Від евакуації людей до відкриття школи в Румунії: як жителі українського Півдня тримаються попри війну
Важко – коли ти читаєш новини і не можеш нічого зробити. Простіше – коли у тебе є жінка з дітьми, яка їде з Кривого Рога і конкретне прохання. Тоді ти підключаєш всіх знайомих і починаєш допомагати. А вже коли знаєш, що родина у безпеці і ними опікуються перевірені волонтери, то легше на душі. Звичайно, вирішення кожного запиту інколи займає тижні, але я не уявляю, як сидіти без діла і не допомагати людям, коли є така можливість. Я не знаю, що зі мною було б», – розповідає волонтерка Марта Погоріла.
Хапалася за все, аби допомогти нашій Україні. Так про свою діяльність з моменту повномасштабного вторгнення розповідає херсонка Марта Погоріла. Дівчина волонтерила в Румунії і допомагала своїм землякам виїхати у безпечне місце. Вона формувала ланцюг волонтерів, які передавали біженців з рук в руки, знаходила транспорт та паливо, а вже далі прихисток для людей в інших країнах.
Наразі волонтерка разом з однодумцями-херсонцями, миколаївцями та одеситами розбудовує українську школу.
Я відчувала цю війну….
Вибухи 24 лютого та оголошення воєнного стану на території України не стали несподіванкою для Марти та її друзів та знайомих. Жінка каже, з 2014 року була присутня на Майдані Незалежності коли відбувалися історичні події, а також за свою актину позицію була затримана військовими і перебувала у полоні на території Криму. Тож, коли почула, що у 2021 році російські війська підійшли близько до українського кордону – почала активно моніторити інформацію.
Тоді я почала дивитися російське телебачення, щоб зрозуміти, як їм подають інформацію, як можна реагувати на ту пропаганду. Особливо зрозуміла, що все погано, коли почалися навчання в Білорусії. Мої друзі з інших країн дуже насторожилися і раз на тиждень телефонували мені і пропонували виїжджати. Але я категорично відмовлялася, не вважала за потрібним бігти поки в країні нічого не відбулося», – каже волонтерка.
Паралельно до перегляду новин, жінка збирала тривожну валізу та продумувала план, як можна буде виїхати у разі окупації Півдня України. Підготовка волонтерки стала у нагоді того ж 24 лютого, коли перші вибухи пролунали в на території Херсонщини.
Батьки моєї подруги Світлани Волкової розуміли, якщо росія розпочне «денацифікацію» – почнуть переслідувати всіх українців із громадянською позицією, то ми перші будемо їх заручниками. Тож, аби врятувати наші життя, вони посадили нас у машину і повезли на західну частину України. Батьки залишилися у Чернівцях, а я з донькою і подругою перейшли кордон та в Сучаві (Румунія) зустрілися з моєю колегою Ніколеттою. Вона привезла нас додому своїх родичів і так почалася наша історія у новій країні», – додає пані Марта.
Волонтерити не змикаючи очей
Трохи оговтавшись від дороги Марта разом зі Світланою долучилися до місцевих волонтерських штабів і почали надавати допомогу українським біженцям. Київ, Харків, Одеса, Миколаїв, Маріуполь, Донецьк – жителі Східної, Південної та Центральної частин України масово евакуювалися в інші країни.
За ці сім місяців з моменту повномасштабного вторгнення, доводилося робити різне: діставати паливо для автівок, приймати замовлення на гуманітарку, шукати її в інших країнах, вирішувати логістичні питання та навіть організовувати людям евакуацію. Ми зранку прокидалися і одразу відкривали комп’ютери. Там вже зранку купа повідомлень з проханнями. Всі потребували допомоги і я не могла відмовити. Особливо, якщо знала, що можу допомогти. Мені було простіше не спати, але допомагати іншим», – каже Марта Погоріла.
Головний напрямок у волонтерстві – координація людей, евакуація та розселення. Тут у нагоді жінці стали особисті знайомства. Адже завдяки кумові у Польщі, подругам у Молдові та Німеччині, Марта Погоріла могла направляти людей в інші країни і не переймалася, що вони залишаться без підтримки.
Бувало таке, що мені телефонує подруга і каже, що до їх штабу надійшов запит на допомогу від українців, які вирішили їхати до Румунії. Їх до кордону довести можуть, а ось як далі з ними бути? Тоді я вже питала, скільки їде людей, вони транзитом чи будуть жити в Румунії. Що їм треба і як багато. Є в мене подруга, яка живе в Америці, а на момент вторгнення перебувала в Україні. То коли, вона разом з чоловіком поверталася в Америку і побачили, як складно зняти житло в Кишиніві, вони орендували на кілька місяців кілька квартир і пускали туди жити переселенців. І я знала, якщо люди їдуть в Молдову, то їм буде, де зупинитися», – розповідає волонтерка.
Коли з квітня трохи з’явилися шляхи в’їзду-виїзду на Херсонщину, то волонтерська команда Марти вже не тільки допомагала людям виїжджати, а й передавали гуманітарний багаж. Були інколи запити від херсонців на ліки, підгузки, засоби гігієни для жінок. Просили інсулін, ліки для людей з психічними розладами. Але більшість писали і просили допомоги в евакуації.
До мене зверталися люди, які мали гроші і могли закупити товари. Я знала, хто їм допоможе купити за нормальною ціною і так зводила людей. Потім знаходила перевізника, які погоджувалися це доставити у Херсон і писала знайомим з проханням – роздати гуманітарну допомогу людям. Ми хваталися за все, бо розуміли, людям в окупації складно і треба їх підтримати».
Якісне навчання для української малечі
Зараз румунське місто Келераш нагадує Південь України, адже там зібралося чимало херсонців, миколаївців, одеситів. І якщо батьки можуть бути зайняті роботою, то дітям не вистачає якісного спілкування, навчання та гуртків. Саме тому, об’єднавшись, батьки вирішують відкрити для малечі українську школу.
Я не бачу сенсу віддавати українських дітей в румунську школу. Бо румунська – з іншої мовної родини, для них ця мова невідома. А отже, ніякого нормального навчання не буде. Ми з батьками хочемо, щоб діти і далі навчалися за українською програмою і як додатково вивчали румунську. Важливо, в Румунії не примушують українців відвідувати місцеві школи. Якщо ви навчаєтеся онлайн, то без проблем. Якщо хочете відкрити школу – без проблем. Єдине – всі витрати і організаційні моменти ви берете на себе. Наразі в Румунії вже є мережа українських шкіл, тож ми з ними підтримуємо зв’язок і намагаємося спільно шукати спонсорів, підтримувати один одного», – розповідає пані Марта.
Українців підтримала місцева церква і надала приміщення для навчання. Єдина умова – своєчасна сплачувати за комунальні послуги. Наразі українська школа функціонує за таким принципом: першокласники навчаються у церкві з вчителькою з Чорнобаївки, а всі інші приходять на групу продовженого дня.
Є діти, які навчаються в онлайн режимі, а після приходять до нас у приміщення церкви. Нам дуже важливо, щоб наші діти спілкувалися між собою, щоб вони не забували рідну мову і свою Батьківщину. Після занять вони разом вчать домашнє завдання, відвідують уроки хореографії, якійсь майстер-класи. Ось нещодавно у нас був воркшоп по створенню штучного снігу. А ще розписували разом з румунами писанки. Взяли до прикладу візерунки, притаманні Півдню. Вийшло дуже гарно»,- ділиться враженнями Марта.
Більше того, волонтери шукають можливості залучити українську малечі до румунських заходів. Таким чином вони зможуть налагодити контакт, знайти спільне хобі і бути зайнятими. Батьки роблять все, аби діти не відчували себе біженцями і мали більш-менш комфорту як вдома.
Автор: команда «Херсон плюс»
