Рік після трагедії. Допомога «Лікарів без кордонів» постраждалим після руйнування Каховської ГЕС

Команда мобільної клініки «Лікарів без кордонів» повертається з Херсонщини після довгого дня прийому пацієнтів. Дорога іде біля річки Інгулець. На зелених схилах вздовж берега пасуться корови, на полях достигає врожай, однак зруйновані будівлі в кожному селі, крізь яке ми проїжджаємо, та знаки «Обережно, міни» незмінно нагадують про війну.

Рік тому тут, на півдні України, сталася одна з найбільших трагедій від початку повномасштабного вторгнення. Щонайменше 15 загиблих, 80 затоплених населених пунктів, понад 37 тисяч пошкоджених будинків та руйнування системи водопостачання для мільйона людей — за даними ООН, такі наслідки мало руйнування дамби Каховської ГЕС.

Частина затоплених тоді територій перебувають під російською військовою окупацією, і міжнародна спільнота не отримала гуманітарного доступу до них.

«Передавали ліки човнами»

Інгулець — притока Дніпра, що протікає на території трьох областей: Дніпропетровщини, Миколаївщини, Херсонщини. Після руйнування Каховської ГЕС впродовж трьох-чотирьох днів до Дніпра вилилося 18 кубічних кілометрів води, що призвело до значного підняття рівня води у річці та її притоках, в тому числі й Інгульці.

Це сталося вночі 6 червня 2023 року. Менеджер медичних команд «Лікарів без кордонів» Владислав Буцький добре пам’ятає той день. Тоді він працював лікарем в одній з наших мобільних клінік. «Зранку ми, як зазвичай, поїхали до Снігурівки на Миколаївщині. Але вода піднімалась, і вже до кінця дня було неможливо перетнути річку Інгулець мостами».

«Більшість населених пунктів Херсонщини та Миколаївщини, які ми покриваємо, розташовані вздовж Інгульця, тому для нас все це стало великим викликом, — продовжує Владислав Буцький. — Ми зіткнулися одночасно з двома проблемами. По-перше, люди постраждали від нестачі питної води, тому що всі колодязі і свердловини були затоплені. По-друге, на тому березі річки, куди неможливо було дістатися, жителі залежали від нас, адже ми були єдиною організацією на той час, що надавала їм медичні послуги та постачала ліки».

Вже на наступний день після підриву «Лікарі без кордонів» замовили великі партії води і контейнерів для її зберігання, та почали роздавати жителям. Однак дістатися до протилежного берега Інгульця було значно складнішим завданням.

Для цього «Лікарі без кордонів» заручилися підтримкою волонтерів. Ми привозили пакування з водою, засоби для знезараження води, набори ліків, а місцеві жителі на човнах доставляли усе це на інший берег.

Владиславу особливо запам’яталася історія пацієнтки з селища, яке називається так само, як і річка — Інгулець. «Мені подзвонила фельдшерка звідти і сказала, що у цієї жінки цукор дуже високий, він прямо зашкалює. Жодних ліків, які могли б допомогти, не лишилося ані у фельдшерки, ані в когось з сусідів. Тож ми передали усе необхідне човном з селища Федорівка, яка розташоване навпроти, на протилежному березі», — згадує Владислав.

А через деякий час завдяки місцевим жителям команди «Лікарів без кордонів» знайшли один міст, який лишався незатопленим, що дозволило продовжити вести прийом на тому березі річки.

Рік потому

У Новософіївці на Миколаївщині мобільна клініка «Лікарів без кордонів» веде прийом в місцевому фельдшерсько-акушерському пункті. У коридорі черга з місцевих жителів, в основному це літні жінки. Поки вони чекають, наша соціальна працівниця Олена Любарська розповідає, як уникнути серцево-судинних захворювань, та пригощає усіх чаєм.

Ольга Паніч розмовляє та сміється із подругами. Нарешті підійшла її черга іти до лікаря. Терапевт Руслан Шпара перевіряє тиск та рівень цукру в крові жінки, видає необхідні ліки. Згадуючи про руйнування Каховської ГЕС, вона починає плакати. «У нас нижня вулиця там, набережна — були затоплені і будинки, і городи, все. Люди повиїжджали звідти, повибирались наверх».

«Раніше село перебувало під російською військовою окупацією, потім було частково затоплене. Пацієнти тут, на жаль, не мають доступу до якісної медицини. Більшість із них — люди середнього та старшого віку, вони мають хронічні захворювання. Спостерігаю зміну ментального стану після пережитих подій: тривога, порушення сну», — розповідає лікар «Лікарів без кордонів» Руслан Шпара.

Одна медсестра на село

Руйнування Каховської ГЕС мало значний вплив на систему охорони здоров’я на півдні України, яка і без цього значно постраждала через бойові дії. Зруйновані лікарні, відсутність медперсоналу та щоденні обстріли — у таких умовах працюють медики на Херсонщині та Миколаївщині.

Медсестра Ольга Вареник показує фельдшерсько-акушерський пункт у селі Вірівка на Херсонщині. Зараз тут залишилося трохи більше двох сотень людей. Під час російської військової окупації села його зруйнували та пограбували. Спершу жінка вела прийом у себе вдома, але нещодавно на її подвір’ї встановили модульний будиночок, тож тепер вона оглядає пацієнтів тут. Сюди також регулярно приїздить мобільна клініка «Лікарів без кордонів».

Працювати самотужки, зізнається Ольга Вареник, зовсім непросто, однак їхати звідси не хоче: «Тут мій дім, я тут виросла. Я допомагаю людям у важку хвилину. Це мої люди, я їх люблю».

«Лікарі без кордонів» продовжують працювати поблизу лінії фронту. У наших мобільних клініках працюють лікарі, фельдшери, медсестри, соціальні працівники та психологи, які забезпечують медичними послугами та ліками жителів міст і сіл Херсонщини, Миколаївщини, Харківщини, Донеччини. Тут також працюють наші швидкі, які доправляють пацієнтів до лікарень. Крім того, «Лікарі без кордонів» підтримують прифронтові лікарні медичними донаціями.

Можливо, вам також сподобається…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *