«Врятуйте Херсон!»: як херсонська поетеса Альона Мовчан за допомогою творчості «кричить» про рідне місто

«Колись одна жінка сказала мені, що завдяки віршам чи прозі ми передаємо наступним поколінням свої почуття за певний проміжок часу. Таким чином вони будуть розуміти, що насправді відбувалося. Тому те, що ми пишемо по-перше є частиною історії, а по-друге – внутрішньою потребою творчих людей. Бо, коли ти пишеш вірш – ти вивільняєш свої емоції і тобі легшає на душі на деякий час… А потім знову, події довкола спричиняють такий своєрідний виплеск думок на папері… В цьому власне і полягає творчість: ти це робиш за власним бажанням, а не за робочим графіком», – Альона. 

Херсонська поетеса Альона Мовчан провела в окупації сім місяців. Від страшної реальності навколо її рятували дитина, робота та вірші. Творчістю ділилися на власній сторінці у соціальній мережі, аби хоч якось висловлювати свою патріотичну позицію. Коли дівчина виїхала з окупації до Києва, вона частину напрацювань представила публіці особисто – зачитала авторську поезію на організованому нею ж заході «Врятуйте Херсон!».

Альона Мовчан, херсонська поетеса

«Ми в себе вдома. Чому ми мали їхати?»

Я досі вважаю себе зрадницею: страждаю та плачу… Але дуже вірю, що незабаром усе владнається і ми вернемося додому. Бо тут ми в гостях», – саме з таких слів розпочинається наша розмова з Альоною Мовчан, яка більше місяця тому виїхала на підконтрольну Україні територію.

Родина буквально «вскочила в останній вагон», адже в Запоріжжі були надвечір 20 вересня. А вже наступного дня перестали випускати чоловіків до 35 років.

Не виїжджали так довго, бо були в себе вдома. Я вважала, що ми маємо бути на своїй землі до останнього і маємо на це право. Це була основна й перша причина для нас. Друга – ми боялися за нашого сина Добромира. На той момент така складна дорога була досить ризикованою для немовля. І третя – робота мого чоловіка, Віктора. Він працівник ГУ ДСНС України в Херсонській області й до першого вересня херсонські рятувальники виконували свою службу під українським прапором. Коли ж окупаційна влада захопила їхню частину – хлопці припинили свою роботу», – ділиться Альона.

Вона додає, водночас із тим почався черговий натиск на їх друзів із перевірками квартир, розмови з ФСБ та підвал. Родина розуміли, що тягнути більше немає куди…

Альона Мовчан з родиною

Поетесі також пропонували організувати культурно-розважальне дійство під «прапорами» окупаційної влади, на що вона, звичайно, відповіла відмовою. Окрім того, дівчині повідомили, що вона фігурує у так званій спільноті «нацистів Херсонщини». А ще, найголовніше, виникли проблеми із вакцинами для сина: знайти їх в окупованому місті дуже складно. Тому врешті херсонці прийняли для себе таке важке і болісне рішення – покинути рідню землю.

Ми дуже довго та ретельно готувалися. Зокрема, ми спакували наші речі в прозорі сумки з під постільної білизни аби їх менше переривали. Також взяли з собою велику скатертину на якій за потреби розкладали усе з автівки для перевірки. На підконтрольну територію ми виїхали за день, після чого наша подорож тривала ще чотири… Загалом багато чого було за ці п’ять днів: і в полі ледь не лишились ночували, і шини рвали, і з температурою злягли, і малий вередував, бо зазнав значного стресу. Якщо до цього він обожнював свою «бррр» і постійно їздив з татом по справам, то після цього – щойно він опинався у машині, відразу починав плакати… Але це дрібниці, враховуючи той жах, у якому перебували та досі продовжують перебувати жителі Херсона», – пояснює Альона Мовчан.

В дорозі

Окупаційна реальність: життя без прикрас

Херсонка не приховує, увесь час в окупації – не був простим. Чоловік як пожежник працював через добу. Було й таке, що його взагалі чотири дні не було вдома. Усе через те, що російські військові не впускали до міста працівників ДСНС, які працювали в області. Також Віктора одного разу ледве не забрали із собою окупанти, бо їм не сподобалося його старослов’янське татуювання. Вони чомусь вирішили, що це символ полку «Азов». Але найбільше складнощів виникало з дитиною. Якщо засоби гігієни чи продукти харчування для Добромира ще можна було відшукати, ліки – майже не можливо.

Віктор з сином Добромиром

Зазначимо також, що на четвертий місяць окупації родина почала винаймати житло в іншому районі міста. Про причину переїзду дівчина говорить так:

Це було 9 травня. Я вийшла на балкон розвішати білизну. І тут чоловік мені говорить подивитися на дах сусідньої будівлі. А там… російській військовий в бінокль спостерігає, то за «парадним дійством», то за мною. Це було останньою краплею».

Незважаючи на все це, родина намагалася продовжувати жити «в тимчасових умовах» наскільки це було можливим. Навіть маленький Добромир звик до гучних вибухів і вже не прокидався від них. А ще він став маминим помічником та допомагав їй інколи розносити продукти по знайомих, які цього потребували. І це ще не все.

