Вірші народжені війною!

Херсонець Михайло Олійник розповідає про важкі часи окупації через поезію

Нема куди бігти, зібравши всі речі,

ніхто не чекає мене за кордоном.

Хоч прийме Європа таку мою втечу

та я залишаюся з рідним Херсоном!

Куди ж мені бігти? Стежки і поля

як вас залишити у розпалі битви?

Я тут народився! Праотча земля

чекає моєї святої молитви…

Саме ці рядки впадати в око, коли відкриваєш збірку віршів Михайла Олійника під назвою «Незламний Херсон». Вони пронизані сумнівами, болем та горем людей, які стали свідками повномасштабного вторгнення.

Від першого дня великої війни та до сьогодні херсонець Михайло Олійник не змінював місце проживання. А ось від страшної реальності навколо чоловіка рятувала робота, тренування та поезія. Свої вірші публікував у соціальній мережі, а після звільнення Херсона видав першу повоєнну збірку на підтримку міста.

Можливо для когось цей текст про Михайла Олійника та його творчість стане великим відкриттям, адже у Херсоні його знають як персонального тренера, спортсмена та голову Федерації гирьового спорту Херсонської області. Люди звикли бачити його з гирею в спортивній залі, і аж ніяк не з ручкою, записуючи свій новий вірш.

Пан Михайло погодився розповісти нам про те, як поезія рятувала від поганих думок в окупації та чому ці вірші торкаються душі кожного херсонця.

Переїзд не загоїть рани

Михайло Олійник – один з тих, для кого війна не стала несподіванкою. Херсонець слідкував за новинами та вже було таке відчуття, що скупчення російської техніки на кордоні з Україною, не просто забавки. Але до останнього не вірив, що росія вирішить напасти на територію нашої держави настільки масштабно.

«Не знаю, як це правильно описати, але напруга у повітрі вже відчувалася. Я, мої друзі, колеги читали новини та бачили, що точно щось буде. Але чомусь я був впевнений, що загострення ситуації буде на території Донецької та Луганської областей. Я навіть не міг уявити, що 24 лютого росія нападе на Україну з різних напрямків, що ракети летітимуть в усі регіони. Мій зал знаходився неподалік від будівель правоохоронних органів. І коли напередодні 24 лютого я повертався з тренувань, то бачив, як світилися майже всі вікна. Раніше такого не було, щоб настільки пізно всі працювали. Десь я думав, що вони перестраховуються, але все ж таки відганяв цю думку про війну», – каже херсонець.

Ранок 24 лютого Михайла Олійника нічим не відрізнявся від ранку кожного херсонця. Він чув вибухи, бачив стовпи диму, але паніки не було. Звичайно, всі тренування та плани на день довелося скасувати. Чоловік і здогадатися не міг, що про тренування в залі треба буде забути щонайменше до квітня. Проте чітко розумів, їхати з Херсона він не буде, бо це його рідне місто.

«Чомусь здавалося, що тиждень-другий окупанти пересидять і наші захисники зайдуть до Херсона. Це була мантра, яка заспокоювала мене. Я не виїжджав на підконтрольну Україні територію, тому що були побоювання, адже кожен другий казав про те, що на російських блок-постах були цілі досьє про активних та проукраїнських херсонців. А ми спільно з колегами та управліннями за мирних часів провели не один турнір, проукраїнські змагання. До того ж я мав онлайн-тренування зі своїми підопічними і не залишався повністю без грошей. А вже наприкінці березня почали дзвонити, писати херсонці та просили повертатися до тренування в залі. Бо морально було важко постійно сидіти вдома, боятися і тільки читати новини. Як я не пручався, не наголошував людям про безпеку, але вони все одно мене переконали. Вже з квітня ми ходили займатися. Це були виключно ті люди, яких я знав. Нових намагалися не набирати, адже ніхто не міг гарантувати, що ця людина з’явилася в клубі не просто так», – згадує чоловік.

Паралельно від роботи Михайло Олійник відвідував проукраїнські мітинги, які активно влаштовували в центральній частині Херсона. Разом з іншими людьми вони розкривали плакати, українські прапори та закликали окупантів повертатися додому.

«Я розумів, ці мітинги ненадовго. Це перші рази окупанти там щось дивилися на нас. Але згодом почали стріляти, лякати людей шумовими гранатами та сльозогінним газом. Та найстрашніше – з цих мітингів людей забирали на підвали. Потім я дізнавався від друзів, що дехто просто здавали окупантам дані про учасників цих мітингів і за деякими приїздили додому. Без жодного попередження. Тому я завжди старався оминати центральні вулиці, де розміщувалися ворожі блок-пости, не потрапляти на очі окупантам. Продумував зранку різні маршрути, щоб менше «світитися». Мене зупиняли в Херсоні тільки кілька разів і перевіряли документи. Скажу вам відверто, це справа не з приємних. Бо поводяться вони з людьми дуже непристойно», – розповідає пан Михайло.

Під час занять тренер разом з підопічними неодноразово помічали, як біля клубу з’являлися автівки з невідомими людьми, але до зали вони не заходили. Золотим правилом було – жодних розмов про війну та різні країни. Тільки спортивні теми, тільки заняття. Адже ніхто не міг гарантувати безпеку.

