«Я маю величезне бажання допомагати рідній землі»

Як волонтер Андрій Селецький став начальником Нововоронцовської селищної військової адміністрації.

Андрій Селецький, начальник Нововоронцовської селищної військової адміністрації, волонтер

З нашої останньої розмови змінилося дуже багато. За ці півроку я ледве не загинув чотири рази та ще два рази ледве був не розстріляний. Попри це, я допомагав, допомагаю і буду допомагати людям як волонтер. Крім того зараз я ще став чиновником. Тож нині працюю над тим, аби налагодити роботу органів місцевого самоврядування, які під час окупації, на жаль, у нас не діяли. А також необхідно допомогти людям адаптуватися до нових реалій: відновити та відбудовувати те, що було знищено під час воєнних дій. Планка максимум для мене – це зробити світ кращим, ніж він був до війни. Принаймні, в межах однієї громади», – Андрій Селецький.

Саме з таких слів розпочинається наша розмова з відомим на Херсонщині волонтером Андрієм Селецьким. Ми писали про нього на третій місяць війни. Тоді чоловік на власній машині займався евакуацією людей на підконтрольну територію України – вивозячи їх шляхами, невідомими для російських військових. А на зворотній дорозі він завозив до окупованих селищ гуманітарну допомогу. Нині ж наш дзвінок о 7-ій годині вечора застає пана Андрія на його новому робочу місці – начальника Нововоронцовської селищної військової адміністрації.

«Я чітко знав, що я хочу це зробити»

Андрій Селецький ділиться, призначенню на державну службу передувала низка подій, пов’язаних з його волонтерською діяльністю:

Влітку в мене був період, коли я з Європи привозив автотранспорт для волонтерів, медичних працівників та ЗСУ. Під час цих подорожей я знайомився з різними волонтерськими організаціями і налагоджував гуманітарні канали. Тож з часом в мене з’явилося багато німецьких, французьких та польських друзів, які надалі постійно пропонували свою допомогу. І власне одного разу я поїхав в Гамбург по реанімаційний автомобіль з повним комплектуванням для Нововоронцовської громади. Але поки цю машину готували – спрацював інший проект. В результаті якого мені вдалося значно швидше привезти до району такий же спецтранспорт з Литви».

Тому волонтер вирішив передати автівку з Німеччини до іншої громади. Для цього він звернувся до першого заступника голови Херсонської ОВА Дмитра Бутрія. На той момент як раз було звільнено Кочубеївську ОТГ, де відступаючи окупаційна влада «віджала» всю техніку. Тож було вирішено спрямувати реанімаційну машину саме туди.

В процесі всіх цих організаційних моментів ми розговорилися з паном Дмитром і він запропонував мені подати свою кандидатуру на цю посаду. Спочатку для мене це був подив та певний страх, бо я не мав жодного подібного досвіду. Але в мене завжди було величезне бажання допомагати рідній землі, рідній громаді. І як чиновник я міг би робити це з більшими повноваженнями та кращими можливостями. Я чітко знав, що хочу це робити. Тож подав заявку», – пояснює пан Андрій.

Пройшовши усі стадії перевірки та професійне навчання – Андрій Селецький був призначений на посаду начальника Нововоронцовської селищної військової адміністрації.  Відповідне розпорядження було підписано Президентом України Володимиром Зеленським та опубліковано на сайті Офісу президента 28 жовтня 2022 року.

Коли ця інформація стала загальнодоступною – друзі та знайомі журналісти почали одразу вітати мене на моїй сторінці у Фейсбуці. І таким чином про це дізналися мої земляки і по їх відгукам вони задоволені таким рішенням, – не приховує пан Андрій. – Люди надали мені дуже великий кредит довіри. Тому з одного боку це дуже обнадіює та надає мені наснаги невпинно працювати, а з іншого – це величезна відповідальність. Адже громада сподівається на певні позитивні зрушення, бо проблем було чимало і до війни, а наразі їх стало ще більше».

«Завдань багато, і вони як в школі «із зірочкою»

За словами начальника Нововоронцовської селищної військової адміністрації Андрія Селецького, в їх громаді склалася унікальна для всієї Херсонщини ситуація. Так як смт Нововоронцовка – єдиний адміністративний центр, який не був окупований. Російські військові не змогли взяти населений пункт під свій контроль, розмістивши лінію оборони за кілька кілометрів на південь від нього, біля відомого тепер на всю Україну пам’ятника Кавуну.

Пам’ятний знак «Дари Херсонщини» (відоміший як пам’ятник херсонському кавуну) після звільнення ЗСУ

Крім того, вже на початку квітня ЗСУ звільнили перший населений пункт в громаді – село Осокорівка. Однак після поразки в Осокорівці окупанти почали сильно обстрілювати як об’єкти соціальної інфраструктури, так і цивільні. Тим самим майже знищівши село. Повністю ж визволити усю територію ОТГ з під окупації вдалося лише в кінці жовтня. Тож роботи в новопризначеного посадовця чимало, і кожен населений пункт має свої нагальні проблеми.

Таких банерів-подяк військовим частинам за визволення Нововоронцовської громади чимало трасами

Планів на розвиток громади та відповідних завдань чимало. І всі вони, як говорили в школі «із зірочкою». Зазначу, що в нас не припиняються обстріли з лівого берега. Вони можуть бути один раз в тиждень, а можуть бути й кожного дня. Але вони є і це постійна напруга, яка не дозволяє повністю повернутися до мирного життя. Попри цю загрозу люди починають масово повертатися додому. Тому одним з перших пріоритетних завдань є забезпечення мешканців громади базовими потребами в електро-, водо- та газопостачанні. По-друге – багато будинків потребують капітального ремонту та наразі непридатні для життя в зимовий період, тож ми шукаємо варіанти тимчасового прихистку або зведення модульних будинків для родин, яким це необхідно. І по-третє, це гуманітарна складова, у вигляді продуктів харчування, медикаментів, засобів гігієни та будівельних матеріалів», – пояснює Андрій Селецький.

