Навчаються у дві зміни і мріють повернутися в Україну: історії херсонських школярів, які виїхали за кордон

Італія, Польща, Німеччина, Канада та навіть Фінляндія – куди тільки не перевезли батьки херсонських школярів, аби врятувати їх від російських ракет. Зараз вони змушені вчити іноземну мову, знаходити нових друзів і підлаштовуватися під іншу освітню програму.

Нам вдалося віднайти жителів Херсонщини, які через війну навчають в іноземній школі або отримують подвійну освіту. Чи легко дітям – не думаємо? Чи хочуть повернутися у рідну школу і в рідний клас – безперечно…

Навчаюся в Польщі, а мрію про Україну

Ще у 2020 році жителька Нової Каховки Вікторія Чорна мріяла стати ученицею Херсонського обласного ліцею, готувалася до іспитів. Їй все вдалося, але повчилася вона там тільки два роки і то неповні. 24 лютого росія вторглася до неї додому і вона з родиною змушена переїхати до Польщі. Після переїзду батьки одразу влаштували її в економічний клас польської школи ZSP nr4 Łowiczu.

Дівчина каже, українських дітей у школі небагато, тому у новий колектив прийняли не одразу, лише згодом все стало нормально, бо вчила мову. А ось із вчителями проблем не виникає.

Вчителі ставляться добре, із розумінням, польську мову не змушують вчити, але щоб розуміти що кажуть, продовжую її вчити. Якщо відповідати українською, то вчителі не розуміють, на жаль. Деякі на своїх уроках перекладали роздруковані самостійні роботи на українську, щоб нам було легше і зрозуміліше для виконання. Найважче у навчанні іноземної мови – правильність написання. Також деякі слова спочатку складно було вимовляти. Однокласники різні, але більшість намагаються допомогти, якщо щось не зрозуміло», – розповідає Вікторія.

Крім польської, за програмою в школі вивчають німецьку та англійську, тому дівчина фактично вчить три мови. Рятує те, що в ліцеї наполегливо вчила англійську. Зі слів нововчанки, програма схожа на українську, вдень 7-8 уроків по 45 хвилин. Окрім польської школи дівчина не покинула й українську. Та чи все встигає?

Так, український ліцей я не покинула і не збираюся. Зараз я учениця 10 класу в Херсонському обласному ліцеї. Трохи важко встигати і там і там, тому доводиться вихідні дні виділяти, щоб розібрати українську програму і виконати всі завдання. Але я хочу закінчити його, тому намагаюся встигати», – каже Вікторія Чорна.

Канада відкрита для українців

П’ятирічний Данііл Маніленко жив у 16 км від славнозвісної Чорнобаївки. І доки одні рахували влучання по російській техніці, для хлопця кожен звук – страх і стрес. Разом із родиною він прожив в окупації 47 днів, а коли хлопець зовсім перестав спати, його мама прийняла рішення про переїзд.

Спочатку хлопець з мамою жив в Німеччині, а зрозумівши, що до нового навчального року війна не закінчиться – вирішили переїхати до Канади. Адже це нові виклики і перспективи для дитини. Зараз хлопець навчається в Shingwàkons Public School (початкова школа) з вивченням англійської та французької мов.

Данііл вступив до школи без тестування на рівень знання англійської мови, оскільки пішов до 1 класу. Навчається в мультинаціональному класі. У канадських школах гуманне відношення до дітей. Вчитель не змушує Данііла вивчати мову, а вчить застосовуючи ігрові форми, прикладні матеріали. Син вільно звертається на рідній мові, вчитель застосовує перекладачі, м’яко вводить його у повний англомовний простір. І за кілька місяців навчання має значний прогрес. Проте з французької поки є питання», – розповідає мама хлопчика Неллі Маніленко.

У школі вчителі роблять акцент на психоемоційному стані дітей, намагаються максимально проводити час з дітьми на вулиці. Тож, окрім мовного бар’єру проблем у хлопця немає. А ось програма не схожа на українську. Також хлопець паралельно навчається в Херсонській загальноосвітній школі №52.

Данііл встигає все, навчатися за українською програмою та канадською. Оскільки в канадській школі у молодших класах домашнє завдання не задають, тому цей час після школи Данііл витрачає на навчання за українською програмою. Іноді морально не зібраний. Я як мама уважно спостерігаю за його станом, тому іноді дитина бере відпочинок та вільний вечір. Потім наздоганяє», – каже пані Неллі.

Знаходе хлопець час і для відвідування школи від української діаспори в Канаді «УКРАЇНСЬКА ШКОЛА ОТТАВИ ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ (КАНАДА)». Спортивні секції «карате», «історичне фехтування».

У червні до Канади через повномасштабне вторгнення переїхала і родина херсонців Мельничук. Старшого сина Іллю вдалося влаштувати у 8 клас, а молодшу доньку Катерину – до 5 класу. У Канаді школи поділяються на public, catlike, privat ( публічні, католицькі та приватні). Херсонці віддали дітей до публічної школи George Freeman School.

Дітей прийняли чудово, завуч познайомила зі школою, показала всі приміщення. Вони вже мають друзів, але мовний бар‘єр присутній. Навчання англійською мовою. У середній школі вивчають ще французьку. Дітям дозволено користуватися додатком перекладача у телефоні. Перші дні було важко, зараз звикають. Українських дітей у школі більше немає. Система освіти зовсім інша, домашніх завдань нема, є тестові роботи, багато діяльнісного підходу, діти досліджують, багато ігор ( наприклад, математика на картах гральних). Одномісні парти, між паралельними класами розсувна стіна, інколи з двома класами працює два вчителя», – розповідає херсонка Наталя Мельничук.

Вивчають діти в Канаді загальні дисципліни, всі вони інтегровані. LA ( це мова та мистецтво), наука (там всі природничі дисципліни), sosial (соціальні науки: географія, історія, основи здоров‘я), математика, фізкультура щодня. Здивуванням для українців стало те, що дітки пишуть олівцями. До того ж, всі необхідні речі українцям видали у школі, а батьки купили лише рюкзаки. Та і всі шкільні речі зберігаються у шафах у школі.

Херсонська малеча відкрита для нових можливостей, але і про рідну Україну не забувають, тому навчаються на дві школи одночасно, аби у майбутньому розбудовувати Батьківщину.

Вони не розуміють української, сприймають тільки болгарську

А ось семирічний херсонець Михайло Рябченко змушений був переїхати до сонячної Болгарії. Через окупацію рідного міста хлопець навіть повноцінно не завершив перший клас у рідній школі. Як тільки прибули до нової країни, мама херсонця Анастасія Рябченко подала документи в управління освіти, а вже в червні мали відповідь та направлення до школи «Основно Училище Стефан Караджа».

У нову школу син пішов з нового навчального року – тут з 15 вересня. Взяли в 2 клас. В Україні так само мав йти в 2, хоча за місцевими правилами за віком мав би йти в 1 клас. Українських дітей в класі немає. Вчителі якось особливо не ставляться. Ставлення та вимоги як до всіх учнів, що важко, враховуючи рівень мови. Відповідати, писати – все лише болгарською. Українською ніхто не говорить і не розуміє. Тому друзів поки не з’явилось», – розповідає мама хлопця Анастасія.

Хлопець відвідує школу п’ять днів на тиждень, при цьому має щодня 4-5 уроків. За бажанням залишається на групу продовженого дня. Це додаткова можливість ближче познайомитися з місцевими дітьми і знайти друзів. А як щодо програми? Чи сильно відрізняється?

Схоже на українську школу, а окрім болгарської вивчаємо ще англійську. Уроки також схожі на наші, тільки українську мову та літературу замінюємо болгарською. Звичайно є математика, фізкультура, технології та дизайн, малювання, музика, навколишній світ. Важко в болгарській школі, бо багато домашніх завдань. Вдома в нашій школі всі завдання робив сам, зараз потребую допомоги мами або Гугл-перекладача», – додає пані Анастасія.

Михайло не забуває і про українську школу, зокрема бере участь в Олімпіадах, читає вірші та тексти українською. Адже наша українська – рідна для нього і її варто знати.

Італія прийняла як рідних

Родина херсонця Артема Піскового обрала за тимчасове місце проживання Італію. Тож, наразі він є учнем муніципальної школи під назвою Comprehensive School A.Burri Of Trestina (Istituto Comprensivo A.Burri Di Trestina). Хлопець навчається у 5 класі і попри те, що він єдиний українець серед однолітків, майже одразу знайшов спільну мову з ними.

У колективі сина прийняли дуже добре. Діти проявляли ініціативу спілкуватися і грати з Артемом. Учителі проявляють особливе піклування до Артема. З усіма добрі стосунки. Для більшого розуміння йому видали особистий планшет, на якому встановили перекладач. Це полегшує їх спілкування. Стосовно італійської мови – вони запропонували свою допомогу для її вивчення. Ми погодилися. Тому з Артемом вчитель індивідуально працює над вивченням італійської мови і результат за 3 місяці навчання дуже позитивний. Відповідає на уроці італійською. Якщо словниковий запас не дозволяє, то використовує перекладач на планшеті», – розповідає мати хлопчика Валерія.

Українська та італійська школи відрізняються. Діти сприймають матеріал у зручному для них місці і положенні – хтось сидить за партою, хтось на підлозі. Що є несподіваним для херсонської малечі. Окрім італійської діти вивчають французьку і англійську.

За тривалістю урок 45 хвилин, перерви 15-20 хвилин. Але на дзвоники вони не реагують, час праці і відпочинку встановлює вчитель. На день у сина шість чи сім уроків, і це такі предмети, як: математика, граматика, французька мова, італійська мова, англійська мова, фізика, фізкультура, за бажанням релігія та мистецтво», – додає херсонка.

Артем, як і всі герої нашого матеріалу намагається поєднувати навчання в іноземній та своїй рідній школі. Та чи все встигає? Мама хлопчика відповідає так:

Виконує уроки після італійської школи. Це трішечки важко, але італійські вчителі не задають йому домашніх завдань і це полегшує роботу вдома. Усе, що не встиг виконати протягом тижня, дороблює на вихідних.»

Розповіді матусь херсонської малечі та самих дітей вкотре доводять, наші діти – незламні. Вони розуміють необхідність навчатися, і як їм би не було важко, але не зупиняються і підкорюють нові вершини.

Команда телеканалу «Херсон плюс» бажає всім учням у майбутньому повернутися до Херсонщини і використати отримані знання за кордоном з користю для рідного регіону.

Автор: команда «Херсон плюс»

Можливо, вам також сподобається…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *