Україна – Литва: об’єднані історією та мистецтвом

2022 – час масштабних планів, цікавих проектів та довготривалих співпраць… Саме так думав кожен з українців, в тому числі і херсонці… Тому історії, де попри війну та окупацію закордонні партнери та друзі протягнули «руку підтримки» – неабияк мотивують і надихають вірити у краще. Саме так відбувається і в цьому випадку. 

Цей рік мав стати продовження кооперації між митцями та археологами України і Литви у розрізі Херсонщини. Однак через вторгнення Росії на територію нашої країни чергову експедицію до Тягині довелося скасувати. Коли ж минув перший шок після 24-го лютого – литовці запропонували українцям долучитися до археологічних розкопок в Акмянє. І це був лише початок їх посиленої допомоги жителям Херсонщини.

Співпраця двох херсонських організацій  

В минулому році завдяки зусиллям двох херсонських спільнот – ГО «Центр культурного розвитку «Тотем» та ХМГО «Культурний центр Україна-Литва» було розроблено унікальний проект, який називається «Лендарт і археологія: нова синергія через кордони». Його ідея виникла під час археологічних розкопок у Тягині.

Довідка: Тягин – пам’ятка національного значення, розташована на правому березі Дніпра біля села Тягинка, Бериславського району. З 2016 року городище та фортецю досліджує Південна Середньовічна експедиція Інституту археології НАН України.

Насправді основа нашої співпраці була закладена навіть не торік, а значно раніше. Ми познайомилися з «Культурним центром Україна-Литва», коли долучилися до їхньої  боротьби за Вітовтову вежу поблизу сіл Козацьке і Веселе, що у Бериславському районі. А потім ми почали створювати мистецькі акції задля підтримки та розкрутки локації «Тягин», а саме археологічних розкопок в цій місцевості. І ми побачили, як ось ця творча складова допомагає посилювати і поширювати справжню історію, яку розкопують археологи…», – розповідає голова ГО «Центр культурного розвитку «Тотем» та кураторка проекту Олена Афанасьєва.

Розкопки в Тягині.

А розповідати суспільству було дійсно дуже чого багато. Адже знахідки у Тягині не просто спростовували відому та прописану на сьогодні в підручниках історію нашого краю, а відкривали зовсім нові багатогранні сторінки минулого.

За останні роки саме Тягинь подарувала відкриття, які стали знаковими не лише для науки, але й для всієї України. Бо вони відновлюють справжню середньовічну історію Півдня. Литовські артефакти; монети часів Улусу Джучі, Кримського ханства і Польщі; прекрасний посуд і, звісно, неймовірна знахідка 2021 року – булава 15-го століття, символ нашої влади і державності. Все це свідчить, що різні культури та народи жили у Північному Причорномор’ї задовго до окупації його у 18-му столітті Російською імперією. Тож про цивілізаційну роль Катерини ІІ взагалі мова не може йти – високорозвинений центр цивілізації тут був ще в 14-му столітті», – наголошує голова ХМГО «Культурний центр Україна-Литва» Наталя Бімбірайте. 

Розкопки в Тягині.

Відкриття археологів переконливо доводять, що ідея так званої «новоросії» є вигадкою, історичним фейком. Тут просто не було «диків степів», у які нібито Російська імперія принесла цивілізацію, як це висвітлює російська пропаганда. Це була така сама окупація чужих земель, яку ми бачимо і сьогодні. Більше того, зусиллями обох організацій взимку 2021 року було створено проект «Найбільш небезпечний фейк про Південь України», в якому розповідається, як археологічні знахідки Тягині руйнують згаданий вище історичний фейк.

Тягинь – Акмянє: спільна європейська історія

Відмітимо, що Тягинь є південним краєм, на який розповсюджувався вплив Великого князівства Литовського і Руського, і саме тому вона вважається спільною культурною спадщиною України та Литви. Експедиція 2021 року стала міжнародною завдяки присутності та активної участі в ній литовських колег.

В минулому році до нас в Тягинь приїхав з Литви директор Музею історії Акмянє. Трохи наперед скажу, що це наразі партнери нашого проекту. Вони такі ж ентузіасти як і ми. Теж збирають гроші, організовують розкопки, залучають молодь… – ділиться Олена Афанасьєва. – І ось коли Арунас Остраускіс побачив як усе відбувається у нас – загорівся провести таку ж саме подію і в своєму місті. Звісно, нам така співпраця була дуже цікавою».

Тож на цей рік херсонські організації мали на меті і провести розкопки в Тягині, куди мали б приїхати ще більше литовських археологів та митців, і зробити такий саме візит з українськими представниками до Литви. Та 24-лютого перекреслило всі плани…

24-то лютого ми прокинулися від вибухів… І у перший же день війни наша команда виїхала. Спочатку жили три тижні в селі під Херсоном, бо сподівалися, що зможемо повернутися. Але потім були вимушені їхати далі», – не приховує пані Олена.

Коли ж Херсонщина опинилися в окупації, команда проекту зрозуміла, що реалізувати тягинські плани не вдасться. Адже на сьогодні навіть не відомо, що відбувається на локації. Можливо, вона замінована або на ній перебуває ворожа військова техніка тощо… Тому перед херсонцями постало складне питання, що робити далі.

Про це Олена Афанасьєва говорить так:

Втілення цієї ідеї підтримує Європейський Союз за програмою «Дім Європи». З початком війни вони пропонували нам перерозподілити кошти проекту на підтримку членів нашої команди та просто адресну підтримку херсонських митців. Але ми списалися з литовськими партнерами і це дійсно було наше спільне рішення – продовжувати проект, а саме відправити українських представників на розкопки до Акмянє. Адже нас там неабияк чекали».

Зазначимо, що розкопки у Литві відбувалися в травні. Нажаль, через обставини в Україні відправити закордон вдалося не увесь колектив, який подавав заявки на участь. Але все рівно склад делегації зібрався дуже творчий та самобутній. Зокрема, серед учасників була доктор історичних наук з Інституту археології НАН України  Світлана Біляєва та голова ХМГО «Культурний центр Україна-Литва» Наталія Бімбірайте (як представниця Херсонщини).

Дуже важливо те, де саме у Литві проводилися розкопки. Це місцевість на півночі країни поблизу населеного пункту Акмянє. Там археологи досліджують середньовічне місто Вегерей, – звертає увагу пані Олена – Про цей край російська пропаганда теж говорить, що там до приходу їх імперії у 18-ому столітті не було нічого, лише «безлюдні болота»… І саме вони принесли туди цивілізацію. Але це зовсім не так».

На підтвердження цьому під час розкопок вже знайдено чимало артефактів. Здебільше це знахідки, які історики відносять до одного зі старовинних балтських племен семигали (або земгали). Крім того, багато фактів вказує на те, що Вегерей був не просто містом, а багатонаціональним розвиненим торгівельно-культурним центром. Тому з класичним випадком переписування історії зіштовхнулися не лише українці.

«Археологія сенсів»

Проект херсонських організації «Лендарт і археологія: нова синергія через кордони» є унікальним не лише через руйнування історичних фейків. Він має інноваційну мистецьку складову, коли поруч із археологами працюють митці.

Про це куратор проекту Олена Афанасьєва говорить так:

Лендарт – це напрямок мистецтва, який створює художні об’єкти у навколишньому довкіллі. Тобто не у музеях чи галереях, а саме в природному ландшафті. При цьому вони мають бути пов’язані з цим місцем. Ми же, у рамках нашої ідеї, змогли пов’язати ці інсталяції не тільки з природою, а ще й з історією та археологією. І щоб воно ось так все працювало, в такому масштабі та синергії – це ми зробили в Україні першими. Мені здається, що ми взагалі в цьому новатори».

В свою чергу, цей процес учасники арт-резиденції в Тягині назвали «археологією сенсів». Адже усі творчі роботи митців обов’язково включають в себе дослідження території та її історії, пошук ідей і аналогів, обмін думками з вченими. Тож поки археологи шукають артефакти для відновлення цілісної картини світу, художники шукають сенси.

Наведемо приклад однієї з такої інсталяції, створеної під час розкопок на Херсонщині.

Це робота «Квадрат №10» литовської художниці Ірини Троми. У своїй країні майстриня відома творами, виконаними за допомогою лози. Цей матеріал вона планувала використати і в Тягині, однак краса місцевої природи та розповіді археологів надихнули на зміни.

Про свій витвір пані Ірина говорить так:

Кожне покоління ходить по своїй землі. Тому єдиний спосіб дізнатися, як жили наші предки – вивчати цю землю. Я створила своєрідний портал в український землі, з якого археологи дістають литовські артефакти».

Додамо, що після повернення з Тягині в Литву художниця продовжила цю інсталяцію, створивши другу частину порталу. Бо «якщо є вихід – то має бути і вхід». Ця частина мистецького об’єкту створена в інший техніці. Однак головний сенс у тому, що через ці портали поєднуються Україна та Литва, їх історія та культура.

Та якщо у Тягині митці надихалися археологічними відкриттями та природою Нижньодніпровського Національного природного парку, то у Акмянє – проводили паралелі з подіями в Україні.

Вєгерей – місто, яке було повністю знищено під час Другої світової війни. І ось саме це наших українських художниць зачепило… Вони побудували мистецькі паралелі з Бучею, Гостомелем, Маріуполем, знищеними селами… Тобто те, що ми бачимо в Україні наразі, це тотальне зруйнування. І все це вони пропустили крізь свої роботи. Чесно кажучи, ми навіть не очікували, що вони будуть говорити не тільки про історію та археологію. Бо ми про це їх не просили, а дали абсолютну свободу творчості», – розповідає Олена Афанасьєва.

Наприклад, серед таких робіт – інсталяція «Тріщина» від українських авторів Маргарити Журунової та Богдана Локатира. Цей художній витвір значно виділяється поміж інших, адже він створений не у напрямку «лендарт», а скоріше в «інвайроментал арт». Це коли мистецький об’єкт зроблений не з природних місцевих матеріалів, але все рівно взаємодіє з оточенням і глядачем. В цьому випадку «Тріщина» буквально кричить на весь світ про трагедію України, кожного українця і те, що змінило наш світогляд назавжди.

Про це сама художниця говорить так:

Коли 24-го лютого я прокинулася від звуку і спалаху вибуху за моїм вікном… Коли мама сказала мені «одягайся, почалася війна»… В моїй реальності, в мене заявилася тріщина. І вона не лікується і не зростається. За нею майорить  холодне чорне ніщо. Хоча і до неї неминуче звикаєш, вона все ще болить. Куди б я не йшла – я беру її з собою. Це ніби дефект на моєму оці, бо навіть дивлячись на прекрасні й мирні пейзажі Литви – я все ще бачу тільки її».

Ці ж митці створили ще одну символічну інсталяцію під назвою «Привид», на неї їх надихнула оповідь про історію місця розкопок.

Це історія міста… Міста-привида, якого практично не існує сьогодні, яке було стерте у Другій світовій війни, затиснене між ворогуючими позиціями. Наразі оповіді про Другу світову війну сприймаються зовсім інакше. Вони відчуваються набагато болючіші, бо ти розумієш що це все повторюється в мене вдома… Що в цей самий час ще одне містечко в Україні перетворюється на такий привід… Тому ця інсталяція – знак мого смутку та жаху….», – не приховує авторка роботи.

Не відкладати на потім – говорити та показувати зараз

Напередодні війни Інституту археології за допомоги Наталії Бімбірайте вдалося вивезти з Херсона частину знахідок Південної середньовічної експедиції за 5 років роботи, оскільки 16 лютого в Києві в Археологічному музеї Інституту археології НАН України була запланована виставка із залученням цих артефактів. Це фактично врятувало їх, тому сьогодні цінні артефакти з Херсонщини можуть еспонуватись в різних українських містах.

Зокрема, 8 липня у Вінницькому краєзнавчому музеї відбулося відкриття виставки «Лендарт і археологія: Україна – Литва». Про це пані Олена говорить так:

Ця експозиція – розповідь про мистецтво лендарту і мистецтво людяності. Адже поруч із археологічними знахідками можна побачити роботи, які створили в Литві українські автори Маргарита Журунова, Богдан Локатир, Анастасія Мусловець, Володимир Ходак. Звісно, фотографії, але вони передають ідеї цих мистецьких інсталяцій».

Не будуть представлені на виставці і артефакти з Литви, адже процес опрацювання усіх археологічних знахідок іноді триває до півроку. Адже їх необхідно докладно описати, зробити світлини та ґрунтовно дослідити.

Зробити експозицію із українськими артефактами у Литві теж на сьогодні є неможливим. Бо сама процедура перевезення історичних цінностей є складною, яка наразі ще й додатково ускладнюється війною в нашій країни.

Нам би дуже хотілося виставку в Акмянє… Та й взагалі у Тягині… Але поки це просто нереально здійснити… – не приховує Олена Афанасьєва – Ми взагалі намагаємося не планувати далеко, зараз не та ситуація. Я вважаю дивом, що нам вдалося відправити наших художників і археологів закордон, і хоча б частина проекту відбулася. Водночас із цим експозицію у Вінниці ми не збиралися проводити, але ми будемо це робити. Усе аби розказувати якомога більшій кількості людей про історичні та культурні зв’язки Литви і України. До того ж, зважаючи на той факт, що саме ця країна є одним з наших головних партнерів на світовій арені». 

Наприкінці розмови керівники обох херсонських організацій зазначають – попри війну мета їх проекту «Лендарт і археологія: нова синергія через кордони» зовсім не змінилася. Про це Олена Афанасьєва говорить так:

Коли ми все це починали – ми розуміли, що необхідно висвітлювати справжню історію України… І ми хочемо її розповідати, і власне будемо це робити надалі різними способами. Через розкопки, виставки, культурні акції тощо… Бо дивіться, зараз в окупаційній Херсонщини йде саме ось ця пропаганда російських фейків, із Леніним, Суворовим, Потьомкіним та Катериною ІІ… Проте супротив херсонців, їх мітинги свідчать, що вони розуміють, що усе це брехня і в нашої країні абсолютна інша історія. В цьому всьому ми бачимо часточку своєї роботи… Це тішить, гріє серце та спонукає не зупинятися ні на мить».

Автор: команда “Херсон плюс”

Можливо, вам також сподобається…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.