Як подружжя з Нової Каховки закликає увесь світ допомогти рідному місту

«Більше за все нас спонукало стати волонтерами те, що до нашого міста, Нової Каховки, за увесь час війни жодного разу не надійшло ніякої гуманітарної допомоги. Теж саме можу сказати, на жаль, і про підтримку фондів. Я особисто писала прохання до більшості організацій і навіть не отримала зворотної відповіді. Тому знаючи як наші містяни потерпають – сидіти та нічого не робити це просто неможливо», – волонтерка Єлизавета.

Подружжя з Нової Каховки Олег та Єлизавета почали волонтерити ще перебуваючи в окупації. Однак через втрату власного бізнесу та відсутність зв’язку – їх можливості були обмежені. Коли ж родина змогла виїхати до Туреччини, усі зусилля спрямовані на допомогу людям набули нового оберту.

Війна застала вдома, який потім став «кліткою»

Війна застала нас в рідному місті, у Новій Каховці. Ми прокинулися серед ночі, від того що наша домівка буквально трясеться від вибухів. Ці відчуття складно забути… Проте найстрашніше за все було за дитину. Ми не знали з чого почати, або вірніше сказати, як пояснити хлопчикові, чому його будять серед ночі, кажуть швидко вдягатися та не задавати питань. І це все на фоні канонади за вінком», – розповідає Єлизавета.

Дівчина не приховує, напередодні було погане передчуття, тому разом із чоловіком склали «тривожні валізи».

Була якась внутрішня напруга та відчуття, що щось має трапитися… В народі про цей стан ще кажуть «чуйка». Зважаючи на те, що у житті я завжди намагаюся дивитися наперед – сказав дружині приготувати документи та скласти їх в одному місці, так само зробити з одягом. Крім того ми поїхали та зробили закупку продуктів, таких як крупи, консерви, вода – все те, що може довго зберігатися», – додає Олег.

Тож вимушені збори були швидкими. Вибігли на вулицю із речами, усі разом сіли в машину та поїхали до оселі рідних, де усі родичі домовилися зустрітися ще кілька хвилин тому по телефону.

Спочатку ми думали переїхати ГЕС, однак потім вирішили посидіти і почекати, що буде відбуватися далі. Так би мовити, приймати рішення не згарячу, а обдумано та виважено. Власне так і вийшло, що трохи більше ніж два місяці ми просиділи в окупації з надією що нас врятують і все це закінчиться. Проте з кожним днем ставало дедалі гірше», – ділиться Єлизавета. – Через війну ми втратили свою справу, адже усі поставки були заблоковані. Крім того, через відсутність Інтернету я не могла продовжувати викладати приватні курси іноземних мов. Тож працювати взагалі не було змоги ні в кого з нас…»

Усе це спонукало родину пробувати на свій страх і ризик виїжджати, щоб не просто зберегти щасливе дитинство синові, а елементарно мати можливість прокормити його та себе. Місцем кінцевої точки обрали Туреччину, адже тут мали друзів які допомогли з усім необхідним на перший час. Про це дівчина говорить так:

Виїжджали ми своєю автівкою, бо забрали із собою і собаку. На автобусах це було б зробити складніше. Увесь шлях не буду описувати, зазначу лише кілька порад для перетину «кордонів». По-перше, в телефонах видалити переписки, фото, відео, новинні групи, бо перевіряють їх в усіх. В мене зокрема ретельно дивилися Telegram. По-друге, необхідно бути готовим, що на кожному блокпосту будуть дивитися всі речі, «катати» пальчики у хлопців… Дуже неприємні процедури, але що робити – життя було важливішим. І по-третє, це для тих хто прямує до Туреччини – для перетину адмінмежі на власній машині потрібно мати страховку на три місяці. Її можна зробити перед в’їздом онлайн чи прямо на кордоні».

«Як можна мовчати і бездіяти?»

За словами Єлизавети, волонтерством вони почали займатися ще будучи вдома, на Херсонщині. Потроху допомагали грошима нашій армії, а жителям Нової Каховки продуктами, засобами гігієни та речами. Ці дії намагалися не афішувати через небезпеку з боку російських військових.