І це ще не все. Зокрема, на сьогодні перед чинною владою дуже гостро стоїть питання з наданням медичної допомоги, адже внаслідок обстрілів будівля місцевої лікарні була пошкоджена. Поки цю ситуацію допомагають вирішувати спеціалісти Міжнародної медичної гуманітарної організації «Лікарі без кордонів».

А ось проблему нестачі сировини для опалення житлових помешкань адміністрація ОТГ наразі вирішує власними силами.

У нас у селах в основному стоять твердопаливні пічки або котли. Вугілля чи дрова нині дуже складно дістати: коштують дорого і не всі перевізники погоджуються везти їх сюди. Тому в нашої команди з’явилася ідея створити в Нововоронцовці цех по виробництву брикетів. Нині тривають перемовини з інвесторами. Поки ж ми придбали щепорез, який вже встиг пройти випробування в кількох населених пунктах ОТГ. Подрібнені гілки будемо віддавати соціально незахищеним категоріям населення безкоштовно, а іншим продавати за собівартістю. Таким чином ми будемо забезпечувати людей сировиною для опалювання та ще й додатково сприятимемо благоустрою наших територій».

«Волонтерство – це окремий фронт»

Що ж стосується волонтерської діяльності, її Андрій Селецький не припиняв ні на мить. Єдине зазначає – після 30 квітня напрямки допомоги довелося змінити, бо ледве не втратив життя.

Я міг в’їжджати на окуповану територію до 30 квітня, як волонтер Червоного Хреста України. До цього мене вже на одному з блок-постів російські військові водили на розстріл, аби залякати. Потім відпустили з попередженням, аби я більше не з’являвся на їх очі. Але мене дуже просили жителі окупованих сіл і я вирішив ризикнути, хоча розумів що це може бути шлях в одну сторону. Власне я не помилявся, проїхати цей блок-пост мені просто так не вдалося…, – розповідає пан Андрій. – Вони (ред. – російські військові) дуже хитро поступили, дозволили перевантажити гуманітарку з моєї машини до тієї, яка приїхала з села і відпустили її. Тобто зафіксували факт того, що вони пропустили допомогу. А ось мені повертатися назад заборонили, сказавши «що я вже приїхав остаточно». В той момент я розумів, що це вже все і навіть відчув «запах смерті».

Волонтера врятувала доля, адже в останню мить розпочався обстріл російських позицій нашими військовими. І поки окупанти ховалися в окопах та бліндажах – чоловік, скориставшись моментом, втік звідти.

Після цього випадку я вирішив вже не ризикувати. Хоча, якщо чесно, мав наміри у травні поїхати в Херсон, але заїхати зі сторони Миколаєва. Та мої херсонські друзі попередили, що до них приходили і цікавилися мною. Тож і цю поїздку я вирішив відмінити», – додає Андрій Селецький.

Надалі волонтер займався тим, що привозив автомобілі для медиків та військових з закордону. Деякі автівки вдавалося отримувати в рамках проєктів безкоштовно, а деякі – купувалися за допомогою оголошених зборів. Відмітимо, що машини до України пан Андрій приганяв не порожніми, а завжди забитими гуманітарною допомогою. Цінний вантаж роздавав по дорозі по селам, або залишав в себе на складі, звідки його люди забирали самостійно.

Паралельно із цим волонтер активно включився у процес підтримки тварин та налагодив поставки корму до громади. Разом з однодумцями чоловік на постійній основі їздив по селах та підгодовував покинутих собак і котів. Робити це він продовжує і сьогодні.

Допомога безпритульним тваринам

Попри всі обставини та загрози для свого життя Андрій Селецький чітко зазначає, полишати волонтерство навіть не думав:

Це теж саме, якщо запитати у солдата чому він сидить в окопі або чому після чергового бою не поїхав додому? В кожного з нас своя місія і якщо я припиню займатися волонтерством – це засвідчить, що я злякався і окупанти домоглися свого. Варто розуміти, що волонтери наразі – це ще одне військо, яке має свій окремий фронт боротьби. Про нас (ред. – волонтерів) не говорять багато, нам не платять зарплатні та не дають медалей. Але ми цього і не прагнемо, так само як і військові. Сьогодні кожен з українців обирає свій шлях: як та чим він може допомогти своєму народові. І є такий чудовий принцип, який я почув від свого шефа ще до війни: «Хочеш, аби на твоїй землі було добре – роби добре сам». Йому я власне і слідкую».

Наприкінці нашого спілкування Андрій Селецький наголошує, попри значні успіхи у звільненні території області на правому березі – лівій і досі перебуває під окупацію. Тому про Херсонщину важливо продовжувати говорити і надалі.

Це якраз, я вважаю, журналістський фронт. Тих працівників ЗМІ, які постійно тримають руку на пульсі подій та розповідають реальні правдиві історії. Нам же, волонтерам, залишається просто працювати далі так само, як і раніше, а за можливості ще краще, – говорить пан Андрій. – А ось людям, які наразі перебувають в окупації я би хотів сказати, аби вони допомагали та підтримували один одного. Неважливо словом чи ділом, головне – це увага. Цим ми відрізняємося від здичавілих і в цьому є наша сила. Бо українці – це «щирі від душі» люди, яким не байдуже те, що відбувається довкола них. Єдині та згуртовані ми здатні подолати все!». 

Автор: команда “Херсон плюс”

Матеріал вийшов у співпраці з Центром прав людини ZMINA.

Можливо, вам також сподобається…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *