звичайно, це була не комплексна вечеря, але все ж таки. Люди дякували нам, а ми раділи, що допомогли», – ділиться Олександр Більський.
Ми викидали їжу окупантів і годували полонених
За час окупації Берислава російські військові двічі приїздили до церкви та пропонували свою допомогу. Обшуків у храмі вони не робили, проте постійно слідкували за тим, що відбувається на території релігійної установи. Від допомоги всі відмовлялися, бо краще голодувати, ніж брати їжу ворога.
«Вперше вони приїхали на початку березня і привезли продукти. Ми вийшли і повідомили, що не потребуємо нічого. Тоді вони сказали, що в них наказ передати це все нам і просто викинули з авто на землю. Ми не розгубилися і віддали харчі місцевим людям, які годували худобу. Вдруге окупанти приїхали через кілька тижнів, але вже з бідонами готової їжі. Що було в тих бочках ми не знаємо, бо знову ж таки, відмовилися брати і навіть не заглядали в ємність. Наші кухарки сказали, що на сьогодні їжа для парафіян вже готова і нема потреби брати щось від військових», – згадує Віта Тодоріце.
Те, що окупанти не влаштовували обшуки в будівлі храму отець Олександр називає везінням і божим захистом.
Я завжди просив настоятелів інших храмів не лише допомагати нам фінансово, продуктами чи іншими речами, а й молитися за всіх парафіян та наших волонтерів. Особливо, коли ми знали, що окупанти слідкують за нашим закладом. Вони ж систематично обшукували тих, хто виходив після обіду з нашого храму. Просили показати сумки, документи та питали, чого всі туди ходять щодня. Люди вже знали, що відповідати і ніяких проблем у них не було», – каже він.
Проте був випадок коли кухарі були змушені звернутися до окупантів. Адже тільки так вдалося випросити дозвіл на годування полонених, яких змушували наводили лад в місті до 9 травня. Жінки згадують ці моменти зі сльозами на очах, бо інколи вони слугували для полонених не лише годувальницями, а й носіями інформації.
Ми бачили, що полонені хлопці всі такі схудлі, а їм дають лише воду та трохи хліба. На свій страх та ризик ми пішли до військових і випросили дозвіл годувати тих, хто кілька днів працює на вулицях міста. Хлопцям приносили і борщі, і каші з м’ясом, салати, свіжий хліб, картоплю та інколи цигарки. А коли хлопці повертали нам ємності, то в кишеню чи руку давали записки для рідних. Ми дзвонили чи ходили до рідних і передавали всі слова. Нам дуже за це дякували, бо важливо знати, що твій чоловік, брат чи син живий», – розповідають жінки.
Наша сила в єдності
Після звільнення правобережжя Херсонщини від російських окупантів, Берислав лишається під щільними щоденними обстрілами ворога. Та попри все це волонтери продовжують допомагати та робити добрі справи.
Знаєте, ми вже навчилися розрізняти де, що і куди летить. Буває і таке, що чистимо картоплю на обід, а поряд як щось вибухне. То намагаємося хоча б дотримуватися правила двох стін. Інколи від вибухів вночі й очі неможливо зімкнути, але зранку ми вже всі на кухні. Бо знаєш, що тебе в обід чекатимуть люди, хто з тарілками, хто з банками. Зараз наше меню майже не змінилося, можливо трохи стало краще, бо продукти простіше віднайти або ж завезти з інших регіонів. Зокрема, можу похвалитися, що готуємо справжню пасту як в Італії. Нам передали гуманітарний вантаж і там були всі необхідні продукти», – каже пані Віта.
Наразі парафія отримує гуманітарну допомогу від міжнародних організацій, храмів України та закордоння. Завдяки цьому є можливість забезпечувати людей різними продуктовими та гігієнічними наборами, генераторами, побутовою хімією, лікарськими засобами, одягом, взуттям і ковдрами. Зокрема, допомогу розділяють між жителями Берислава, а також сіл Милове, Новоберислав, Зміївка, Шляхове, Томарине і Веселе.
Якщо порівняти гуманітарну ситуацію в Херсоні та Бериславі, то звичайно в обласному центрі вона краще. А якщо порівнювати Берислав і малі села поряд, то тут і не варто казати про результат. У свій час люди саме цих населених пунктів допомагали нашій благодійній кухні. А зараз ми маємо можливість віддячити їм. У набори ми зазвичай кладемо крупи, соняшникову олію, цукор, борошно, можливо дріжджі, консерви. Також даємо окремо пакунки діткам, де є трохи цукерок, печиво – те, що їм найбільше хочеться. А якщо малі діти, то і спеціальне харчування. Додаємо також засоби гігієни. Майже 15 000 продуктових наборів вже вдалося роздати, але робота триває», – додає Олександр Більський.
І якщо у селах допомогу потребують всі, то в Бериславі це переважно люди з інвалідністю, пенсіонери, багатодітні чи одинокі особи у віці. Натомість зі слів пароха Парафії Мучеників Макавейських української греко-католицької церкви, якщо будь-яка людина звернеться по допомогу, ніхто нікому не відмовить. Бо знають, наскільки зараз важко знайти роботу та реалізуватися у нещодавно звільненому від окупації місті.
Робота наших волонтерів завжди небезпечна, бо ніколи не знаєш, куди саме прилетить наступна ракета чи безпілотник. Я завжди казав нашим людям, що вони мають повне право виїхати задля порятунку свого життя і життя дітей. Але люди відмовляються. У них навпаки горять очі, коли фасують набори, а на наступний день вже роздають у Зміївці чи в Миловому. Якщо хтось з наших місцевих читатиме цей матеріал, то знайте, ви завжди можете звернутися до нас по допомогу. Ми не відмовимо. І нам взагалі не важливо, чи були ви раніше парафіянином нашої церкви, чи переїхали з тимчасово окупованої Каховки. Зараз в єдності наша сила і тільки так переможемо», – завершив розмову отець Олександр.
А ми нагадуємо, що схожа благодійна кухня також працює в селищі міського типу Зеленівка під керівництвом Ігоря Макара. Цю історію ми писали восени, а почитати можна на нашому сайті за посиланням: Священник з Антонівки забезпечує людей продуктами та відкрив кухню гарячих обідів.
Автор: команда «Херсон плюс»