По прибуттю до Туреччини – в нас, найголовніше, з’явився гарний та стабільний зв’язок. Тому мій чоловік сказав, спробуємо робити ще більше. Тож відтепер ми постійно в цьому русі: оброблюємо запити-прохання, збираємо кошти на допомогу, розповідаємо про те, що відбувається в Україні. Відчувши життя в окупації на собі, побачивши та розуміючи скільки чоловіків та жінок втратило роботу, а пенсіонерів не отримують виплати… Людям в нашому місті не просто важко чи складно…Тому перебуваючи у безпеці, хто ще як не ми має допомагати», – наголошує дівчина.

В свою чергу Олег зазначає наступне: «З приводу волонтерства – це було наше спільне рішення. Адже дружині пропонували допомогу іноземні друзі та колишні колеги, я запропонував використати це «на благо». І ми бачили не лише, як люди потребують допомоги, а як цієї підтримки не вистачає волонтерам. Наші місцеві хлопці та дівчата, ризикуючи, власним життям, виїжджають на підконтрольну територію України аби придбати те, що сьогодні відсутнє на полицях крамниць та аптек. Це ліки, продукти харчування, засоби гігієни – те, що вкрай потрібно, в першу чергу дітям. Наразі отримуючи неодноразово слова подяки – розуміємо, що тоді прийняли правильне рішення. А фото щасливих дітей від матусь чи пенсіонерів неабияк мотивує це продовжувати».

По підтримку в першу чергу новокаховчани звернулися до своїх друзів з Туреччини, Китаю та інших країн. Для цього подружжя обрала платформу «WeChat».

Це китайський месенджер, щось по типу «Viber» чи «Instagram». Чому саме «WeChat»? Бо в Китаї користуються саме цією програмою, «Instagram» там заблоковано. А так як раніше я жила там кілька років, то залишилося багато друзів. Власне до яких є змога звертатися та просити підтримку. Крім того ця платформа зручна для нас і тим, що через неї ми тримаємо зв’язок з друзями в інших країнах», – пояснює волонтерка. – Хочу відзначити, що наші близькі друзі, зокрема з Китаю, підтримували нас з першого дня війни. І це при тому, що в їх країні не показували по новинам реальної картинки подій в Україні. Все те, що відбувається в нас – вони дізналися від мене, тобто очевидців цього».

Саме тому Єлизавета створила групу та почала активно її просувати. В ній вона ділиться новинами з українських ЗМІ, а також розповідає про свій досвід життя в окупації: укриття в підвалах, нестачу продуктів та ліків, відсутність зв’язку тощо. Такий самий інформаційній розголос роблять і українці, які наразі безпосередньо знаходяться в Китаї.

Тільки після цього, за словами дівчині, китайці повірили, що не все в їх новинах є правдою… І що ситуація в нашій країні, нашому регіоні є дуже страшною… Наразі у «WeChat» родина отримує дуже багато слів підтримки. Відмічають, читати це дуже приємно. Бо чудово усвідомлюють, що ще на початку війни в Китаї соромили тих, хто підтримував Україну і говорити про це публічно місцеві просто боялися.

Крім того у групі в месенджері «WeChat» новокаховчани викладають усі звіти, показують кому і чим вони допомагають. Одночасно із цим свої особисті сторінки в «Instagram» Єлизавета з Олегом теж перетворили на «волонтерську» платформу. Не приховують, допомогти нашим людям намагаються з кожного куточка світу. А володіння китайською та англійською мовами лише сприяє цьому.

Збір коштів відбувається по-різному. Щось ми даємо своє, ті кошти які змогли заробити тут, щось надсилають наші друзі-іноземці та просто небайдужі люди. Звісно я не можу сказати, що цього досить аби допомагати всім…. Адже кожного дня про нас дізнається чимало людей, і все більше надходить запитів про допомогу», – не приховує волонтерка.

Про командну роботу

Так як подружжя наразі перебуває не в Україні, то для реалізації волонтерських цілей потребували підтримки на місці. Для цього зібрали цілу команду. Про це говорять так: «Команду ми знайшли дуже легко. Познайомилися, вибудували схему, хто чим «завідує» та почали комплексно допомагати по місту та області. Так, одна дівчина-волонтер, кожного разу ризикує власним життям, виїжджаючи до вільної України по ліки для наших містян та в подальшому їх роздає. Друга дівчинка займається всім, що пов’язано з дітьми. Це пошук памперсів, сумішей, речей тощо. І третій наш волонтер, хлопець, відповідає за збір та передачу продуктових наборів».

Між собою волонтери постійно на зв’язку. Єлизавета та Олег більше займаються координаційною роботою: приймають запити, складають списки необхідного для закупівлі та адреси доставки. А ось інші, враховуючи свій напрямок діяльності, намагаються «закрити» заявку в найкоротші терміни. Члени команди не приховують, це потребує чимало зусиль. Адже на територію Нової Каховки з початку окупації не заїхав жоден український гуманітарний «конвой».

Наші дівчата та хлопець роблять усе можливо.  Все оперативно, скоординовано і працює як єдиний механізм. А звітують по-особливому емоційно та чуттєво. І вони це вчиняють виключно за покликом душі. Це вартує безліч слів поваги та подяки… Хочу зазначати один випадок. У одній з наших дівчат-волонтерок є маленька дитина. Коли ми отримали дитяче харчування – вона сказала, що їй не потрібно залишати нічого і все передати на допомогу тім, хто цього більше потребує», – підкреслює Олег

Що ж стосується людей, то найчастіше за словами Єлизавети до них звертаються через особисті повідомлення. Волонтери не мають чітких обмежень, кому саме допомагати. Тому це можуть бути і багатодітні родини, і молоді матусі чи татусі, і люди з інвалідністю, і пенсіонери тощо.

Важко чути історії людей, які опинилися в складній ситуації. Коли пише вдова з двома дітьми, в якої вбили чоловіка і вона не знає, що робити та де шукати допомоги… Коли пишуть про сусідських дітей в селах, серед яких деякі залишилися сиротами», – не приховує чоловік. – Всі ці історії ми проживаємо з дружиною разом. Бо ми допомагаємо один одному і спільно займаємося обробкою заявок та їх подальшим відстеженням до виконання. Мені довелося познайомитися із розмірами памперсів та специфікою дитячого харчування (посміхається). Але дівчата нашої команди мені допомагають. Також ми займаємося розміщенням оголошень, що до нас можна звернутися за підтримкою та постів з проханням долучитися до благодійних внесків… Це все здатне врятувати чиєсь життя».

Волонтери мають лише єдину умову в своїй діяльності  – це надання доказу того, що людина має в цьому потребу.

Наприклад, якщо просять допомогу на дитину то це її фото і документ. Так само і інші категорії. Також дивимося на профіль людини, яка звернулася за підтримкою і звичайно трохи спілкуємося з нею, аби дізнатися її положення, що саме їй необхідно. Бо ми хочемо допомогти тим, хто цього дійсно потребує!», – зазначає дівчина. – Саме тому і фінанси намагаємося в більшості випадків надсилати напряму нашим волонтерам. Тому що якщо просто давати людям гроші – не всі з них, на жаль, можуть бути використані за призначенням».

На сьогодні команда волонтерів вже допомагає не лише новокаховчанам, й а жителям сусідніх сіл. Для цього шукають людей, які можуть доправити туди посилки чи передають допомогу рейсовими автобусами. Про причину розширення географічних меж підтримки відповідають коротко, запитів з сіл частіше більше ніж з міста.

Наприкінці розмови новокаховчани Олег та Єлизавета зазначають, мріють повернутися до рідного українського міста. Адже перед 24 лютим мали багато планів відносно розвитку бізнесу та поповнення сім’ї. Що ж стосується своєї волонтерської діяльності впевнено відповідають так:

Ми будемо займатися цим скільки буде можливість. Це звичайно залежитиме від фінансів, адже це головна складова у виконанні заявок на підтримку. А ось припинити говорити про війну в Україні намірів немає жодних. Ми й далі показуватимемо, що відбувається в нашій країні, проситимемо про допомогу. Це необхідно робити кожному з нас. Причому так, аби кожна людина розуміла як воно – втратити все, що ти будував усе життя, поїхати невідомо куди і починати заново, з нуля…».

Автор: команда «Херсон плюс»

Можливо, вам також сподобається…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.