Рядки просочені болем…

Крім спорту заспокоєння для душі Михайло Олійник знаходив і в поезії. Під час повернення з тренувань херсонець намагався помічати щось найболючіше у такій «сірій» окупаційній реальності. На написання нових віршів підштовхували і висловлювання людей та пости у соціальній мережі. Так і народилася на світ збірка під назвою «Незламний Херсон».

«Якщо чесно, то перші вірші зі збірки були написані за кілька днів до повномасштабного вторгнення. Ось всі ті переживання, напругу в повітрі я передавав у поезію. Вже тоді траплялися рядки «Нам випало жити у час нелегкий» чи «Скажуть: Царство Небесне Героям». Не зупинявся я творити і під час окупації, це допомагало мені пережити складний для всіх період окупації. Все, що ми херсонці переживали з перших днів вторгнення, я собі занотовував і потім слова складалися в рядки, а рядки у вірші. Що більше, свої вірші я публікував у соціальній мережі в групі «Алгоритми мого серця». Приємно було бачити, як людям відгукувалася ця творчість і хтось навіть переживав схожі емоції зі мною. Міг писати в будь-який момент», – ділиться з нами співрозмовник.

Під час ознайомлення зі збіркою ми помітили, що ці вірші про наш край, про любов до своєї домівки, про людей, які переживають важкі часи, про відношення до життя. Сам же Михайло не називає свою збірку патріотичною, а скоріше реалістичною. Він не приховує, вірші викликають різні емоції в людей – у когось з очей бринять сльози, а в когось від болю розриває душу….

«Після нового 2023 року я вже сформував кістяк збірки. Які саме будуть вірші у збірці обирав не я, а мої читачі. Як вже говорив, публікував свою поезію у власній групі. Там відстежував статистику, як люди реагують на той чи інший вірш. І вже потім думав, чи потрапить він до збірки. Найпопулярнішими стали вірші «Ти напиши картину про Херсон», «Я проїду Антонівський міст», а також «Янгол з одним крилом». Вірші зачіпають людей за живе. Багато хто брався декламувати їх, навіть накладали на музику. Мене вражає те, як наші люди відчули всі мої настрої, коли я писав поезію. А ось про славнозвісну Чорнобаївку чомусь не виходило писати. Справді, немає жодного вірша», – каже херсонець.

У збірці вміщено 70 поезій. До кожної з них автор дописував невеликий прозовий вступ – своєрідна розповідь, чому написав цей вірш.

Люди повірили в мене

І хоча «Незламний Херсон» – четверта збірка Михайла Олійника, проте публікувати він її не поспішав. З нами ділиться, стояло гостре фінансове питання і херсонець не був впевнений, що саме зараз ця книжка дуже потрібна українцям. Проте вірні друзі розвіяли всі сумніви.

«За роботу друкарні мав сплатити майже 20 тисяч гривень. Зараз це немаленькі кошти для людей. Тому я вагався, чи варто зараз друкувати збірку, чи буде вона настільки актуальна і хто погодиться віддати 150 гривень, коли по копійчині закривають збори на армію. Та мої знайомі Лілія Віжічаніна, Вадим Яровий написали у соціальній мережі пост, в якому розповіли про мою творчість і закликали людей внести передплату за збірку. Щоб ви розуміли, вже за тиждень на картку мені надіслали 10 тисяч гривень. Я був шокований, я не міг в це повірити. Тому вирішили друкувати та не зупинятися», – каже чоловік.

Приємними сюрпризами були більші суми переказів. Замовники просили переслати їм після друку одну книгу, а іншу подарувати тим, хто не має коштів. Також пан Михайло планує кілька таких збірок подарувати у місцеві бібліотеки, які добре почистили окупанти.

4 липня в передмісті Чікаго в день святкувадня Дня Незалежності США відбувся аукціон, де збиралися кошти на потреби ЗСУ. Серед футболок з патріотичними зображеннями, прапорів, був лот із збірками нашого херсонського поета Михайла Олійника. Дві книги було продано за 750 доларів. Ці кошти через волонтерів відразу були долучені до загальної суми на придбання авто для підрозділів ЗСУ.

«Ні, якби мені не хотілося, але презентації ще не було. Я хочу провести її саме в Херсоні, але поки ми не маємо такої можливості. Занадто небезпечно для всіх нас. Та ми віримо, що окупанти будуть вигнані з лівобережної Херсонщини і тоді у нас з’явиться така можливість. А поки я патрулюю містом, складаю вірші для нової збірки та вірю в Перемогу», – завершує розмову херсонець.

До речі, Михайло Олійник ще видав збірку «Цвіт акації в окупації», в якій зібрав біль від війни не лише херсонців, а й жителів Бучі, Маріуполя та інших міст. Наразі він готує до друку збірку «Я розкажу вам про Херсон».

Автор: команда “Херсон плюс”

Можливо, вам також сподобається…

1 Response

  1. Світлана :

    Які прикрасні вірші

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *