Попри обстріли, постійні вибухи та дрони, 92-річний херсонець Володимир Нестерович залишається у Херсоні. Він усе своє життя прожив у Дніпровському районі, біля Дніпра. Мав власний будинок, сад і город, де доглядав дерева, висаджував овочі та ягоди. Та нині його оселя опинилася у так званій червоній зоні, і він разом із дружиною змушені були перебратися до доньки.
Знімальна група познайомилася з чоловіком випадково – під час зйомок просто на вулиці Херсона. Володимир Нестерович саме порався біля багатоповерхівок, підрізав кущі та дерева.
«Це донька тут господарює, а я приїхав їй допомогти. Я не можу довго знаходитися у приміщенні, здається, що у клітці. А на вулицю вийшов – тут фізична активність, свіже повітря. Коли працюєш фізично, то відчуваєш себе живим. Та і погляньте, яка гарна весна навколо», – розповідає Володимир Нестерович.
Залишили будинок з кількома сумками
Володимир Нестерович разом із дружиною довго залишалися вдома, біля Дніпра, не наважувалися покидати власну оселю. Та постійні ворожі обстріли змусили залишити все, що наживали роками, і з кількома сумками переїхати до доньки. Проживати без комунікацій та під постійними обстрілами – справжнє пекло.
«Там сильно стріляють, будинки потрощили. Там уже не проживає жодної людини, немає ні світла, ні води, ні опалення, а ворог все одно обстрілює. Коли жив там, то постійно бачив ворожі дрони. Щоб вони мене не помічали, доводилося притискатися до великих дерев чи будинку», – розповідає херсонець.
Будинок родини Володимира Нестеровича непридатний для проживання. Спочатку він намагався самотужки врятувати оселю, але зараз ситуація тільки погіршилася.
«Однієї половини даху в будинку немає, стеля вже сиплеться. Зі стін позлітала вся ізоляція. Був приліт у будинок сусідів, а у нас між оселями орієнтовно кілька метрів. Їхня стіна обвалилася на мій будинок, в одну з кімнат. Раніше давали матеріал, щоб власники будинків, які постраждали, закривали двері та дах. А зараз це червона зона, і ніхто не ризикує туди їхати. Я самотужки трохи закрив на горищі старим лінолеумом, зробив водовідвід, але все одно протікає. Навіть не знаю, де ми житимемо і що робитимемо, коли закінчиться ця війна», – говорить Володимир Нестерович.
Рух – це життя
Від поганих думок та внутрішньої тривоги його завжди рятувала робота із землею, у власному саду чи на городі. Він із захопленням ділиться спогадами:
«У мене вдома орієнтовно три сотки вільної землі. Я цілий рік був зайнятий – дерева треба обрізати, підкормлювати, висаджував цибулю, часник, полуницю. У мене три величезні черешні. У мене вдома яблуня сім метрів, і крона орієнтовно вісім метрів. Дуже гарна яблуня, я так радів, що на ній добрий врожай. А нещодавно прилетіло у двір два снаряди, вдарило у цю яблуню, зрубало її. Шкода, дуже шкода», – наголошує чоловік.
Навіть після переїзду до доньки у квартиру 92-річний херсонець знаходить можливість попоратися на землі, на свіжому повітрі.
«Мені вистачає часу, який я проводжу вдома, в квартирі. Лише погляньте, як на вулиці добре, тут завжди є чим зайнятися. Шкода, що посадити багато не зможу, бо потрібен стабільний полив, а тут із ним зараз важкувато. Але нічого, донька вже купила кріп і петрушку, то я планую висадити кілька рядків, провести такий експеримент, чи вийде щось із цього», – ділиться планами пан Володимир.
Життя Володимира Нестеровича показує, що любов до дому, землі та природи здатна підтримувати людину і давати сили навіть у найскладніші часи.
Автор: команда «Херсон плюс»