Альона з сином Добромиром

Нам вдалося провести три підпільні заходи, один весною і два літом. На них ми читали вірші про війну та співали патріотичні пісні. Це було, звичайно, ризиковано. Але такі моменти додавали віри та наснаги продовжувати боротися далі. Ось такими маленькими, але дієвими кроками», – наголошує поетеса.

«За ці місяці я написала більше віршів, ніж колись»

Альона Мовчан зазначає, попри події довкола та планову декретну відпустку не припинала працювати у складі Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру ім. М. Куліша: підпільно вела сторінки у соціальних мережах та анонімно відповідала за літературну сцену «Мельпомени Таврії 2022». А ще писала вірші, як ніколи в житті.

Альона за роботою над літературною сценою «Мельпомени Таврії 2022»

В мене взагалі так звана постійна творча пауза, бо пишу я дуже рідко. А тут, в таких важких подіях, зі мною щось сталося… І коли 26-го лютого Добромиру виповнився місяць я написала перший вірш в цьому воєнному циклі. Потім в мене була перерва до квітня і знову рядки про порожні вулиці нашого міста. Загалом я могла написати кілька віршів за один день, а потім кільки тижнів – нічого. Але в моєму житті це був період загострення творчості: за час перебування в окупації я написала віршів більше ніж за останні кілька років. Я складала рядки, присвячені і сину, і чоловіку, і селу в якому виросла (ред. наразі цей населений пункт деокуповано), – розповідає Альона.

Поетеса додає, якщо ж обумовлювати емоційний стан її віршів то він немов серцева кардіограма: то підйом, то спад. Адже ситуація довкола змінювалася щогодини, а ще новини з фронту та інших регіонів України.

Останній вірш я написала другого жовтня про виїзд, точніше про рішення людини евакуюватися з окупованої території. Це ми вже були в Києві. Наразі не пишу, точніше даю собі час освоїтися на новому місці та перестати поки подумки повертатися назад. Адже по приїзду я продовжувала хаотично шукати можливості зняти готівку та на автоматі запитувала ціни в гривнях чи рублях… Вірші неодмінно будуть, але це все дуже індивідуально. Необхідно аби прийшло натхнення, а це залежить від моїх емоцій і сприйняття», – пояснює поетеса.

Вірші – «крик» душі про Херсон

За словами Альони, після виїзду вона насправді не планувала ділитися публічно своїми віршами. На меті було тільки робити певні акції, аби кричати про Херсон для його порятунку. Та все склалося само собою.

Коли ми приїхали до Києва, я випадково дізналася, що мій друг, власник херсонської кав’ярні, продовжує свою справу в столиці, уявіть, у закладі, який вже сім років тут тримає наш земляк – це історія на ще одну статтю. Ми приїхали за «херсонською» кавою, спілкувались і я поділилась думками щодо заходів на підтримку Херсона, так виникла ідея зробити творчий вечір. На нього прийшли херсонці, яких я не бачила жодного разу – люди шукають «своїх», людям треба спілкування», – ділиться Альона Мовчан.

Афіша поетичного заходу «Врятуйте Херсон!»

На невеличкий поетичний захід «Врятуйте Херсон!» прийшли як херсонці, які вже протягом певного часу живуть у Києві, так і херсонці-переселенці. Після виступу поетеси кілька слухачів висловили бажання поділитися своїми патріотичними замальовками та власними життєвими історіями. Тож вечір авторської поезії Альони став ще й своєрідним «відкритим мікрофоном». Про це вона говорить так:

Я часто бачила як проводять такі акції і гадала навіщо це роблять. Адже людям і так тяжко, без цих додаткових нагадувань… А в той момент зрозуміла, людям це необхідно для того, аби підтримати себе та близьких, аби внутрішньо заспокоїтись, зробити щось корисне для свого міста… Адже таким чином ми вкотре привертаємо увагу до Херсона, щоб про місто говорили всі та намагалися його врятувати якнайскоріше». 

Атмосфера та кінцевий результат вечора спонукали херсонку продовжувати проводити подібні заходи на постійній основі. Для цього поетеса навіть створила спеціальний канал у телеграмі з символічною назвою «Заходи по-херсонські».

Я б не сказала, що я організатор цих акцій. Я скоріше людина, яка кричить і до кого приєднуються ще люди й ми кричимо вже разом. І ця група саме про це, бо на цих заходах ми будемо читати вірші, співати пісні та просто спілкуватися. І все це задля підтримки нашого міста. Люди тут, на підконтрольній території Україні, мають знати що в Херсоні залишилися справжні патріоти, однак через небезпеку для свого життя вони не можуть говорити відкрито. Тому ми робимо це за них», – підкреслює поетеса.

Наприкінці нашого спілкування херсонка поділилися і планами на «після Перемоги». Найперше – це повернутися до рідного міста всією родиною, аби відновлювати ДІМ гуртом з іншими жителями. А по-друге – видати книжку про війну.

В мене вже майже готова ця поетична збірка. Там буде три розділи з віршами до війни, під час неї та після. Над останнім нині ще думаю: можливо це буде кілька віршів, а можливо лише один, заключний. Але безумовно це буде тоді, коли все закінчиться і Україна переможе!», – зазначає Альона Мовчан.  

Можливо, вам також сподобається…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *